Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

 

Дослідники, як правило при поясненні зародження сковородинівської думки відмовляються загальними фразами. Навіть В. Ерн знизував плечима, говорячи чому писалося Сковороді «тому, що писалося?!». Але ж зі Сковородою усе є, як і з античними авторами: середовище, народ, місце перебування - Слобідська Україна, любов до земляків історична наступність, відстоювання самобутності свого світовідчування, будь те релігія, полемічна література, її досвід, від них же й емоційний запал(Пересторога» Радзинського тощо). Все це й породило його творчість, починаючи з повчальних листів своєму улюбленцеві Михайлу Ковалинському, до загального звертання до земляків у трактатах.

Просто так не пишеться, потрібна іскра божа, «мені голос був» (А.Ахматова), не потрібно вишукувати мотивів у творчості Сковороди - усе під рукою.

Всі теми сковородинівських трактатів стосуються тої або іншої сторони життя козака 18в. У ті часи козаку доводилося бути й воїном, і орачем, і купцем, і богословом, сільських священиків вибирали із козаків. Козаки бралися за перо й в обороні православ'я, Сковорода взявся за перо у вчительських цілях виховуючи Михалка й з метою розбудити сумління земляків. зміцнити їх у своїх поглядах тобто жити по спорідненості труда и в злагоді с оточуючим миром. «Изобиліем снабдевается одно точію тело, а душу веселит сродное деланіе». [1]

Філософія Сковороди - це по суті філософія Слобідського життя того часу, селянина, купця, воїна. Жити у світі й спокої із природою займатися своєю справою, не сунутися в інші краї, краще цього немає, а всі конфлікти від лукавого. Біблія й греки це підшуковуваня аналогій з великої літератури.

Мир з тих пір змінився - внутрішнім миром людини почали правити Кафка, Достоєвський.

 

* * *

Існує два види подвижників. Одні створюють у тиші, мають невелику групу учнів і послідовників і потім отримують визнання тільки через роки й навіть через сторіччя; це М. Екхарт, Г. Сковорода (почати відлік можна й із Христа). Інші попадають у переломний період історії, коли народ затребує таких і вони роблять релігійний переворот у розумах, такі як Лютер.

Якщо ж мислитель «неправильно» себе оцінює і починає демонстративно протистояти владі, природно з благородними цілями, як петербурзький просвітитель Новіков сучасник Сковороди, це кінчається равеліном. Сковорода уникнув цього, оцінивши себе в контексті історії «правильно», адресуючи свої трактати кругу відданих друзів-земляків, а «в чужі руки - нє,нє»

 

 

* * *

Нащадки будуть оцінювати нас не за створення матеріальних благ, а за ставлення до нашого земляка старчика Сковороди. Сковорода кому то може здатися архаїчним і несучасним (скільки цих модних авторів уже було й кудись кануло), але пройде час і ми будемо здаватися архаїчними у своєму «ничтоже сермяшеся», а Сковорода залишиться так само свіжий і погожий.

Сковорода не вчить, як жити, він пропонує свій спосіб життя, мислення, існування, жити «горними думками», «сладчае істини вираження». Розтлумачувати Сковороду даремно; потрібно щоб читач сам відкрив для себе його істини.«И коль смехотворна есть премудрость, не познавшая себе!»[2] Але допомогти створити потрібне відношення, «настроїти» на Сковороду можна.

Прописні істини можна було товкмачити і 80 совдепівських років, але вони не «працюватимуть»: тільки жива передача від Вчителя, осяяного цією істиною».

«Начало всему и вкус есть любовь. Как пища, так и наука, не действительна от нелюбимаго. Итак, с помянутых ангелов избрать для себе одного, кой паче протчіих понравится. Откушать несколько каждаго или некоторых с них. В то время вдруг к одному особливое движеніе почувствуеш.»[3]

 

* * *

Тільки сільський учитель може повноцінно пізнати Сковороду. По роду занять і буття, він наближений до існування самого старчика. І, можливо, подібно переяславському вчителеві 19 століття збирачу його рукописив, такі є (саме по собі факт що підтверджує цю думку). Мають літературну спадщину, можливо містичного змісту; інакше, раціоналістично, зрозуміти Сковороду неможливо.

Сковорода це адже тільки геніальна основа української думки, і ким би ця людина не була агрономом, сільським бібліотекарем, але якщо вона написала щирі слова про мудреця, породжені поривом серця, вони являють собою неминущу цінність.

Сковорода вишукує підтвердження своєї життєвої позиції: «О беседка! О сад! О время летное! О други мои! Восхищаюсь веселіем, видя вас, моих собеседников»[4]. Біблія для нього ідеальне місце для подібних знахідок.

По суті справи сільському українцю не нові слова Сковороди. Сад, альтанка, споріднена праця - він сприймає природно; і лише про хрістолюбни душі». Все це в нього виражене логосом – «двох душ цілування». Що поза його життєвими симпатіями - просто не цікаво. Григорію Савичу, навіщо витрачати на це увагу. Якщо віруючий українець «відвагу має», - вникай у Сковороду, а немає - нехай православну літературу читає. Аби тільки «по губах салата».

 

* * *

Причини повноцінного розвитку краю в тім, що волелюбні козаки яки прийшли на Слобідську Україну мали вікову культуру життя на великих просторах, як основу існування своїх духовних запитів, можливість побудувати повноцінне суспільство виражаючи себе в ратній і мирній праці. Козаки породили Сковороду мудреця, Сковорода осмислив їхній побут підняв світогляд слобідчанина на рівень світових проблем, включив Слобідську Україну у світову традицію філософської думки.

Сковороду мислителя породили не греки й Біблія, вони створили тільки ґрунт для думок, Сковороду породили козаки, створивши Слобідську Україну, «рівну для всіх нерівність». Край, створений заново, у якому кожний трудився по спорідненості. Будь-який ярмарок багатством своїх товарів, майстерними творами ручної праці міг це довести. Сковорода не проповідував; своєю думкою він закріплював досягнуте.

 

* * *

Здоров'я нації - це насамперед ставлення народу до мудреців і вчителів. У Слобідській Україні 18 в. цінували мандрованих дяків, шанували Сковороду. Вихідці з народу створили край, її славетні полковники - Донець-Захаржевський, Квітка.

Слобідська Україна була ідеальним краєм що мала все необхідне, й моральне здоров'я, її мешканців що виховані на важкій праці й боротьбі, відстоюючи не тільки життя, але й культуру. Поява Сковороди органічний випадок розуміння населенням свого пророка й мислителя.

 

 

* * *

Сковорода - філософ життєвий, йому не властиві схоластичні побудови. Питання, які він вирішує, це від проблем існування, що його займали. Звідси й повторюваність у кожному трактаті тих самих тем. Сковорода жив водночас на розквіті Слобідської України й на заході її побуту й філософії. Уже ученик його Михайло Ковалевський й Василь Тамара не «жили в дома».

Тема «повернися у свій край» народилася саме від цього. Сковорода до залишку днів страждав від відсутності Михалка. Сам Сковорода помандрував, вибрав слобідський край за його цільний духовний клімат. І ще споріднена праця сільської людини що єднає її з природою. Онтологічними питаннями він не займався вважаючи їх «умбра», філософія Сковороди свого роду заперечення філософії. Плутарх а не Аристотель цікавили його.

 

* * *

Сільський шанувальник Сковороди від віку володіє всіма компонентами світогляду Гр. Сав. Спосіб життя селянина, як і український сад, не змінився за останні 200 років. Сковорода й писав для освіченої мислячої сільської людини, а місто в ті часи було великим селом, жителі його провадили той же патріархальний спосіб життя, що й селяни.

Сучасний сільський житель, по своїх поглядах і світовідчуванню недалеко пішов від слобідчанина 18 в. Тільки духовний кругозір його стає вуже й убогіше, по мірі втрати фольклорної й релігійної підстави. Сільська людина відрізняється від міської поступовістю пізнання навколишнього світу. З дитинства це її село, потім вона відкриває нові мири. Дитинство Сковороди протікало серед козацького побуту Лубенського повіту. Потім по бажанню Київська академія. Сковорода побачив усе, що міг побачити інтелектуал того часу. Бачив столицю співав у єлизаветинському хорі, потім Європу, вернувся на Слобідську Україну. Побут на Слобідській Україні був для нього не в новинку, його рідний Лубенський повіт мало чим відрізнявся від неї, місцями нагадував йому рідний край (маєток Ковалевських нині с. Сковородинівка Золочівського району). «Ныне скитаюся у моего Андрея Иван[овича] Ковалевскаго. Имам моему монашеству полное упокоеніе, лучше Бурлука. Земелька его есть нагорняя. Лесами, садами, холмами, источниками распещренна. На таком месте я родился возле Лубен».[5]

Екзістенціальні питання, які він вирішував, народилися з козацького світогляду, слобідського побуту багаторазово посилені ерудицією Сковороди це - «повернися у свій дім», «спорідненість професії», проблеми освіти - «Піщек і Єродий», «Духовне життя».

І, як казав Булгаков: «персонажів своїх треба любити, інакше у вас будуть великі неприємності»[6]. «Як милі мені словеса твої» - Сковорода своєму персонажеві Панасу. Незважаючи на весь свій праведний гнів Сковорода кохав своїх земляків, шанував героїчне минуле слобідчан; в обороні й у створенні краю, інакше він ударився б у абстрактні мудрування, як Спіноза. Сковорода й почував себе тут, як вдома. Він не казав про невдале внутрішнє життя Михайла, але, що думав про це можна догадатися, не даремно його постійні, «повернися у свій дім».

 

* * *

Сучасній людині, що все бачить по телевізору, важко усвідомити ту силу враження, яку отримувала людина 18 століття (а це можна прочитати й в «Диканьках» Гоголя) відкриваючи для себе Київ, Петербург, Європу. І яке значення мала для допитливого розуму тодішня наука, коли «по бажанню» ішли в академію.

Не мудро догадатися, як петербуржець Крестовський (завзятий критик Сковороди) знемагав на заняттях латинської й закону божому, «схоластичній мертвечині» вже у «освіченому» демократами 19 столітті - два різних світосприймання.

* * *

Присутність при дворі Єлизавети в Петербурзі Сковорода хоч і вважав незначною подією, але погляд очевидця на один із самих блискучих дворів Європи давав реальний досвід і розширював погляди не знизу нагору а зсередини, Гр. Сав. міг озиватися про гріх розкоші не на загальних поданнях що до згадок про бенкети й розкіш у трактатах, а ґрунтуючись на реальних враженнях. А коли озивався про закордонних сучасних філософів (мимохіть, вважаючи їх незначними, те ознайомившись із ними на місці ((Угорщина, Австрія). З перших рук інформація в ті часи - це був єдиний спосіб розширити свій життєвий досвід (телебачення й т.д. не було) і значимість особистих подорожей важко навіть тоді перецінити. Я вже не кажу про знання Сковородою самої України, цінителем своєрідності й клімату якої він завжди був.

 

* * *

Зрозуміти Сковороду можна тільки зробивши проблеми підняті ним своїми, інакше (і Ерн це відзначав) під черпнути в нього щось неможливо. Сковорода, як у свій час 100 толковників Біблії, Феодосій Печерський і ін. святі, відгородили співвітчизників від непотрібних, нежиттєвих проблем. І земляки сплачували йому відповідною подякою. Адже все що їм сказане про страшну небезпеку в читанні; це й про Біблію не слов'янською мовою. Тільки тихо й ненав'язливо, «маючій вуха так почує», а «очі божевільних на краю землі». Божевілля дійсно останніми сторіччями володіло душами народу кидало їх у всілякі …ізми.

 

 



[1] Алфавит т.1 стор. 430

[2] Благодарный Еродий т.2 стор.115

[3] Женга Лотова т.2 стор.35

[4] Бесіда 1-я Обсерваторіум т.1, стор. 282

[5] Письмо М.Ковалинскому №78 т2. стр.357

[6] М. Булгаков «Театральный роман»

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта