Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

У Сковороди не система філософськіх поглядів в традиційному європейському сенсі, а Шлях пізнання й існування. Як можна дорікати філософу у відсутності системи якщо він мислить Дао. «Жизнь наша есть путешествіе. Путь узкій и пространный, десный и левый. Левый, чрез Трімфалныя ворота, чрез увеселительныя проспективы и цветоносные луга низводит в преисподнюю, прямо сказать, в грусть не усыпающих в душе червей. Десный во входе жесток и стропотен, в протчем помалу-малу гладок, напоследок сладок, во исходе — сладчайшій.» [1]

Позиція Сковороди революційна для філософії його часу - прилучити земляків, до поняття невидимої натури т.є. існування інтелектуального миру. Вихідців з народу що прилучилися до інтелекту завдяки своєму розуму було до нього чимало але ніхто з них не ставився поблажливо до бесід з людьми на рівні високих духовних понять (крім Христа звичайно). Це говорить про те, що Сковорода не ставив народ нижче філософа, а по всіх якостях і правом на щастя рівним собі. Не було філософії для одних - освічених і для іншого народу. Рівність між Сковородою й земляками була не в інтелекті, а в спільних цілях існування, права на щастя й національну культуру - рівна всім нерівність. «Правда, мы родились к истинному щастію и путешествуем к нему, а жизнь наша есть путь, как рeка текущій».[2] Гр. Сав. був не вищим, а тим хто незрівнянно глибше, розуміє ції проблеми.

Сковорода створював філософію, якою міг користуватися кожний бажаючий знайти для себе відповіді на хвилюючі його питання. І це не моральний кодекс, а життевий світогляд. А от цілісності його поглядів в 19 столітті беззастережно не оцінив ніхто крім Толстого. Навіть такий чуйний дослідник Ерн погляди Сковороди сприйняв еклектично - недорозумів, не доріс. Інтелектуалові звиклому до європейських систем у філософії важко вповні оцінити оригінальність мудреця.

Набагато цінніша думка якого не будь селянина цінителя Сковороди (хоча б того, що пожертвував на видання Бонч-Бруйовичом творів Сковороди 2000 карбованців (скільки це на наші?), людини не зіпсованої раціоналізмом 19 століття. Лічний підхід, особисте переживання сковородинівської спадщини це і є мета самого Сковороди; тому що він не Спіноза.

Сковорода ратував за сприйняття миру насамперед серцем, підсвідомістю, містичним актом, заснованим на подібності життєвих позицій «двох душ цілування». У цьому труднощі свідомості, далекої від його ідей, сприймати Сковороду як ціле, а не набір поглядів, що запозичені у його попередників.

Це не Сковорода не створив систему - це люди від філософії не розпізнали його погляди, як систему. А прихильникам його байдуже - цілісна вона чи ні, адже сприймають не тільки розумом; цілісність системи в цілісності особистості Сковороди в бездоганності підбора його поглядів, світогляду що охватив все необхідне для існування людини. І нехай професійні філософи ставлять йому в провину, що він проігнорував так звані загальні онтологічні питання, традиційні для філософських систем; але - «важке непотрібно».«О глубина премудрыя благости, сотворшія нужное нетрудным, а трудное ненужным».[3]

 

* * *

 

У наш час науковість зводиться в абсолют. Філософія - доля фахівців, тих, що володіють термінологією. Сучасна філософія – наука яка відчужена від людини, вважають вони, забуваючи що теж люди, і привносять, хочуть або не хочуть цього, свої схильності у філософію. Це виражається навіть в підборі цитат з однієї грядки на іншу.

Читач знайомлячись з сучасною філософією, перше враження - повне марення, і воно не оманне: за термінологією не ховається нічого корисного ні розуму, ні серцю.

Такі ж мислітелі, як Володимир Ерн і Володимир Шаян різко виділяються з числа дослідників творчої спадщини Сковороди тим, що всюди знаходили перш за все споріднених собі духовно філософів, мислителів - «двох душ цілування». Вони не займалися марними підшуками, подобій якихось трохи схожих виразів на ту чи іншу тему. Ці філософи виходили з особової точку зору на мудреця Сковороду, перш за все, - людини; в його способі життя і шукаючи витоки його ідей.

Особові ж філософи, такі як Сковорода, їх роботи вважаються в наш час кращому разі за пам'ятники писемності що читанються тільки істориками і окремими диваками. У 18 столітті філософ писав для людей, народом же питався, його фольклором, мудрістю; народ створював, ту атмосферу в якій і створювалася мудрість. «Премудрость — как остродалнозрителной орлиной глаз, а добродeтель — как мужественные руки с легкими оленьими ногами». [4] Але народ не створював істину, цим займалися його найталановитіші члени Сковорода зокрема, дерзновіння що мають.

 

* * *

Тематика існування Слобідського краю 17 -18 віків дуже багата:

  • Однорідність суспільства по походженню, утворенню (після Хмельниччини),
  • Висока моральність серед козацької старшини; всі видатні діячі з них.
  • Висока самобутня культура: співочі капели, дяки, кобзарі, народні звичаї. Козацтво принесло народний побут з насиджених земель.
  • Релігійна цілісність, православність, при гнучкому підході до питань релігії на Україні.
  • Філософська глибина Сковороди.
  • Турбота про благоустрій краю, унаслідок - створення Університету.
  • Природна екологічна ощадливість засобів. Гарний клімат.
  • Загальна писемність народу; на той час явище унікальне.
  • Історичний період заселення, створення квітучого краю (тут - повноцінні дослідження Д. Багалія)
  • Політичне відношення козацтва до влади.

 

* * *

Кожен член суспільства проживає своє життя за власнім розумінням. Або він намагається урвати своє поки живий, керується тим, як живуть інші навколо: мати машину, прагнути накопичити побільше речей, добре вдягатися, випивати й закусувати; або, якщо він інтелігент - робить те, що на його думку є метою: одержує ступені, читає європейських класиків, прагне блиснути своєю ерудицією; якщо ж він філософ початку 20 століття - намагається вивести абсолютну істину (що не будь начебто Логосу Ерна) християнську або абстрактну, знайти середнє в релігіях: універсальне зерно для всіх.

«Один, напримeр, безпокоится тeм, что не в знатном домe, не с пригожим родился лицом и не нeжно воспитан; другой тужит, что хотя идет путем невиннаго житія, однак многіе, как знатные, так и подлые, ненавидят его и хулят, называя отчаянным, негодным, лицемeром; третій кручинится, что не получил званія или мeста, которое б могло ему поставить стол, из десяти блюд состоящій, а теперь толко что по шести блюд кушать изволит; четвертый мучится, каким бы образом не лишится (правда что мучителнаго), но притом и прибылнаго званія, дабы в праздности не умереть от скуки, не разсуждая, что нeт полезнeе и важнeе, как богомудро управлять не внeшнею, домашнею, [а] внутренною, душевною экономіею, то есть узнать себе и здeлать порядок в сердце своем; пятой терзается, что, чувствуя в себe способность к услугe обществу, не может за множеством кандидатов продратся в принятію должности, будто одни чиновные имeют случай быть добродeтелными и будто услуга разнится от добраго дeла, а доброе дeло от добродeтели; шестой тревожится, что начала предявлятся в его волосах седина, что приближается час от часу с ужасною арміею немилосердная старост, что с другим корпусом за ним слeдует непобeдимая смерть, что начинает ослабeвать все тeло, притупляются глаза и зубы, не в силах уже танцовать, не столько много и вкусно пить и есть и протчая...» [5].

А якщо це Сковорода, то пише на староукраїнському, зберігає мир у душі і є диваком для одних і прикладом для інших; живе своїм розумом.

 

* * *

Сковорода міг бути європейською знаменитістю: блискуче знання латині давало йому можливість мати аудиторією всю освічену Європу; латинь - мова філософії середньовіччя. Сковорода свідомо вибрав староукраїнську. Поясненням, що він вибрав не народну українську (це по Багалію): на той час староукраїнська була мовою відпрацьованою полемістами, на якої можна було повноцінно й точно виразити свою думку.

Із приводу докорів Сковороді «не на тій мові писав»[6]: Сковорода брав значеннєві відтінки в староукраїнській мові, тобто язикові Туптала, Вишенського й ін., але писав уже по граматики Смотрицького. Попередні автори змішували староукраїнську, польську й білоруську мови вкраплюючи латинські цитати. Смотрицький очистив українську мову від сторонніх впливів, але скористалися ней Сковорода і росіяни (у правлінняцаря Олексія Михайловича в 1648му., граматика Смотрицького була видана в Москві). Він вставляв по можливості розмовну мову у фольклорних відступах. Сковорода писав для людей.

Книжкова староукраїнська мова Сковороди підкреслює культурну спадщину попередніх віків на Україні, піднімає думку над повсякденним, при цьому він органічно використовує й народний фольклор. Сковорода піднімав світовідчування українця 18 століття на рівень розумінь проблем буття. Традиційні православні розуми, його друзі, - Устин Звіряка і Яків Правицький від цього іноді «простуджувалися». Сковорода «сплів» (звідси «плетениця», «кошичок» як він називав свої трактати) народну й світову культуру: що й повинне бути основою світовідчування всякого інтелігента. Навряд чи б Сковорода пускався в особисті щиросердечні виливи із земляками (подібно Кафкі): земляки б не зрозуміли. Це не в традиції відносин 18 століття.

Сковорода не тільки почував слово, як поет, що саме по собі цінне, він проникав у таємний зміст слов'янської мови. Інакше своїх ідей Сковорода й не мислив, тут обопільний зв'язок Сковороди й мови, мова опромінює його думки, думки шукають вираження в давньослов'янських словах. Цікаві із цього приводу вишукування Флоренського в його роботі «Імена».

У 19-20 століттях філософи вже марно вже намагалися виразити істину на науковому язику - дикій суміші пушкінської і європейській термінології.

Англійці і французи в цілях збереження культури мови зберегли писемність в тих незмінних формах, як і століття тому і змусили сучасників учити окремо, як пишеться і як звучить. Проблема збереження писемності, це збереження культури традицій. Створення нової мови порушує спадкоємність поколінь, того підсвідомого сприйняття звукового символічного ладу що йде з глибини тисячоліть. В результаті Сковорода і вся стародавня література, що дбайливо зберігали традицію пісемністі, сталі архаїчні. Росіяни в 17 столітті перейняли староукраїнську писемність що з невеликими змінами збереглася і понині (по граматикі Смотрицького). Українці створили писемність на основі народної мови “черкаського звичаю“.

 

* * *

Цікаво, яки права й привілеї були в Сковороди, по табелю про ранги петровського часу - придворного уставщика: звання, що йому дали при дворі Елізавети.

 

 

 



[1] Беседа Обсерваториум 2 стор. 299

[2] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор.324

[3] Блаженным быть легко т.1 стор.275

[4] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор. 326

[5] Разговор п`яти путників т.1 стор. 351

[6] Про мову сковороди див. у Д.Багалія «Мандрований філософ - Сковорода» стор. 357

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта