Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Те, що не кожному дане сприймати Сковороду - може бути своєрідно охороняє його навчання й пам'ять. Взагалі супротивників у нього напрочуд мало. Його доля, доля його створінь, як прижиттєва, так і всі ці 200 років після смертідуже сприятлива - немає такого бурхливого визнання й гучного успіху, є спокійне шанування вдумливе й поглиблене вивчання багатьма творчими інтелігентами. Толстой, Курбас, Вишня й Булгаков це тільки вершина айсберга, а скільки їх безвісних шанувальників.

Сковорода викликав з небуття великих библейських духів - Давида, Авакума, Лота, Архангела Михайла, для підтвердження своїх переконань. Не мудрено, що ця містична бесіда не укладалася ні в які філософські рамки. Ера наукового підходу до життя наказує довго жити; людина стала жертвою свого прогресу.

Для розуміння Г. С. людина повинна бути насамперед доброю, мати християнський світогляд. Сприймати Сковороду його горні думки і мати злий розум неможливо. Злий розум може розтлити своїм сприйняттям інших менш стійких. «Δαίμων, или даймон, или демон значит дух веденія. Каждый же человек состоит из двоих, противостоящих себе и борющихся начал, или естеств: из горняго и подлаго, сиречь из вечности и тленія» Посему в каждом живут два демоны или ангелы, сиречь вестники и посланники своих царей: ангел благій и злый, хранитель и губитель, мирный и мятежный, светлый и темный... Справтеся, о други мои, с собою, загляньте внутрь себе. Ей, сказую вам — увидите тайную борбу двоих мысленных воинств, найпаче при начинаніи важнаго дела.[1]

Але такий шифр сковородинівських слів, що простою логікою його не зрозумієш. Образність його трактатів, як щитом охороняє благі думки від злостивості. Не полізе ж, справді, такий сперечатися з Лонгіном, Єрмолаєм, тетерваком, Піщеком і Еродіем. Це одне підніме його курям насміх. Таке враження начебто сам Сковорода стоїть в сторонці й посміюється. Недарма Г. С. сміх порівнював із сонцем, а сонце, як відомо, живить рослини благі й убиває згубні бактерії.

Щодо сміху и як до нього відносився Сковорода, тут не треба йти далеко. «Мнози глаголют, что ли делает в жизни Сковорода? Чем забавляется? Аз же о господе радуюся. Веселюся о бозе, спасе моем... Забава, римски — oblectatio, еллински — діатріба́, славенски — глум, или глумленіе, есть корифа́, и верх, и цвет, и зерно человеческія жизни.»[2].

Сковорода по давньоруському розуміє християнство. Як життєстверджуючу релігію. Традиціями це сходить від Крестителя Володимира-Красно сонячко. Христос по Сковороді є втілення самого сміху.«Отсюду родится и несмысленный тот запрос: смеялся ли когда Христос? «Сей вопрос весьма схож с премудрым сим: бывает ли когда горячее солнце? Что ты говориш? Христос есть сам Авраамов сын, Исаак, то есть смех, радость и веселіе, сладость, мир и празденство...» [3]

* * *

Думки з під міста Ізюм.(Харківська обл.)

Поруч із Ізюмом перебуває гряда високого пагорба, з його відкривається панорама на десятки кілометрів над заплавою ріки Донець. Сковорода безсумнівно бував і сидів на тих пагорбах, любувався краєвидом з пташиного політу. Звідси й часті порівняння думки із ширяючим птахом. А над мальовничою переправою стоїть столітній дуб «благосенолиствений дуб мамрійський». Думаю, там за 200 років мало що змінилося.

 

* * *

Щодо листа Г. С. до Я. Правицького, немає худа без добра:

1.«Письмоподателя сего пріймите благоутробно, несмотря яко мытар есть, бо яко друг и человек».

2.«Цей лист затримався. Листоноша обдурив. Тепер, я вважаю, він справно дійде до тебе через нашого Олексія.»[4]

«Коли листоноша обдурив» Г. С. написав ще кілька рядків, а коже слово його - «неоціненний є скарб». З великими людьми завжди так - кожен удар долі висікає ті самі золоті монети з відомої казки.

 

* * *

Сковорода звісно не знав епікурейські рубаи Омара Хайяма про віно і любов. Більш того, пристрасть до вина гудилася православ'ям, правда, заохочувалася царським урядом з метою ефективного поповнення державної казни, однак козацькі гени не дозволяли Г. С. «трішечки не пропустити». Як він же казав в "Одповіді...",«Подлинно всякой род пищы и питія полезен и добр есть, но разсуждать надобно время, место, меру и персону. И не бедствіе ли было бы смешенное со смехом, если бы кто в колибеле лежащему младенцу налил сосать остраго уксусу, а осмолетному малчику рюмку крепкой водкы налил, но вернувшемуся с охоты кавалеру или озябшему от многолетствія старику поднес сладкаго молока?»[5]

Ця тема просто не розвинена в Сковороди, як другорядна.

 

* * *

Хто б не були Хиджеу і Гес де Кальве по своєму науковому рівню, але вони першими опублікували спогади про Сковороду. Нащадок Сковороди В. Солов`йов ні сном ні духом не обмовився про свого предка а під кінець життя розчарувався в своїх переконаннях. І це при його претензіях на мессийність.

Після майже столітнього байдужого мовчання інтелігенції, спалах інтересу до Сковороди на прикінці 19 - початку 20 столітті - перш за все історік першовідкривач його спадщини Дмитро Багалій та філософ Володимир Ерн, який аж ніяк не зобов'язаний був знати про українського філософа. Ерн не знав навіть про місце існування Гр. Сав. - Слобідську Україну, що робить йому честь своїм відкриттям Сковороди. Ні сократи ніплатони ні кумир Солов'йов не затулили йому великого старчика, в плоть до цілої книги про нього. (це міг би сказати Багалій).

 

 

 

* * *

Різниця між генієм Сковороди й талановитим письменником У.Еко: Сковорода вважав, що Христос сміявся, був втіленням сміху, У. Еко вважав Христа смутним - «Навряд чи він сміявся». (вустами одного з героїв в «Ім'я троянди»). Сміх великих зрозумілий тільки геніям. І це при тім, що У. Еко прихильник сміху у філософії й релігії, у пізнанні істини, «У Арістотеля мовиться про жарти і словесні ігри як про засоби якнайкращого пізнання істин і що, отже, сміх не може бути поганою справою, якщо сприяє одкровенню істин».[6]

 

* * *

 

Сковорода, а згодом Ерн вважали, що істина безначальна, правда, Ерн був на позиціях християнства, а Сковорода пантеїст. Ерн філософ, біограф Сковороди у зв'язку з цим і порівняння їх один з одним. В. Ерн цікавий саме тим, що засвоїв і прийняв Сковороду.

Парадокс, але в Сковороди ж і затверджується що істина без людини в безвладному достатку ніколи не існувала. Кожен великий філософ одушевляє своєю особою істину, вона існує лише в нім і є унікальною і несхожою на істини інших. В кращому разі існує схожість осіб. Уявне розчинення Сковороди в цитатах з Біблії підтвердження цьому - він писав свою Біблію створюючи фрази що відрізняються про біблейських текстів це вже, по суті, Біблія Сковороди «…в Библіи иное на лице, а иное в сердце».[7]. В.Ерн крізь «грубу козацьку оболонку» побачив в думках Сковороди істину, і так як він володів унікальною філософською проникливістю - знаходити споріднених собі по духу мислителів, то зрозумів мудреця не дивлячись на різний філософський досвід і вікову різницю в часі. Одна талановита особа зрозуміла іншу.

Сковорода був поетом і філософом і не дивлячись на свої переконання об безначальности істини, не лише відродив її як зерно в собі, але і вдягнувся в поетичні образи в українських традиціях, зробивши їх дохідливими для земляків, тим самим неусвідомлено спростував себе. Ми і сприймаємо його життя і філософію, як одне ціле. Хоча сам Гр. Сав. навряд чи прирівнював своє скромне життя до великих, це наша прерогатива, чим ми і багаті.

 

 

* * *

З приводу пам'ятника Сковороді в с. Лохвіци Работи Кавалерідзе де він зображений в личаках:

Я не думаю, щоб Сковорода ходив у постолах. По перше, звання придворного уставщіка, а й освічений учитель того часу не дозволив би собі цього. На портретах Сковорода в сюртуку з комірцем, так напевно одягалися колегіальні вчителі. І з якої статі вчителю колегіуму міняти свої «звичаї». Я - учитель 20 століття забитий урядовцями від освіти й те пишаюся своїм званням, а в ті часи «пошана» до вчителя була величезна. А потім купці Урюпін і ін., друзі Г. С., і не дозволили б своєму кумирові ходити обшарпанцем. Сковорода виходець із народу, але дурня не валяв, як народовольці, він знав собі ціну й ходив з гідністю. У ті часи освічені люди користувалися повагою.

 

 

* * *

Сковорода зазнає особливої насолоди просвіщаючи Афанасіїв, Лонгинів і т.д., вириваючи їх з повсякденних реальних представлень і викладаючи філософію «невидимого життя».

«Лука. А вот он и сам к нам...

Друг. Тень мертвая! Здравствуйте!

Лука. Здравствуй, Мысль! Дух! Сердце! Видь се твой человек? Пересказали мы твои мысли нашим книгочим. Они говорили, что должен ты свое мненіе в натуре показать.

Друг. Что се значит — в натуре показать?

Лука. Я сего не знаю.

Клеопа Как сего не знать? Должно показать, что не только в одном человеке, но и в протчіих тварях невидимость первенствует.

Лука. Так точно. За тем хотели к тебе ити.

Друг. А вы доселе сего не знаете?

Лука. Конечно, должен ты доказать.

Друг. Верите ли, что есть бог?

Лука. Его невидима сила вся исполняет и всем владеет.

Друг. Так чего жь ты еще требуешь? Ты уже сам доказал.

Лука. Как доказал?

Друг. Когда говоришь, что невидима сила все исполняет и всем владеет, так не все ли одно сказать, что невидимость в тварях первенствует? Ты уже сам назвал невидимость головою, а видимость хвостом во всей вселенной».[8] Панаси й Лонгіни не перевелися й зараз.

Інтелігентній людині подібні міркування не в новинку, а простим людям помисли про невидимі поняття які складовують основу життя - одкровення. Як і зрозуміти інтелігента совдепівських часів сучасної молоді. Дух практицизму витиснув усе, що було напрацьовано духовне народом за останні 2000 років християнства. «Модні» теми по телевізору забивають тільки людям мозки.

 

* * *

Сучасна людина, читаючи Сковороду, може не зрозуміти свіжості думок висловлюваних їм у трактатах, інтелектуальні нашарування культури європейської думки й у багатьох переспівах філософів 19-20 віків зробили ці теми (але не самі думки) побитими. Важко побачити первозданну свіжість упередженому спокушеному читачеві, у його діалогах з земляками.

І потрібно було бути природженим учителем щоб зазнавати насолоди підносячи їх недосвідченим але допитливим людям.

«Итак, познать себе самаго, и сыскать себе самаго, и найти человека — все сіе одно значит

Лука. Как же? Видь вижу руки, ноги и все мое тело.

Друг. Нучего не видишь и вовся не знаешь о себе.

Лука. Жесток твой сей замысл и очень шыповат. Не можно мне его никак проглотить.

Друг. Я видь тебе говорил, что не можешь вкуса слышать.

Лука. Так что же вижу в себе? Скажи, пожалуй.

Друг. Видишь в себе то , что ничто, и ничего не видишь.

Лука. Замучил ты мене. Как же не вижу в себе ничего?

Друг. Видишь в себе одну землю. Но сим самым ничего не видишь, потому что земля и ничто — одно и то же. Иное видеть тень дуба, а иное — самое дерево точное. Видишь тень свою, просто сказать, пустошь свою и ничто. А самаго тебе óтрода ты не видывал».[9]

Учителювання в Сковороди це оболонка філософської думки: думка насамперед повинна мати адресата, а не вимовлятися в простір. Людина прозріваючи пізнає, у цьому і є подібність із Сократом - двох учителів.

 

 



[1] Обсерваторіум (Обсерваториум 2) т.1 стор. 296

[2] Разглагол о древнем міре т.1 стор. 307

[3] Асхань, о познаніи самого себе т.1 стор. 244

[4] Лист до Я.Правицького №81 стр362,364

[5] Лист до Василя Максимовича №97 стор.389

[6] У. Еко «Ім`я розі"

[7] Икона Алківіадская т.2 стор.30

[8] Наркіссс т.1 стор.163

[9] Наркіссс т.1 стор. 159

 

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта