Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

 

* * *

Записні проповідники, скільки пам'ятаю, за часів совдепії закликали тільки напружено вчитися і трудитися - тоді мов досягнемо вершин, талановитий Паустовський призивав прив'язати себе ременями до письмового столу. Один лише Булгаков – «герої мої вийшли з снів» і «коробочка ожила» і ні слова про напружену працю: виходить все-таки спочатку «сни», а потім азарт сам приходить; спорідненість в праці потрібна перш за все.

Звичайно ж вирішення Сковороди писати пов'язане з його рішенням бути мандрованим старчіком. Сковорода з повагою відносився до слобожанців, до заслуг творців краю його видатних полковників Донця Захаржевського, Квітки. Це і при пристрасті Гр. Сав. до еллінської літератури. Сковорода міцнів в своєму рішенні в перебігу життя - «убуждушеся бачивши славу його».«Потоль ты землею будеш и не преобразишся от нея во Хріста, пока не увидиш светлаго небеснаго человека». И о сем-то речь будет: «Убуждшеся видеша славу...»[1].

Помисли Сковороди визрівали в перебігу всього його життя, і вже двісті років вони зріють в нас його шанувальниках. Слобідська Україна формувала Сковороду, він відчував відношення др. Себе земляків. Еволюція Г.С: оди, вірші, трактати. Без відчуття потрібності, значущості своєї роботи, навряд чи Сковорода знайшов би потрібну форму викладу своїх думок. «Лонгин. А ты доселе не знаеш, что сердце есть мыслей бездна? А мысли семена и источник действіям?». [2]

Сковорода великий аматор оригінального слова. Саме словесне визначення викликає в ньому захват, Сковорода просто захоплений словами, можливістю словесного визначення того чи іншого поняття при викладі думки. Це може тільки поет.

Володимир Ерн відзначав що поетичні твори Гр. Сав. на відміну від сучасних письменників і поетів мали адресат. Сковорода знав своїх читачів і любив їх, йому не був властивий егоїзм і жадання успіху. І хоча Ерн і писав російською мовою, був православним, понад усе цінував логос, але читача в народі не мав і весь свій запал розтратив на полеміку з колегами і вивчення другорозрядних філософів як Джоберті. Часи Смотрицького, Туптала, Вишенського, боротьби з із унією, коли людина бралася за перо тільки в самому крайньому випадку, щоб захистити свою віру пройшли.

 

* * *

Все це спекуляції з українською мовою : мов де в 17 столітті письменники відірвалися від української мови і створювали схоластичний українську хоча і на основі південнослав`янської. Мова створюється геніями, а не народом, народ користується і псує по можливості. А Гр. Сав. відчував кожне слово старослов'янської мови створеного руським генієм.

І жодного презирства до народної мови не було. Мову потрібно ще підняти на належний рівень, збагатити сенсами, як це зробив із українською мовою геніальний Тарас Шевченко. Сковорода, через його світогляд? не міг відчувати неперевірених часом слів і спиратися нанесталі словесні символи, як він це робив старослов'янською мовою. Він використовував фрази, що досягли своєї величі в письменах переведеної на слов`янську Біблії і всієї старослов'янської літератури. «Григорій. Вот, например, безкрасочное слово — «Вся погибнут». Но коль красно сіе ж самое выразил Исаіа: «Всяка плоть — сено». Сноп травы есть то пригожій образ всей гибели. Сам Исаіа, без фигуры, сказал следующее: «Дати плачущим веселіе». Но коль благообразно и краснописно то же он же: «Скочит хромый, аки елень». «Востанут мертвыи».[3]

Сковорода пішов по шляху уторованом слов'янською Біблією, її мови, використовуючи в своїх містичних одкровеннях цитати знайомі всьому християнському світу мільйонами асоціацій. Що і говорити про філософів останніх двох століть тих, що виражалися професорською термінологією. Письменник, що не відчуває мовного коріння приречений на банальність. Великі полемісти часів Унії Туптало, Смотрицькі і др. мали сміливість і художню інтуїцію, величезну релігійну ерудицію і не збиралися в ім'я демократії, ними не відомою, поступатися спадкоємністю з із попередніми поколіннями.

 

* * *

Григорій Сковорода до сорока років все-таки служив, а вже потім зважився мандровати. До цього він був дисциплінованим учнем, уставником, учителем, тобто залежав від суспільства. Але скрізь якось не вписувався, проявляючи індивідуальність характеру. Цікаво як вплинула його дисциплінованість на характер подальшого життя? Найшвидше він вибрав посаду вільного філософа, як будь-яку іншу, що і говорив Щербініну. Питання Щербініна, для Сковороди мали двоякий сенс, тобто суспільний і моральний.

Людське суспільство приймає тільки обґрунтовані життєві позиції інакше вважає людину за втрачену. Навіть бомж підсвідомо прагне мати виправдання своєму існуванню. Людина не може не спиратися на приклади зразки з історії. Сковорода почав шукати себе, перш за все на якоїсь посаді; уставника, вчителя, а вже потім прийшов до мандрівництва. Хоча емоційний початок «неприборкної козацької крові» (Ерн) тут був присутній. І річ не в тому, що Григорію Савічу був осоружна яка або висо­ка посада. Адже ось його сучасники Кониський і Прокопович досягли високих посад, залишаючись чесними до себе. Вся річ в Слобідчиниі - не будь сприятливого ставлення до старчика, горда козацька вдача довго не витримала б мандрівництва і замкнулася в себе. У історії існує сприятливий збіг обставин.

 

 

* * *

Сковорода і Шевченко - геніальні українці. Кожен народився в своєму віку і виріс серед сподівань свого покоління.

Творчість Сковороди від гармонійного співіснування каза­чества з природою. Сковороді свіжій ще переказ про героїчне освоєння краю, коли його видатні діячі виходили з простих козаків, проявивши незвичайний талант.

Творчість Сковороди - про душевний стан людини, його само усвідомлення , повноцінний вираз в праці. Сковорода визнавав необхідність існуючих речей, і звертав увагу на внутрішні особливості людини. Його відношення до оточення виражалося через круг тем висвітлених в його творчості, природних схильностях, усвідомленні зла, як поведінки від неспорідненості. «Многіе, презрев природу, избирают для себе ремесло самое модное и прибыльное, но вовся обманываются. Прибыль не есть увеселеніе, но исполненіе нужности телесныя, а если увеселеніе, то не внутреннее; родное же увеселеніе сердечное обитает в деланіи сродном. Тем оно слаже, чем сроднее».[4]

При цьому Сковорода не Лао Цзи; він не шукає гармонії в законах природи, а безпосередньо в стані власної душі, як чуйного приладу у визначенні - що добре що погано. Сковорода - душезнавець, він і сприймає природу стосовно свого характеру вдачі, як джерело користі і радості цілком у дусі козацького переконання: помічниця, соратник годувальниця, джерело радості. То ж і про Христа. Він ототожнює природу і Христа.

У Тараса Шевченка душа виражала гнівний протест проти рабства.

 

* * *

Сковорода мав в собі занадто спадкової козацької життєвої сили, щоб подібно Лао Цзи відмовитися від всього житейського і злитися із законами при­роди. Він не шукає подібно китайському мудрецю гармонії в законах природи, а безпосередньо в стані власної душі, як чуйного приладу у визначенні - що добре що погано. «Теперь разумeем, в чем состоит наше истинное щастіе. Оно живет во внутренном сердца нашего мирe, а мир в согласіи с богом. Чем кто согласнeе — и блаженнeе. Тeлесное здравіе не иное что есть, как равновeсіе и согласіе огня, воды, воздуха и земли, а усмиреніе бунтующих ея мыслей есть здравіе души и живот вeчный». [5]

Тут велика різниця в часі. Лао Цзи - ранній первісний період поваги до законів природи. Сковорода - опосередкований двома тисячами років хрістіянської цивілізації. Відношення ставлення його до природи радісне, як до відпочинку душі літом після безперестанних осінніх дощів і зимових завірюх.

У наш час природа - це єдиний притулок від цивілізації і існування в світі технічної революції.

 

* * *

У Сковороди щаслива доля. А от наскільки продовжувачі його Лев Толстой і Миколай Гоголь у подальше освічене століття не порозумілися з сучасною їм інтелігенцією. Гоголь і Толстой були моралістами, але релігійну переконаність моралістів минулих століть загубили. Раціоналізм в цьому послужив їм погану службу. Звернися вони до серця, як це у них вийшло в літературі, успіх був би забезпечений. Порівняння з Толстим і Гоголем із-за схожості піднятих ними моральне-практичних тим, і претензій на виховання своїх сучасників. Дуже вже наочно порівнювати їх життя і результати діяльності з Сковородою.

Змінилася епоха, змінився і погляд сучасників на проповідь. Один тільки лише російський мужик прийняв Толстого, як одного з духоборів, яких багато на Русі. А от Сковороду зрозуміли і прийняли і освічені люди і прості козаки. Тут щонайтонший баланс між віковими знаннями і світовідчуванням козака в трактатах Гр. Сав.

Сковорода найщасливіший автор. Він знав всіх своїх читачів друзів, знав і любив.«мені здається, я переконався, що Яків Правицький, — юнак хороший, не заздрісний, простий, дуже жадібний до істинної науки, задоволений своїми здібностями, від природи по-справжньому порядний, м’який, людяний. Це ті якості, що спонукали мене полюбити його». [6]

І вони - Яків Правицький, Михайло Ковалинський, купець Урюпін і ін. відповідали йому найгарячішим шануванням, збирали, переписували рукописи, спілкувалися особисто. Весь полемізм, скажемо, того ж В. Ерна - це спроба знайти собі співрозмовників. Власне, це потреба будь-якого мислителя зайнятого осмисленням суспільства.

 

* * *

Мудреців багато, але так щоб вони і понині були актуальні мали поклонників серед інтелігенції, подібно Гр. Сав., важко знайти.

Можливо пояснюється це дуже просто; "героїв своїх треба любити", булгаківськими словами. Більшість письменників пишуть на масову універсальну аудиторію, вони "прощають" читачам сплеск популярності в свою адресу; те, що під впливом моди навіть чужі і нерозуміючі душі беруться за книгу і мучать її намагаючись проникнути в сенс і «на 45 сторінці забуваючи прочитане”. «Двічі я починав читати роман Лесосекова "Лебеді", двічі дочитував до сорок п'ятої сторінки і починав читати з початку, тому що забував, що було на початку.»[7].

Це закономірно для сучасного підходу до філософії і літератури, книг стало багато реклама робить своє, масовість сприйняття часто виключає індивідуальний пошук близького по духу автора. В результаті навіть інтелектуал розпилюється в еклектиці сприйняття, втрачаючи коріння і особисте я.

Читач вдумливий, допитливий, проростає в книзі, в постійному спілкуванні з нею, знаходячи відгук своїм думам, книга улюбленого автора з кожним прочитанням відкривається новими гранями сенсу і сприйняття.«Тому найправильнішим я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто священні книги». [8]

Сковорода сам визнавався – якщо душа до автора не лежить те навіщо їм себе мучити; вибірковість щиросердечним підходом дає більше користі чим всеїдність.

 



[1] Убуждушеся видя славу его т.1 стор. 136

[2] Алфавит т.1 стор.446

[3] Беседа Обсерваториум т.1 стор. 284

[4] Алфавит т.1 стор. 428

 

[5] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор.343

[6] Лист до Михаилу Ковалинського № 72т.2 стор. 345

[7] М.Булгаков «Театральный роман»

[8] Лист до Михаилу Ковалинського № 19 т.2 стор. 252

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта