Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Володимир Ерн помітив, що Сковорода обійшов мовчанням всю європейську філософію, черпаючи безпосередньо з античних джерел.Мабуть еклектизм і практицизм її не викликав захоплення у Гр. Сав. Сковорода віддавав перевагу біографо моралізаторським творам античних авторів, що забарвлені яскравою особистістю автора, їх персонізованій філософії. А починаючи з Декарта, це була вже умоглядна спекулятивна філософія.

Не бачу причини не піти по стопах вчителя, ігноруючи її:

- Чому Ви не цікавитеся сучасною європейською філософією?

- Тому що наш попередник Сковорода теж обійшов її увагою, як не відповідну українському образу мислення.

Культура - це спосіб життя, а не ерудиція плюс наука.

 

* * *

При всій геніальності Сковороди, він підкуповує не тільки світоглядом, а дивною чарівністю своєї особистості; важко знайти більш щиросердечного філософа у світовій практиці. Тому пізнання його думок доступно кожному, хто відчує тяжіння до його вдачі, підпаде під його вплив. І не важливо, на якому ступені інтелекту ти перебуваєш. Як говорив сам Сковорода про Біблію:«Простите, други мои, чрезмeрной моей склонности к сей книгe. Признаю мою горячую страсть. Правда, что из самых младенческих лeт тайная сила и маніе влечет мене к нравоучителным книгам, и я их паче всeх люблю. Они врачуют и веселят мое сердце, а Библію начал читать около тридцати лeт рожденія моего. Но сія прекраснeйшая для меня книга над всeми моими полюбовницами верх одержала, утолив мою долговременную алчбу и жажду хлeбом и водою, сладчайшей меда и сота божіей правды и истинны, и чувствую особливую мою к ней природу»[1].А нам у Сковороди.

Для мене бути учнем, прорости в Сковороді означає багато більше, ніж мати якусь свою систему філософських поглядів: по Гр. Сав. - якщо ти сприймаєш думку означає вона вже твоя, і неважливо хто перший її знайшов, якщо відкрив для себе істину - вона вже твоя, і не важливо, хто перший це зробив – «Верю. Кто что нашел и любит, тое своим ему быть может, а истина безначальна.»[2]

Сучасний читач, учитуючись в сковородинівські «втішанння» біблією, відчуває мимовільне роздратування, задаючись питанням: чи справедлива така ускладнена образність витонченою нагромадженістю цитат; чи правильний шлях вибрав наш великий земляк?

Як говорив персонаж його трактату:«Афанасій. Правда, что всяк художник творец, и видно, что сіе имя закрытое. Одно только мне не мило в пророках: что их речи для мене суть стропотныя, развращенныя, завитыя, странныя, прямее сказать — крутогористыя, окольосныя, заплутанныя, необыкновенныя, кратко сказать — бабья баснь, хлопотный сумозброд, младенческа небыль. Кто может, например, развязать сіе: «И де же труп, тамо соберутся орлы?»[3] Принаймні це перше враження. Хоча, як Сковорода сам висловлювався, його писання не для бідних розумом. Що і правильне: хто захоче той і прочитає, а «в чужі руки - ні ні».

Може в результаті історичного витка ми знову прийдемо до розуміння біблейської проблематики, як основи життя християнського світу ."Священная библіа есть то позлащенная духом труба и маленькій мірок. В морских водах речи ея вся тварь и всякое дыханіе, аки зерцало, представляется.[4]

Якщо Сковороду розкладати по поличках - аналогії можливі де завгодно, але потрібно володіти його цілісністю, щоб бачити в Біблії сенс пріємлімий для українця тобто захистити від «страшної небезпеки, яка вона несе, в читанні».

* * *

Біографія і переконання Сковороди настільки не укладаються в традиційний науковий підхід до філософії, що навіть такий супротивник прагматизму як Ерн був здивований багатьма життєвими колізіями (подорож його в лавру) і переконаннями Гр. Сав. (захоплення фольклором). «Характерно це безцільна подорож в лавру. Для чого він поїхав? «Ненавмисно» представився йому випадок! І якщо він поїхав в лавру за чим-небудь, чому він в ній не залишився! Його там визнали, розташовані були до нього дружньо, його просили залишитися для користі «училища» (тобто академії). Він мого б використовувати свої обширні пізнання і знайти певну життєву справу. Але його потягнуло на батьківщину. Тільки що він виїхав з Малоросії, і його знову тягне назад. Очевидно, він знаходиться у ваганні і тузі. Невідомо навіщо приймає далеку подорож, невідомо навіщо повертається назад. Душа його тужить і шукає».[5]

І єдине просте пояснення, що Сковорода любив свій край, довго не міг без нього обходитися, і без рідної землі, без дружнього спілкування із земляками не мислив свого існування і мислення петербуржцеві Ерну з його столичним усесвітнім світоглядом навіть в голову не приходило.

І якщо Ерн був талановитим мислителем що черпав натхнення із греків і святоотецької літератури, то традиція філософствування «по поличках» блискуче умудрялася проіснувати ці останні два сторічча з часів Сковороди і дійшла до цілковитого термінологічного ідіотизму. І нікому крикнути: «а король те голий».

 

* * *

Доля народного мудреця яка була описана Ж. Амаду в «Крамниці чудес» багато в чому подібна із творчою біографією Сковороди, при усій різниці українського й бразильського народів. Розходження відносно підходу громадськості до фольклору наукам і релігії. На Україні кращі представники освічених кіл підтримували й шанували Сковороду, і утвори його не були віддані забуттю.

Амаду захопився канонами роману; старість освіченої людини відрізняється від обшарпанця. Наука відстороняє повсякденне, не можна сполучити бурхливе життя й «втішання» мудрістю, людина само організується відкидаючи побутові дріб'язки (це не виходить, що треба стати сухарем). Амаду захопився народністю філософа й сполучив несумісне. Хоча роман блискучий, як і усі його романи другого (після комунистичного) периоду життя» починаючи з «Дони Флори..».

 

* * *

Православний віруючий це, перш за все - жебрак духом: «блаженні жебраки духом» (Христос). Сковорода під убогим духом розумів зовсім інше.«Человек зрит на лице, а бог зрит на сердце., Не тот нищ есть, кто не имеет, но тот, кто по уши в богатстве ходит, но не прилагает к нему сердца, сиречь на оное не надеется; готов всегда аще господеви угодно, лишитися с равнодушіем. И сіе-то значит «нищіи духом». Сердце чистое и дух веры есть тожде".[6]

Покаяння йому було чуже: він замінив його для себе самопізнанням.

Це два шляхи - усвідомлення себе і релігійне відчуття, пересічні в своїх результатах, але по світовідчуванню різної дії і стану душі. Сковородане спокушає, але говорить тільки рівним за духом. «Властивість віри — помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше плекає надії, тим полум’яніше любить, з радістю творить добро, безмежно і безмірно наскільки це можливо».[7] Це існування в християнському світі: горни думки не завжди релігійні, православна релігія - це насамперед віра Спасу.

 

* * *

Шляхи поширення ідей Сковороди завдяки блискучому ігноруванню їх інтелектуальною й офіційною частиною суспільства 19 століття простежити важко. До честі українського народу, його кращих представників, офіційне замовчування не вплинуло на «підземні» плини Сковородинівської думки серед розумів слобідщіни. A от гуманістичні тенденції, тобто християнство без Христа, як я розумію гуманізм, привели до знищення інтелігенції в сталінські часи. Сковорода є духівником українського народу, його думки результат пізнання душі. Із часу християнства якісне збагнення ідей завжди викликало більший результат, ніж масове мітингування. Квапляться тільки сатрапи - тому що їхній час короткий. Сковорода знав, що два, три учні донесуть, збережуть, передадуть його ідеї й трактати й не квапився «у чужі руки».

 

* * *

Нехай скажемо, Сковорода не філософ, а просто учитель, це не грає ролі - у нього є учні. А це єдино результат будь-якого вчення.«Учись собирать расточеніе мыслей твоих и обращать их внутрь тебя».[8]

Тільки із учительським способом мислення можна сприймати повчання Г. С. Шанувальників його, починаючи з переяславського вчителя 19 в. збирача його рукописів насамперед, і потрібно шукати серед учителів. Число переписаних трактатів Сковороди ще прі його житті було досить велике (десятки), щоб ознайомити всіх активно мислячих.

Інтелектуальне сприйняття сільської інтелігенції значно відрізнялося від «передової демократичної …». Люди прислухалися в першу чергу до своїх почуттів, а не до далеких європейських голосів. Ліберальний шум на верху не потрібно приймати за основний плин української думки.

Напрацьоване в 19 столітті народними розумами ще лежить невивченим шаром, і вивчати тепер його можна тільки за результатами просвітницької й моральної діяльності в наш час. Щось подібне відбувається й зараз, тільки інтелігенція «нагорі» остаточно здуріла в ізмах і маразмах від інтелекту, «всяк Веремій собі розумій», відірвавшись від яких не будь корінь і хіба, що вчителювання може врятувати становище, сприйнявши напрацьоване народом протягом сторіч; кращими її представниками в особі Сковороди.

Учителювання зараз здобуває виняткове значення; поворот розумів може відбутися тільки з них. А робота вчителя - як садівника, результат буде видний через десятки років. «Всeх наук сeмена внутрь человeка сокрываются, тут их источник утаен, а кто видит его?».[9]

 

 

* * *

Сковорода досвідчений учитель, він володів всема таємницями вчительської майстерності. Спантеличити, зацікавити слухача, змусити подумати, у тому числі і «налякати» перспективами , що відкриваються, релігійно настроєного земляка

«Афанасій. Ты, как сам странными и крутыми дышеш мыслями, так и единомысленники твои, дикія думы, странным отрыгают языком. Сказать притчею: «По губам салата».

Яков. А не то же ли поет и твой пророк Горатій: «Porticibus, non judiciis utere vulgi». По мосту-мосточку с народом ходи, а по разуму его себе не веди».[10]

Це було одкровенням, що зачіпало струнами його емоційної і життєвої філософії. Глухого нерозуміння в стилі закритих дверей, які часто зустрічаються серед філософів що «зависокосилися», не було.

Сковорода загострює увагу на незрозумілих моментах, пояснює їх парадоксами, порівняннями.

* * *

«Прийшли друже лимончиків пару, так прохолодиться хвороба моя або соку чорносмородинового»[11]. Чим хворів Сковорода на 66 році життя? Огневиця?

 



[1] Разговор п’яти путніков…» Т.1 стр355

[2] Алфавіт т.1 стор. 413

[3] Обсерваториум 1 т1. стор.285

[4] Діалог или разглагод о древнем мире т.1 стор. 322

[5] В Ерн «Григорій Сковорода. Життя і творчость» стор.

[6] Убогий жайворонок т.2 стор. 119

[7] Лист Михаилу Ковалинському № 34 т.2 стор. 281

[8] Кольцо т.1 стор. 372

[9] Кольцо т.1 стор.365

[10] Обсерваториум 1 т1. стор. 293

[11]Лист до М.Ковалинського т. 2 стор. 366

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта