Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Ці записки не вчать, як треба пізнавати старчика мудреця 18 сторічча Сковороду, те особиста справа кожного, - це просте бажання поділитися своїми думками із шанувальниками Григорія Савича.

200 років пройшло з тих пір, як думки Сковороди почали самостійне життя серед українців земляків. Про шляхи сковородинівської думки можна мати подання тільки по кількості переписаних від руки його трактатів. Кропітка робота краєзнавців почалася тільки в наш час.

Але наукові праці не заслоняють необхідності живих свідчень, суджень людей. Людина не повинна залишатися наодинці зі своїми думками, тим більше якщо ці думки про душе знавця Сковороду.

Тому що Сковорода насамперед учитель «веселощів серця» і це вело його шляхами життя. У Григорія Савича було коло учнів однодумців, з якими він і ділився своїми сокровінними думками і яким адресував свої трактати.«Весьма я рад буду, естли сія книжечька в прогнаніи только нeскольких дней скуки послужит, но как я доволен, естли она хоть в каплe внутренняго міра поспособствует».[1]Сковорода писав свої трактати для друзів і йому було небайдуже в які руки вони попадали; а зараз, більш ніж через два століття, коло його друзів тисячократно розрослося до масштабів всієї України.

* * *

Філософську систему Сковороди можна зрівняти, по його ж вираженню, з «Садом божественних пісень», саме із садом. І задоволення він доставляє, як по прогулянці по квітучому саду думок.«Прійдите, взыйдем на гору божію». О беседка! О сад! О время летное! О други мои! Восхищаюсь веселіем, видя вас, моих собеседников."[2]

Слобідчане, як нам говорить історик Дмитро Багалій, «особливо кохалися у садівництві й бджільництві». Звідси й форми близькі садовим - святковий світогляд; який ще світогляд може бути в людини в літньому саду. Сковорода писав восени, навесні, а взимку за його словами філософія гріє руки.

Для мене твори Сковороди, це насамперед «сад божественних думок» -людина йде по саду, зірвала грушку, надкусила яблучко помилувалася хмаринкою; прямої закономірності в цих діях немає, але атмосфера, природно, милосна, радісна, піднесена.«Прекрасное утро, пресветлый сей воскресенія день. Сей веселый сад, новый свой лист развивающій. Сія в нем горняя беседка, священнейшим библіи присудствіем освященная и ея ж картинами украшенная. Не все ли сіе возбуждает тебе к беседе». [3]

Сковороду можна відкривати (в обох змістах) у будь-якому місці й скрізь знайдеш знайомі, спорідненні думки. Гадана повторюваність основних його думок, це квітучі гілки саду, кожний злам квітка або листочок створює неповторність зображення. Недарма в китайському живописі так любили зображення дерев.

 

* * *

 

Філософія Сковороди виростає з найрідшого сполучення властивостей його характеру. Любов до життя уберігає від схоластики, любов до свого краю породжує образну мову.

Багато хто читав еллинів у тому числі й улюбленець Сковороди «наш» Еразм Ротердамський, але Сковорода вибрав усе, що було любо його козацькій натурі, вона ж була тією ниткою Аріадни, що так вигадливо але вірно вела його на всьому життєвому шляху, сформувала основні сторони його світогляду.

Напевно потрібно спочатку просто пожити, а потім мудрувати, професорська філософія нікому не потрібна. Сковородінівськє послухай себе - це й про те, як орієнтуватися в морі думок, філософій, світоглядів, тільки прислухаючись до своєї натури, і, особливо, сумлінню громадянина Батьківщини в якої мешкаєш.

Милування тільки своїм характером породжує бєрдяєвих думки - талановитих, ерудованих, але безпринципних мислителів що ґрунтуються на своєму Его. Інше - прагнення до самопізнання й пізнання миру ідей, виходячи зі своїх властивостей і похилостей, веселощів душі, зі свого права - важке непотрібне потрібне не важке, схільності до зміни місць, раціональності утворення, зі схильності до роздумів, понятті про щире щастя незалежно від соціального стану.«И сіе-то есть с богом щасливо вступить в званіе, когда человек не по своим прихотям и не по чужим советам, но, вникнув в самаго себе и вняв живущему внутрь и зовущему его святому духу, последуя тайному его мановенію, принимается и придержится той должности, для которой он в міре родился, самым вышним к тому предопределен.»[4]

* * *

 

Слобідська Україна 18 століття являла собою закінчене суспільство, яке відбулося, зі своєю самобутьньою культурою, славною своєю ратною і мирною працею, життєвим світоглядом. І її мудрець скріпив це своєю філософією. Вважаємо ж ми Стародавню Грецію ідеальною державою для нашої цивілізації, зразком для наслідування. Чому ж Слобідська Україна 18 століття в період її розквіту не може бути зразком для наслідування українцям. І як показав час слобідська філософія Сковороди стала зразком не тільки українців для українців; прихильниками його були Лев Толстої, Володимир Ерн, (це його: «Сковорода- перший руський філософ»), Михаїл Булгаков.

- Чим же Слобідська Україна зразок?

- По перше повселюдна грамотність, це ще в 18 столітті. Найвища фольклорна культура це підтвердив і розвив Гоголь, - його великі містичні фантазії без українського фольклору не відбулися б.

І це бу вільний народ. Все це пішло, в 19 столітті але адже й Стародавня Греція зникла.

Є прекрасні праці історіка Дмитра Багалія про Слобідську Україну де докладно розповідається який квітучий край створили слобідчани. Але це був край створений працею людей, зразок праці й ратних справ» Можливо й в інші часи скажемо в Новгороді відбувалося подібне, але в них не було Сковороди щоб закріпити це філософією, як це вдалося грекам і слобідчанам. А якщо й був такий філософ - те ми про нього не знаємо (знайти). Тим більше, що Сковорода взріс на античній філософській думці й був ерудитом, навіть по мірках всесвітньої філософії; володів шістьома язиками, учився в одному із самих блискучих навчальних закладів того часу - Києво-Могилянської академії. Він співав при царським дворі Єлізавети, і як би ні критично не відзивався про це в наступному, - це додало Сковороді широту поглядів. Бував за границею;там на місці ознайомився, з найсучаснішими філософськими плинами, а тоді це було істотно, при відсутності сучасної комунікації в пізнанні. А про рівень його філософської освіти говорять захоплені відклики Ерна (книга[5]), Лоського. Вони називають його російським Сократом засновником російської філософії. Поняття української філософії в петербурзьких колах у той час не існувало - для них він був загальросіянином, а не регіональним філософом.

Виходить, піднімаючи проблеми слобідського життя Сковорода, розповсюдив їх у своїй філософії і на все російське життя. А у свою чергу російська філософія й література в особі Товстого, Достоєвського, Бердяєва впливала на світову філософію й культуру 20 століття.

- А що зараз Сковорода може дати українцеві?

- Душевний спокій, впевнений погляд на всі життєві аспекти; своїм життям Сковорода дав оптимістичну оцінку всьому людському існуванню, на відміну від чернечого, можливість не відрікаючись від життя цільне неї прожити лишаючись погожим і веселим. І це не суперечить збереженню багатого миру щиросердечних переживань відкритих Достоєвським, Кафкою.«Жизнь наша есть ведь путь непрерывный. Мір сей есть великое море всем нам пловущим.»[6]І дає, нарешті, стабільність пошукам інтелігенції останніх років (що повернулася на круги свої).

Цілісність світовідчування не удавалася цивілізації із часів греків. І гостра недостача якої; розколотість свідомості між духовним і матеріальним відчувалася всей цей час. Гегельянські системи може й дають світогляд, але не щиросердечну міцність; ті ж греки все ж таки перед усім втішалися мудрістю, а не тільки логічними побудовами.

- Із чого б порадити читати Сковороду.

- Я б порекомендував починати з листів Григорія Савича улюбленому учню і другу Михайлу Ковалинському. Це дає поняття про особистість Сковороді, його щиросердечному складі, там вся його душевна настроєність.

- Практично, що можна в Сковороди почерпнути.

- У нього є розмова «Разговор пяти путников о истинном щасті в жизни» Там три «регулки».

«Кіи три регулки? — «А вот они. 1-я сія: «Все то доброе, что опредeлено и святым людям», 2-я: «Все то невелико, что получают и беззаконники», 3-я: «Чего себe не хочеш, другому не желай». 1-я и 2-я — домашнія, и я сам их надумал, а 3-я есть апостолскій закон, для всeх языков данный. 1-я родила во мнe Иовле терпeніе и благодарность; 2-я дарила свободою всeх мирских вожделиній; 3-я примирила меня со внутренним моим господином.» [7]

- Чи так варто читати всього Сковороду?

- Життя складне й для простих розумів - прості правила, для умудрених - потрібно них розвити й показати «у натурі» (Ск); от цим Г. С. і займається. Людське життя неможливо вичерпати трьома правилами.

 

* * *

Сковорода всю свою увагу зосереджує на людині. «Естли разсудить, то всeм человeческим затeям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выдет один конец — радость сердца.»[8] Пізнаючи свою природу, людина створює суспільство.

Слобідська Україна 18 століття була багато в чому зразком суспільства. Вона, як духовний ареал «Нові Афіни» (Д. Багалій) породила Сковороду як мислителя, без цього не було б його трактатів. Трактати мали визначений адресат; тільки маючи читача - співрозмовника можна було привнести в рукопис стільки людської зичливості; до умоглядного читача так не звертаються; дружні листи його до Михайла Ковалинського яскравий приклад цього.

Рідкісний філософ мав духовне коло читачів співрозмовників в особі цілого народу. І Платон бесідував із Сократом у діалогах, але від Сковороди його відрізняло те, що свої ідеї він беззастережно вважав актуальними і не випробував на читачах, намагаючись переробити світ і державу відповідно до своїх поглядів; у чому й зазнав поразки, але переробив світову філософію, хоча кожен філософ брав у нього своє.

Сковорода ніколи не намагався змінити побут своїх співгромадян, він цілком приймав його, органічно вписувався в нього. І це було не пристосування міщанина, а духовна близькість культурі народу. Посіяне ним принесло багатий врожай - Університет.

Сковорода не тільки знав, що пише, але й тих людей кому він писав їхній напрям думок і спосіб життя. Він вийшов із народного середовища й не мислив себе поза нього. Його образи призначалися - жителеві слобідщіни 18 століття й у цьому усьому людству. Це потрібно казати, тому що майже всі дослідники тільки мимохіть віддають данину Сковороді й народу, як саме собою що розуміється, хоча Сковорода писав зовсім не для безликих мас, а своїм друзям і дбайливо ставився до поширень своїх трактатів.

Відношення читач-письменник з історією людства міняються: біблійні пророки залякували, Христос дружечки проповідував, новий час (з Декарта) породив абстрактного читача, традиція Христа забулася й відновилася тільки зі Сковородою, він і був спадкоємцем у першу чергу Христа. Реакція на твори Сковороди була безпосередня, корегована слухачами. Сковорода уважно стежив за їхнім сприяттям й запереченнями «те, що було говорено із друзями».

«Клеопа. Ах! Перестань, пожалуй. Не сумневайся. Он человек добрый и ничіею не гнушается дружбою. Мне твое доброе сердце известное, а он ничего, кроме сего, не ищет.

Филон. Я знаю многих ученых. Они горды. Не хотят и говорить с поселянином.

Клеопа. Пожалуй же, поверь.

Друг. О чем у вас спор?

Клеопа. Ба! А мы нарочно к тебе... Вот мой товарищ. Пожалуй, не погневайсь. Друг. За что? «Человек зрит на лице, а бог зрит на сердце». А Лука где?

Клеопа. Не может понять твоих речей. Он прилепился к Сомнасу при вчерашнем разговоре, а нам твои новинки милы».[9]

Така безпосередність у літературі й філософії вже більш ніколи не повторилася.

Сковорода не знижувався до читача, спрощуючи свої думки, а піднімав його на рівень своїх проблем, випробував їх на співрозмовнику й що не знаходило відгук відкидав.

«Григорій. О любезный человече, коль сладка сердцу моему простота твоя!

Афанасій. Но не сладка гортани моему словеса твоя. Помилуй, беседуй простее.»[10]

Самітність генія минуло Сковороду. Як і Христос говорив іудеям 1 століття, а дорогий і зрозумілий кожному християнинові. Якби Слобідська Україна 18 століття не відповідала духовним запитам Сковороди, вона не породила б його творчості; у ній були ідеальні риси християнського людства. І це загострює інтерес до неї українського народу в наши часи.

 



[1] Кольцо т. 1 стор. 357

Подальше цитування по Зібранню творів Григорій Сковорода в 2 томах.

Київ Видавництво «Наукова думка» 1972 рік.

[2] Беседа Обсерваторіум 1 стор. 282

[3] «Асхань» т.1 стор. 202

[4] Алфавіт т.1 стор.418

[5] В Эрн «Григорий Сковорода. Жизнь и учение»

[6] Убогий жайворонок т.2 стор. 119

[7] Разговор пяти путников о истинном щасті в жизни т.1 стор.346

[8] Розговор пяти путников т.1 стор. 324

[9] Наркісс т.1 стор. 165-166

[10] Беседа Обсерватори ум 1 стор. 282

 

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта