Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Шанувальником Сковороди був і Папа Іоанн Павло Другий, про що говорив на зустрічі з українською творчою інтелігенцією 23 червня 2001 року. У своїй промові він відзначив:«Дорогі українці, саме християнство породило найвидатніших творців вашої культури і мистецтва і воно ж рясне вздобріло моральні, духовні і суспільні витоки вашої країни. Я хочу пригадати тут слова вашого співвітчизника, філософа Григорія Сковороди: «Все мине, але межею всього залишається любов. Все мине, але не Бог і любов». Тільки людина , що до глибини прониклася християнським духом могла мати таку інтуїцію. У його словах чується відгомін Першого Листа святого Яна: «Бог є любов: хто живе в любові, живе в Бозі, а Бог живе в нім» (4, 16)».

Свідоцтво найвисокого авторитету в християнстві прояснює питання наскільки Григорій Сковорода був християнином. Принаймні християни вважають його світогляд за свій.

Прихильники язичницьких культів на Україні, такі як професор Володимир Шаян, теж вважають його за свого. Це говорить про вселенський характер учення Сковороди.

 

* * *

Адаптерів Сковороді не потрібно. Тому, хто хоче читати трактати старчика пояснення й література про нього, для розуміння, не потрібна, отут потрібно «втішання», «tet a tet у чотири очі», як казав Остап Бендер. От для того щоб поспілкуватися затвердитися у своїй думці зустріти підтримку талановитого мислителя можна прочитати В.Ерна - єдиний філософ за останні 100 років що уважно, з душею, прочитав Сковороду.

От уже дійсно, Сковорода залишив такий «комп'ютерний» шифр на свої трактати, що в чужі руки ні ні, тільки при повної щиросердечній спорідненості. І це далося В.Ерну, зразком якому були святоотецька та еллінська література. От же знайшов родинну душу в простого козака з його «підлими слівцями».

 

* * *

Подання Сковороди, про людину як про мікрокосмос іде корінням не від Платона або Аристотеля, а від його селянського походження.

«Всяк рожденный есть в мыре сем пришелец, слепый или просввщенный. Не прекрасный ли храм премудраго бога мыр сей? Суть же тры мыры. Первый есть всеобщій и мыр обительный, где все рожденное обитает. Сей составлен из безчисленных мыр-мыров и есть великій мыр. Другіи два суть частныи и малыи мыры. Первый мікрокозм, сиречь — мырик, мирок, или человек. Вторый мыр симболичный, сиречь библіа. Во обительном коем либо мыре солнце есть оком его, и око убо есть солнцем. А как солнце есть глава мыра, тогда не дивно, что человек назван мікрокосмос, сиречь маленькій мыр. А бібліа есть симболичный мыр, затем что в ней собранныя небесных, земных и преисподних тварей фигуры, дабы они были монументами, ведущими мысль нашу в понятіе вечныя натуры, утаенныя в тленной так, как рисунок в красках своих»[1].

Селянин у своєму світогляді егоцентрист (навіть Кафка помітив це в сільських людях шануючи за щастя подібні погляди). «Спільне враження від селян: благородні люди, що знайшли порятунок в сільському господарстві, де вони так мудро і покірливо організували свою роботу, що вона повністю злилася зі всесвітом і до блаженної кончини оберігає їх від всяких коливань і морської хвороби. Дійсні громадяни землі..» [2]

А вуж Платон і прісні були, як підтвердження його думок, підтримка у світогляді. Важливо знайти коріння Сковороди на Україні, а не відшукувати аналогії з іншими філософами.

Істота особи і природа Сковороди-людини коріння його - в народному походженні. Сковородинівськє особове і суспільне у вчинках. Що у нього було особове і що суспільне, хай про це міркують теоретики. Особа і переконання органічно зв'язані у Сковороди зі способом його життя.

 

* * *

«Розмова п'яти подорожан про щире щастя в житті Сковороди:

«Люди в жизни своей трудятся, мятутся, сокровиществуют, а для чего, то многіе и сами не знают. Естли разсудить, то всeм человeческим затeям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выдет один конец — радость сердца. Не для оной ли выбираем мы по вкусу нашему друзей, дабы от сообщенія своих им мыслей имeть удовольствіе; достаем высокіе чины, дабы мнeніе наше от почтенія других восхищалось; изобрeтаем разные напитки, кушаньи, закуски для услажденія вкусу; изыскиваем разные музики, сочиняем тьму концертов, минуетов, танцов и контратанцов для увеселенія слуху; созыдаем хорошіе домы, насаждаем сады, дeлаем златотканные перчи, матеріи, вышиваем их разными шелками и взору приятными цвeтами и обвeшуемся оными, дабы сым здeлать пріятство глазам и тeлу нeжность доставить; составляем благовонные спирты, порошки, помады, духи и оными обоняніе доволствуем. Словом, всeми способами, какіе только вздумать можем, стараемся веселить дух наш. О, сколь великим весельем довольствуются знатные и достаток имeющіе в свeтe персоны! В их-то домах радостью и удоволствіем раствореннои дух живет. О, сколь дорога ты, радость сердечная!»[3]

Й глава 18 в трактаті Чжуан Цзи. «Вище щастя»:

«Чи є в Піднебесному світі вище щастя? Чи можна сповна прожити свою жізнь? Що потрібно робити, на що сподіватися? Чого уникати, чим займатися? До чого прагнути, від чого відмовлятися? Що любити і що ненавидіти? У Піднебесній цінують багатство, знатність, довголіття і добру славу, люблять спокій, вишукані страви, розкішний одяг, красиві квіти і ласкаючи слух звуки. Ненавидять же бідність і приниження, передчасну смерть і дурну славу і страждають, коли немає ні спокою, ні вишуканих страв, ні розкішного одягу, ні красивих квітів, ні звуків, що пестять слух. Якщо людям бракує всього цього, вони впадають в смуток і печаль. Але немає нічого дурнішого, чім угождати лише витребенькам плоті! Багачі, виснажуючи себе тяжкими працями, накопичують стільки скарбів, що не встигають скористатися ними, та і до радощів плоті ці багатства нічого не додають. Знатні мужі днями і по ночах печуться про свою чесноту, но їх чеснота і поготів нічого не додає до радощів тіла. Людина сумує з самого свого народження, а проживши довге життя, впадає в затьмарення».[4]

Повна аналогія у вислові про метушню світу аж до спільних слів. У різних країнах у різні часи мудреці приходять до одних думок.

 

* * *

Ми звертаємося до кришнаїтів, Дзен буддистів тощо у пошуках відповіді, що є щастя і як його досягти, коли у нас є Сковорода. «Истиннаго же щастія такова есть природа, что чем множайших иметь в нем сопричастников, тем слаже и действителнее беззавистное сіе добро становится и сим одним разнится от ложнаго мирскаго щастія,[5]

Щоб читати Сковороду потрібно мати неабияку ерудицію, філософську схильність вже розвинену іншими авторами. Сковороду читають освічені люди звиклі читати «божественне».

* * *

Різниця між долями Сковороди і його учня Михайла Ковалинського. Сковорода подивився Петербург, Європу, був обласканий при дворі, але повернувся на Слобідчину до простого життя. Коваленський, зробивши блискучу кар'єру, не знайшов у собі чинності й бажання жити відособлено. Потрібно мати потужну життєву позицію, щоб протистояти думці світу що уловлює у свої мережі людей не схильних до самоаналізу, пізнанню себе і усвідомлення необхідного собі способу життя. Сковорода багато чому навчив Михайла, а ось від кар'єри не «врятував». Порадники і добродійники не переводяться і понині, кожен знає коли і, що ти повинен зробити, і, як не дивно рятує байдужість. Поспішай неспішно, говорили стародавні і «довіряй життю» додавав Паустовський.

 

* * *

«Мир ловив мене, але не піймав» [6] останній жарт генія, це саме той сміх геніїв, про який писав Г. Гесе в «Степовому вовку». Сковорода цільно завершив своє життя жодного разу «не наступивши собі на душу» (вислів В.Чкалова).[7] Який би напрямок не намагалися йому запропонувати від кар'єри священика до царедворця.

Сковорода посміявся закінчивши життя. Він знав: відтепер починається духовне життя його в серцях учнів, невигубне й нетлінне. Сильні миру цього неспроможні перед мислителем. Думка знаходить споріднені душі будь-де, така сутність геніальних слів. Приклад Достоєвського - чисто російського письменника що знайшов відгук і гаряче поклоніння, став учителем душ у всіх країнах світу.

 

* * *

Той же, скажемо, Платон вище людини ставив державу, ні про які веселощі серця в нього мови не було. Сковорода насамперед піклується про людину, його духовний мир й задоволенню від праці. Тому в Платона держава - це монстр, у Сковороди необхідність для нормального життя по спорідненості, хоча він ніде явно не висловлювався про державний лад.

Державу треба будувати з краєзнавства. Люди повинні знати хто жив на їхній землі, чим ці люди дихали.

Історик Слобідського краю Дмитро Багалій писав: «Хай вільно проживають на Україні усі нації; хай усяка живе по- свойому… бо національний грунт потрібен для кожної. А українська культура нехай шириться поміж українцями і хай про її поширення турбуються і піклуються діти України – усі хто любить свій нарід і бажає йому добра, бо чужі за се не візьмуться. Нехай усім народам живеться вільно на Україні, але нехай нові поселенці на Україні пам’ятають, що не може бути зневажений на своїй рідній земли (як се було раніше) той український нарід, котрий заселив її, захистив од ворогів і довгі часи поливав своїм трудовим потом.»[8].

У 18 столітті у Слобідчини особливий статус в Російській імперії, він не укладається в теорії ні націоналістів ні комуністів, про нього прагнуть умовчувати. Бо козаки в ті часи просто жили добре, а це крамола для тих і для інших. Важко визнати, що 200 років тому люди жили краще, ніж в наше освічене комп'ютеризоване століття, що вся ця цивілізація котові під хвіст. За це грошей не заплатять ні в одному журналі.

 

* * *

Сковорода, звичайно, прав кажучи про «жванії при читанні», про поглибленість пізнання, а не масштабів прочитаного, про користування вітчизняними авторами. Але це на другій стадії поглибленого читання: в юності пізнання має бути багатообразним, інакше важко вибрати потрібний напрям, відчути тягу до якої або області знання.

«Бо якщо наше життя всюди у святому письмі порівнюється з днем, перша ж частина доби є ніч, а друга — світло, то дуже вірно ранній вік, тобто юність, називати нерозумним, сучасним життям, ще не освітленим сонцем істини».[9]

На жаль і з талановитими філософами такими як Ерн, Печорін відбувалося розкидання в читанні і, що гірше, захоплення другорядними авторами в пізні роки - «Джоберті» Ерна (це після те Сковороди!?).

 

 

* * *

Думку про профпридатність Сковорода не запозичив, вона народилася на рідній землі, коли Гр. Сав. щодня бачив напружену працю земляків.«Почему нам столь подлым кажется хлебопашество, что все онаго убегаем? Щаслив, кто родился ко медыцине, к пиктуре, к архитектуре, к книгочеству... Я их благословенную, яко природную, школу (разумей — празность, упражненіе) блажу и поздравляю Радуюсь, если и сам в одной из сих наук, только бы сіе было с богом, упражняюсь.

Но чем нещаснее земледел, если с природою землю пашет?»[10]

Це ще один приклад народження філософії з народної свідомості. Тільки козацький син міг стверджувати, що всяка професія благо, якщо робиться за покликанням. Тільки в роботящому краї можна було знайти цьому підтвердження, від губернатора Щербініна до простих козаків. Висунути свої відносини до праці, можна було тільки виходячи із внутрішньої переконаності, ґрунтуючись на «живих» прикладах, коли кожний козак домагався успіху відповідно своїх здатностей, від полковника до філософа.

«…Веселіе и радость недалече от сердца, а сердце всегда при своих мыслях, как источник при своем токе.

Афанасій. Ну, добро, быть так. Скажи же мне: для чего иной сроднее к нижней должности и к подлейшему ремеслу?

Григорій. А мы мне скажи: для чего иному пища простая здоровее?

Афанасій. Конечно, для того, что сроднее.

Григорій. Так и сроднее иной к подлейшему ремеслу для того, что для его оно полезнее».[11]

Одушевити роботу бджоли, мурахи, кота тетерева, еродия, оцінити людську працю в алегоричній байці. «Не спорю: будь сія басня нестаточною, но она есть чучелом, весьма схожим на житіе чоловeческое». [12]

Переконаність Сковороди, що всяка професія шляхетна й важлива якщо виконується по схильності, виросла з життя й спостережень у своєму краї, а не завдяки якимось теоретичним побудовам. Суспільство саме зростило цю думку. Не було виродливих відхилень властивих іншим часам. Згадати тільки станових воїнів Н. Кузанського або Платонівську республіку. Кожен мудрець як дзеркало що відображає свій час у міркуваннях.

Можливо, в своїх думках Сковорода спирався на деякі протестантські ідеї, почерпнув їх під час перебування в Угорщині. Божественність народної праці в Лютера? Сковорода, хоч і мав відвагу думки, але опирався у своїх міркуваннях на напрацьоване попередніми мислителями. Сковорода користувався тільки такими джерелами у своїх роботах, які мали історичні коріння, він їх творчо переосмислював відповідно до свого світогляду. Він користувався церковнослов'янською й староукраїнською мовою по глибокому переконанню в потребі надходити саме так. Очевидно, Сковорода знав і любив давньоруську літературу, хоча ніде конкретно на неї не посилався. (Сковорода майже не робив посилань, крім біблійних).

Сковорода відверто негативно висловлювався про філософів, що відкривали нові істини, раніше невідомі, «без яких непогано проживалося». Відомий його сатиричний випад щодо «молокососних мудреців» на цю тему:

«А естли мой молокососный мудрец здeлается двух или трех языков попугаем, побывав в знатных компаніях и в славных городах, естли вооружится арифметикою и геометрическими кубами, пролетeв нeсколько десятков любовных исторій и гражданских и проглянув нeколикое число коперниканских пилюль? Во время оно Платоны, Солоны, Сократы, Пифагоры, Цицероны и вся древность суть одни только метелики, над поверхностію земли летающія, в сравненіи нашего высокопарнаго орла к неподвижным солнцам возлетающаго и всe на океянe острова пересчитавшаго. Тут-то выныряют хвалители, проповeдающіи и удивляющіяся новорожденной в его мозгe премудрости, утаенной от всeх древних, яко не просвeщенных вeков, без коей, однако, не худо жизнь проживалась. Тогда-то уже всeх древних вeков рeченія великій сей Дій пересуживает и, будто ювелир камушки, по своему благоволeнію то одобряет, то обезцeняет, здeлавшись вселенским судіею. А что уже касается до Моісея и пророков — и говорить нечево; он и взгляду своего не удостоивает сих вздорных и скучных говорунов; сожалeет будто б о ночных птичках и нетопырях, в нещастный мрак суевeрія влюбившихся. Все то у него суевeріе, что понять и принять горячька его не может. И подлинно: возможно ли, чтоб сіи терновники могли нeчто разумeть о премудрости, о щастіи, о душевном мирe, когда им и не снилось, что земля есть планетою, что около Сатурна есть Луна, а может быть, и не одна? Любезные други! Сіи-то молодецкіе умы плeненны своими мнeніями, как бы лестною блудницею и будто умной бeснующіися горячкою, лишенны оберегателей своих, безпутно и безсовeтно стремятся в погибель». [13]

Цікаво простежити вплив на нього ї таких книг як Києво-Печерський патерик і Повість минулих літ.

 

 



[1] Потоп зміїн т.2 стор.137

[2] Ф. Кафка «Дневники» запис від 08 жовтня 1918 р.

[3]«Розмова п'яти подорожан про щире щастя в житті» т.1 стор. 324

[4] Чжуан Цзи глава 18

[5] Разглагол о древнем мире т.1 стор. 317

[6] М. Ковалинський Життя Григорія Сковороди т.2 Стор. 473

[7] Це вислів с старовинного фільму «Валерій Чкалов» 30х років, про льотчика випробувача , але дуже доречний.

[8] Д.Багалій «Історія Слобідської України» передмова.

[9] Лист до Михаилу Ковалинського № 22 т.2 стор. 259

[10] Алфавіт т.1 стор. 420

[11] Алфавит т.1 стор.

[12] Кольцо т.1 стор.359

[13] Кольцо т.1 стор. 359

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта