Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Про яке ходіння в народ Сковороди можна говорити поняттями різночинців після його:«По мосту-мосточку с народом ходи, а по разуму его себе не веди»[1]. Спілкувався він тільки з начитаними людьми того часу (наскільки нам відомо із всіх свідчень): священиками, поміщиками купцями, полковниками.

«І дійсно, для повної і істинної дружби, яка єдина найбільше зм’якшує прикрощі життя і навіть оживляє людей, потрібна не лише прекрасна доброчесність і подібність не самих тільки душ, але й занять. І саме з цієї причини справжніми моїми друзями багато хто не може бути, бо вони не вивчали наук або ж якщо і вивчали, то такі науки, які чужі моїм розумовим нахилам, хоч у всьому іншому вони і подібні до мене»[2].

Безсумнівно, що опосередковано й простий люд сприймав його ідеї, пісні - це найбільш мислячі селяни, я не говорю грамотні - тому що на слобідщіні 18 в. була загальна грамотність. А от уже більшості гуманістів 19 в., навіть М. Грушевському його трактати здавалися темними. Була загублена природна релігійна оболонка культури, і наступне покоління після Сковороди вже мислило іншими поняттями, запозиченими в Європі. Розгубленість, скажемо, Гоголя - це стан людини українського укладу, що розривалася між патріархальністю, до якої лежало його серце, і розумовими гуманітарними теоріями сучасної демократичної інтелігенції.

 

* * *

Подяка, львівському видавцеві В. Войтовичу за видання збірника філософских творів Сковороди сучасною українською мовою «Пізнай у собі людину», що поставило його урівень із такими подвижниками в цьому як Д. Багалій В. Бонч-Бруєвич і І.Табачніков. У наше місто книга прийшло із запізненням у два роки. Видимо, від Львова до Харкова шлях для книги ще не простий (останні роки її регулярно перевидають). Двотомник Сковороди давно став бібліографічною рідкістю хоча іноді зустрічається, я бачив три рази, спочатку по 6 грн., потім по 18грн., потім по 50 )

И с появою нового видання приємно за тих шанувальників Сковороди, хто мешкає по невеликих містечках і селах, я впевнений у їхньому існуванні, (якщо звичайно воно туди дійшло), де немає більших публічних бібліотек і яким недоступні рідкі видання.

У Сковороди немає половинчастих аматорів: або він проникнув у серце й веде по життю, або здається «незрозумілим темним». При його житті й за минулі 200 років від дня смерті, були й перші і другі. Але завжди були прихильники й послідовники вчення Сковороди. Мені корінному харків'янинові «завидно», що нове видання народилося не на його батьківщині (а це перший переклад на нову українську мову) і так довго до нього йшло, і приємно, що Львів вважає Сковороду рідним автором.

Важко усвідомлювати, що хтось був обділений спілкуванням зі Сковородою й фізично не може дістати видання. Видання Сковороди напрочуд завжди розходилися швидко, а це адже книга не для усіх, як казав сам Сковорода: «які мало хто читає».

 

* * *

До видання перекладу на сучасну українську Сковороди «Пізнай у собі Людину» Львовом.

Є, очевидно, невідомі аматори Сковороди в сільській місцевості не спроможні активно шукати потрібну їм книгу. Це треба їхати в місто й не один раз ходити по букіністах, і потім сільська людина не завжди знає книжкові завулки міста, а в бібліотеці напевно тільки шкільні видання (вони ємні, утримують найбільш популярні зрозумілі трактати, але це не все).

Проблеми сільського й міського читача: різниця в доступності літератури про Сковороду: для міського - це бібліотека, де філософська біографія «Сковорода» В.Ерна пролежала 90 років - бери так читай, і сільською бібліотекою де хіба що шкільне видання Сковороди.

Можливо, доцільно випускати Сковороду окремими брошурами кожен трактат окремо, прочитавши одний, людина подумає: чи купувати йому інший, і за ціною не кусається. Читають, як правило, далеко не заможні люди; на вчительську зарплату книг не накупишcя. У цьому буде присутній і елемент збирання властивий аматорам Сковороди 19 віку. Їм було важче, але більше постараєшся - дорожче буде, і цінніше. Шкільні збори дуже ємні, але видані було пару десятків років тому, з них би і почати.

Видання Сковороди, як правило, потрапляють потрібним людям, про це можна судити по тому що їх небагато в букіністичному продажі. Тому необхідні нові видання, і виправне розповсюдження, в сільській місцевості. На жаль, придбання книгою-поштою зачахле, а, скажемо, в закордонних країнах - це основний засіб придбання книг на периферії.

 

* * *

Відношення Сковороди до філософії, як до «забавочкі» «поглумлюся в заповідях господніх», «веселію серця», абсолютно відрізняється від серйозного підходу маститих Платонів і Гегелей (крім хіба його духовного учителя, Еразма Роттердамського), побудови яких вінчали ідеали тоталітарних держав. Сковорода описує «прикмети» правильного життя, шляху до істини, якщо душа радується й справа яку започинаєш, з рук не валиться й тільки для христолюбних тобто чесних душею людей.

«Моя речь единственно точію касается до человеколюбных душ, до честных званій и до благословенных промысла родов, коих божій и человеческій закон вон из сожительства не изгонит, а составляют они плодоносный церкви, яснее сказать, общества сад, так, как часовую машину свои части. Она в то время порядочное продолжает теченіе, когда каждый член не только добр, но и сродную себе разлившіяся по всему составу должности часть отправляет. И сіе-то есть быть щасливым, познать себе, или свою природу, взяться за свою долю и пребывать с частію, себе сродною, от всеобщей должности." [3]

Напевно ще тільки Епікур і Ходжа Насреддін мали радісне сприйняття життя. І, звичайно ж Христос, по Сковороді - втілення самого сміху.

 

* * *

 

Сковорода восени й узимку гріє руки, Булгаков рятується в театрі; «дуже недобре восени чи знаєте в Москві». Природне людське прагнення – пізнею осенью знаходити щось яскраве що радує око. Театр із його рампою, як спогад про літній сад.

Сковорода також прихильно озивався про театр, очевидно мешкаючи при дворі в Петербурзі бачив. Свет подобен театру: чтоб представить на театре игру с успехом и похвалою, то берут роли по способностям. Действующее лицо на театре не по знатности роли, но за удачность игры вообще похваляется. Я долго разсуждал о сем и по многом испытаніи себя увидел, что не могу представить на театре света никакого лица удачно, кроме низкаго, простаго, безпечнаго, уединеннаго: я сію ролю выбрал, взял и доволен».[4]

Інтелект дозволяв Сковороді справитися з накопиченими знаннями; вони ж допомагали йому в житті, володіли думами у важкі мінути. Втішанням мудрістю Сковорода вирівнював настрій під час «безперестанних осінніх дощів»- восени.

* * *

 

Сковорода дерзновенний філософ. Сміливий у тому розумінні, як це розумів Христос у Євангелії - «дерзновіння що має». У ньому немає й сліду преклоніння перед релігійними догматами. Сковорода, писав Ерн, був природний, а не церковний. Отут виникає питання наскільки філософ, тобто мислитель що оперує певними категоріями, може бути природний. Думка - це насамперед абстрактне поняття. Це до того питання про активність філософа і його навчання. Правильне сказати, що він був життєлюб, а не прихильник відходу з світу; живучи серед людей - «мир ловив його, але не піймав».«Вспомните сказанное мною слово сіе: «Чемь кто согласнее с богом, тем, мирнее и щасливее». Сіе-то значит: «жить по натуре».[5]

Багато релігійних філософів підтримовали людину в її боротьбі із прагматизмом, але жоден не оголосив її переможцем, яку «не піймав мир». У часи Сковороди питання про цілісність світовідчування людини ще не стояло так гостро.

Спроба слов'янофілів повернути на традиційні історично властиві погляди пройшла не зустрівши підтримки, (судимо по результаті). Перед очами інтелігенції була західна прагматична політика наукового прогресу, що обіцяла царство небесне на землі й незабаром. І мрячні звертання до своїх корінь не мали успіху. Тим більше, хто там тоді в період «загального царства розуму» 19 сорічча став би «возитися» зі сковородинівськими трактатами. Знадобилося більше двох столітть, щоб зрозуміти, що навіть комп'ютерна ера не зробить людину щасливою. «Не делай долготою ничего, что прекращается. Не именуй щастіем ничего, что опровергается. От плодов и от конца его суди всякое дело». [6]

 

 

* * *

Біблія цінується Сковородою, як скарбниця мудрості перша серед рівних, платонам і плутархам. Але практичне його життєствердження духовного миру з аскетизмом нічого спільного не має. Раціоналізм поводження походить від духовності буття Гр. Сав. Сковорода курив люльку, пив чарочку вина, любив щиросердечну кампанію, кохав природу, чернечий відхід від життя був йому природно далекий; самота Сковородою цінувалася, як місце для міркувань. Нетерпимість до чужої думки властиве примітивним розумам, у нього була відсутня. Але не до несправедливих учинків. Він бував нетерпимий до оман своїх друзів, але поблажливий до їхніх недоліків «риса його характеру» (Ковалинський).

«Тем мы не знаем себе, что всю жизнь любопытствуем в людях. Осудливое око наше дома слепотствует, а зевая на улицы, простирает луч свой во внутренность соседских стен, приникнув в самое их пищное блюдо и в самый горящій в спальне их ночной светильник».[7] - це застереження не мислити не про праведне не обертатися цікавясь на розтлінне.

 



[1] Бесіда Обсерваториум 1 т.1 стр293

[2] Лист до М. Ковалинського №5, т.2, стр226

[3] Алфавіт т.1,стор.417

[4] Жизнь Григория Сковороды т.2 стор.457

[5] Алфавит т.1,стор. 416

 

[6] Блаженным быть легко т.1 стор. 264

[7] Беседа Обсерватори ум 1 стор. 290

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта