Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

 * * *

У кожної нації є свій Сковорода, «якому дух велить», інакше нація звиродніла б. Ні українці, ні росіяни не народжені обивателями, пристосованцями, вони просто живуть, не дивлячись ні на які. изми. Державні лади міняються і якщо слідувати кожного разу доктрині, а не своєму розумінню, хоч і примітивному, не житимеш, а животітимеш. І хтось відкриває закони життя і не тому, що покликаний служити народу і приносити йому своє життя в жертву, а тому, що дух велить, і без цього ним повнота життя не випробовується. «Природа есть первоначальная всему причина и самодвижущаяся пружина. Она есть мать охоты. Охота есть ражженіе, склонность и движеніе. Охота силняе неволи, по пословице. Она стремится к труду и радуется им, как сыном своим».[1]

* * *

Якщо вже розбиратися у природі філософського сприйняття і пізнання, то, перш за все, застерегти від схоластики наукового підходу. Філософію треба шукати не тільки на сторінках підручників або, що краще, безпосередньо у великих мдреців - а в собі. «Знать — то от познанія себе самаго входит в душу свет веденія божія, а с ним путь щастія мирный».[2]

Філософія повинна прорости в людині; чисто розумовим процесом філософом не станеш. Гр. Сав. на всі лади повторює це; інакше можна втратити своє я, пересаджуючи з грядки на грядку цитати. І з крупними мислителями (розкидання в читанні) це буває, навіть з із таки­ми як Ерн, з із його захопленням яким те Джоберті?!

Логіка європейської думки схожа на математику, тільки геніальні та людино любні душі можуть винести з неї щось корисне. Володимир Печорін, що зневірився в німецькій філософії, «очищався» 20 років католицьким ченцем монахом. Сковорода ігнорував європейську філософію, виключаючи Еразма Ротердамського. Від Еразма правда і залишилося, що геніальні «Похвала дурості « і «Розмови запросто», а хто зараз читає його схолії по античності не знайшовши в них відгуку своїй душі.«Все то не великое, что не заключает в себе купно древности и новости».[3]

Особова філософія віддана на цей момент в руки письменників, а ті у свою чергу породжують невизначені сентенції загально гуманістичного характеру, криво і навскіс підтверджуючи їх своїми героями, які, інший раз, якщо письменник талановитий не бажають жити згідно з цими убогими міркуваннями.

Філософія, релігія, література роз'єднані в протистоячи області. Те, що колись (до 18 століття) було єдиним цілим роз'єдналося на вузькі запити споживача. Інтелігенція правда ухитряється жити спадщиною виробленою практикою їх батьків, але вже плаваючи в морі людської світової думки на свій страх і ризик без компаса і вітрил. Якась спільність менталітету, що була вироблена в 60 е р.р., ще тримає в рамках вже не світогляду, а хоч би благородства.

 * * *

Область впливу світогляду Сковороди така, що можна уявити коло його шанувальників, людей явно не практичних, інтелігентів із стійкими поглядами на професію що заробляють свій хліб учительством і іже з цим. Сковорода проростає в світогляді людей, хоча висновки, починаючи із його учнів - Михайла Ковалинського, Степана Тев`яшова, кожен знаходить для себе сам. Це вже якась духовна спільність людей хоч і різних по характерах, але об'єднаних сприйняттям світу як єдиного цілого, не зламаних рабським сприйняттям.

У Сковороді приваблює простота умислу, скромність життя. Старчик радується природі переходить із однієї хати в іншу, мешкає на слобідщині, задовольняється найпростішим, серед радощів життя цінує дружбу, книги, спілкування. «Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів, як говорить твій Лелій, найліпшою прикрасою життя». [4] Все що доступне кожному, але не всім по смаку «по губах салату», і «схвилюються нечестиві», Крестовські.

Але вже 19 вік не мав нічого спільного із cковородинівським світоглядом; розколена рабством свідомість не сприймала дійсність України 19 ст. як єдине ціле - два різних століття, два погляди. І напроти подальший 20 вік нічим не торкнувся світогляду «малого» інтелігента на Україні; атеістична ідеологія узяла ті ж десять заповідей, тільки в убогому варіанті.

 

* * *

Сковорода володів дивовижним відчуттям такту відносно земляків і при цьому ні де не впадав в спрощення, поважаючи релігійні почуття земляків, їх національну гідність. Тут і його дбайливе ставлення до фольклору, і це при неприйнятті ним марновірств і забобонів.

У своїх творах він проникався думками сучасників і висловлював тільки в доступних ним формах, рахуючи розуміння своїх трактатів за основу, ніде не потураючи поганому смаку. Лише у двох трактатах «Обсерваторіум I, II» прозвучали сатиричні сміливі ноти не властиві християнському світосприйманню, в арістотелівському характері сміху II т. «Поетики» Як по У. Еко:«Аристотель навмисне присвятив сміху книгу -- другу книгу своєї Поетики, і якщо філософ такий найбільший відводить сміху цілу книгу, сміх, мабуть -- серйозна річ».[5]

Ідея зниклої 2т «Поетики» Аристотеля - через сатиричне зображення мудрості - близька до правди. Такі сковородинівські «Обсерваторіум» 1,2, що були придбані масоном Асеньєвим . Вони не були відомі через свій сатиричний зміст, що можливо образило почуття того, і він вирішив не надавати його гласності; копій цього твору не бул . Сатира найстрашніша зброя придумана мудрецями проти дурості й неуцтва.

Арсеньєв, масон високого рангу, придбав цей рукопис. У спадкоємців Ковалинського? Хто такий і чим жив? Трактат пролежав 200 років вкнигосховищах з його вини що злякався його новизни. А може це метода - сектантства каменярів, шкоду усілякого сектантства і доводив Гр. Сав.

Сковорода якраз і був тим послідовником загубленої Арістотелівської II т. «Поетики», про яку пише У. Еко Пояснюючи і розтлумачуючи за допомогою загадок і парадоксів шлях до істини для своїх земляків. Багато в чому можемо припустити вплив Еразма Ротердамського - єдиного з середньовічних філософів тих, що відкривав істину за допомогою сміху.[6]

Талант філософа до 18 століття - це ще віртуозний в словах вираз думці, щоб викликати захоплення від співпереживання. "Мысль есть язык немолчный, неослабная пружина, движимость непрерывная, движущая и носящая на себе, будьто обетшающую ризу, тленную телесную грязь, прильнувшую к своей мысли и ищезающую, как тень при яблоне».[7] Якби Сковорода був серйозний і методичний, навряд чи б на людей зробили сильний вплив його ідеї.

Сковорода був полум'яний шанувальник Еразма Ротердамського. Але тільки в листах Михайлу висловлював про свою симпатію. У своїх трактатах розрахованих на земляків він обережно мовчав, нічим не видаючи землякам своїх пристрастей до еллінізму, посилаючись тільки на Біблію й український фольклор. Він людина надзвичайно освічена, що побивав у Європі, читав усе в оригіналах. Можливо на прикладі «нашого» Еразма, який вважав виховання основою пізнання, він цим і бажав стати корисним для своїх земляків.

Людина не може встати на свій шлях, не маючи перед очами приклада, учителя - особистості, який є для неї зразком світогляду й учинків. У світі ідей навіть талановитій людині легко втратитися, розпорошитися піти убік від «своєї натури»: якщо не мати перед собою мислителя - зразок для наслідування. Філософська побудова - Логос не врятував і Ерна від сумнівів, а кумир Солов`йов, не зорієнтував, не вивів на справжній шлях, не показав шляху до цілісності особистості, без якої неможливий ї цільний світогляд.

* * *

Сковорода жив не за планом - «вихор» вихоплював його і примушував повертати в протилежну задуманому сторону. Він втишався стародавніми авторами , а не партачив чергову філософську теорію і не «прив'язував себе до столу ременями» [8] його не цікавили тиражі видань і кар'єра. Гр. Сав. існував в потоці слобідського життя, не знаючи чим буде зайнятий завтра, упевнений тільки в тому, що буде «горнє мислити».

 

* * *

Всі мої писання це спроба відстояти Сковороду у всіляких професіоналів від пера, спроб зробити старчика мудреця «солідним» автором. Потуги зробити філософію і літературу своєю професією приводять до мучеництва за столом і страху, що вичерпається дар. (Хемінгвей)

Якщо прагнути робити наукову книгу про Сковороду вийде в кращому разі ще один опус для книгосховища, згладжування і окультурення думок просто позбавляє їх людського сприйняття.

 

* * *

У Сковороди багато в чому парадоксальне мислення. З одного боку матеріальне життя він називає тінню призиває горнє мислити, але це абсолютно не означає , що він йде від життя, як це роблять ченці, прагнучи від суєтного світу. Я задавався питанням - чи активність у миру або пасивність закликає Сковорода. Він відповів на це всією своєю педагогічною діяльністю, теорією творчого підходу до кожної професії, щастя для кожного, веселощів духу. Проф. Володимир Шаян писав: «В житті Сковороди нема ніякої втечі від життя й від світу. Є завзята, щоденна, героїчна борня за перемогу над злом особистої заскорузлості, борня із темінню практичного щоденного матеріялізму, що деправував душу народу. Це невсипуща творчість нового, величнього, щасливого, духового життя Правдивого Чоловіка, єдиного справжнього життя, до якого цей ґатунок призначений.

Сковорода це лицар святої борні зі злом, темінню й сліпою жагою світу»[9].

Сковорода жив у миру, та «світ його не зловив» в сіті пороків і всього, що губить людську душу. Сковорода учив життю, високим духовним ідеалам, але не був гуманістом, тобто християнином без Христа. До справедливості у миру не призивав, відповідно до революційних дій теж. Цінував мудрість релігійних православних діячів Максима Сповідника, Григорія Палами і ін., але не гидував народними виразами. Козацька натура уберігала його від помилок фанатизму і єресі порівнювала від «зависокошивання». Думки а не пристрасті, тобто бажання осоружні духовному світу, правили у нього справжньою людиною. Потрібно не пригнічувати душу, а прислухатися до своєї природи, відчувати веселие серця від життя і праці. «Якщо ти здоровий, радію; якщо ти до того ще й веселий, радію ще більше, бо веселість — це здоров’я гармонійної душі». [10]Сковорода відзначав, що тільки людинолюбним душам. благо народженим, може бути зрозумілий сенс його слів.

Сковорода є моральною підтримкою для чистих серцем. Якщо по Максиму Сповідникові - Сковорода направляє помисли благо породженим. Роль подібних наставників безцінна, інакше суспільство перетворилося би в зграю «піщеків» (персонажа його трактату «Благодарний Еродий»).

 

* * *

Парадоксально, але, не дивлячись на, і, саме під час катаклізмів історії, іноді виникають оазиси благотворні для людського існування і культурного розквіту. Це схоже на Абхазію в революціі 17 го описаної Паустовським в мемуарах. Так трапилося із Слобідською Україною, коли між Московською державою і татарським степом необхідні були вільні люди, національно відособлені, такі, що мали релігійний зв'язок з Росією.

Так відбулося В 60-і р.р. у Совдепії. Часів, коли після тоталітаризму інтелігенція створила свій менталітет в тепличних умовах, обмежена державою від впливу заходу і надлишків песимізму. Створився особливий побут 60-70 х., коли інтелігенція не думала про скажену гонку за існування, а ганяла чай на роботі в НДІ. Це унікальне явище до цих пір не усвідомлене. Гоніння і затискання ще ніколи не шкодили культурі, розум як трава під асфальтом завжди знайде лазівку і проросте, як би сильно її не душили. І навпаки обивательство породжує байдужість. Мистецтво вимагає пильної уваги. Японці свідомо стискували засоби виразу від пятістішия танка, до тривірша хоку.

 



[1] Алфавит т.1 стор.415

[2] Алфавит т.1 стор.413

[3] Обсерваториум 1 т1. стор.298

[4] Лист Михаилу Ковалинському № 27 т.2 стор. 268

[5] У. Эко «Имя розы"

[6] Еразм Роттердамський «Похвала глупості»

[7] Алфавит т.1 стор. 432

[8] камешек в город К.Паустовського «Повесть ожизни»

 

[9] Володимир Шаян «Григорій Сковорода - Лицар святої борні» стор. 3

[10] Лист Михаилу Ковалинському № 18 т.2 стор. 250

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта