Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

Читаючи Мацуо Басьо.

Геніальний письменник сам того не усвідомлюючи переростає, рамки національної культури, особливо такою структурної, як японська і стає зрозумілий всьому світу. Круг його проблем знаходячись в рамках культури нації не втрачаючи своєрідності містить загальнолюдські проблеми.

У часи Мацуо Басьо чоловік не був підвладний НТР, як і за часів Сковороди слобідчанин європейської філософії. Практичні думки не турбували поета-мислителя Басьо, хіба що дах і їжа.

Два погляди: для японця природа освячена подіями і культурою попередніх поколінь, для Сковороди поля, струмки і річки створені для радісного сприйняття, дії на людську натуру.

Світогляди Мацуо Басьо й Сковороди багато в чому подібні; теж саме ставлення до природи, любов до піших подорожей по своїй країні, краю, шанування дружнього спілкування, як вищої радості.

Мацуо Басьо «Записки з дорожньої скриньки»:«Краса гір, рівнин морів і узбереж представляється мені проявом творчої діяльності вищих сил, я спрямовуюся серцем слідом іду по шляху звільнення від прихильностей, шукаю істину, що відкривається людині, що присвятила себе служінню прекрасному. Я покинув своє житло й немає в мене бажання обзаводитися скарбом. Руки мої порожні, а тому невідомі мені дорожні страхи. Свій розміряний крок я зволів дорожньому паланкіну, і ласійше м'яса моя скромна вечеря. Де побажаю, там і зупинюся передохнути, коли захочу тоді й продовжу йти далі. …Один настрій іде на зміну іншому, кожний новий день народжує нові почуття. А вуж якщо трапиться зустріти на шляху людину, хоч небагато знаючої в прекрасному, радість просто безмірна».[1]

Сковорода в «Лайкі архістратигу Михайла»:«…дивиться на цього мандрівника на землі що ступає перед вами. Він прямує з посохом веселими й місцями і спокійно співає: Прибулець я на землі, не скрой від мене заповідей твоїх. 

Співаючі повертає очі ліворуч, то праворуч, те на весь горизонт; спочиває те на горбку, то при джерелі, то на траві зеленій; їсть поживу звичайну, та сам він їй, як майстерний співець простій пісні додає смаку. Він солодко спить й тими ж божими видіннями уві сні й поза сном насолоджується. Встає рано свіжий і сповнений надії... І що краще, як «веселість серця - життя людині»?…Цей мандрівник блукає ногами на землі, серце ж його серед нас перебуває на небесах і насолоджується[2]».

Надзвичайна подібність характерів в описі подорожанина в Басьо «Записки з дорожньої скриньки» і автобіографічного опису мандрівника Сковороди в «Лайці архістратига Михайла»...». Зв'язок часів спонукує розглядати думки великих не як порожні міркування.

 

* * *

«Пізнай себе» Сковороди в корені відрізнялося від самопізнання сучасного інтелігента. Сковорода - це, насамперед, пошук горніх думок у людині залежно від природи його мислення, пошук свого місця в житті, самовираження в спорідненій праці. «Наше точію дело узнать себе и справиться, в кую должность и с кем обращеніе иметь мы родились. И как сродность к званію, так и склонность к дружбе ни куплею, ни просьбою, ни насиліем не достается, но сей есть дар духа святаго, все по своему благоволенію разделяющаго; и последующій благому сему духу человек каждое званіе хвалит, но принимается за сродное; всякому доброжелательствует, но дружит с теми, к коим особливое святаго духа чувствует привлеканіе». [3]

В ті часи праця ще не відділилася від світовідчування людини. Це залишилося й зараз у селянській праці, що незважаючи на НТР і прогрес, так і не змінилася за тисячоріччя у своїй основі. Ремесла були те саме що мистецтво, ярмарок – виставки народної творчості.

* * *

Сковорода дає прикмети спорідненості людини із професією. Для нього людина єдина в мільярдах. Властиві прагнення до психологічної спорідненості із професією є в кожній людині. «Изобиліем снабдевается одно точію тело, а душу веселит сродное деланіе».[4]

Сковорода не надає особливого значення психологічному пізнанню життя. Нудьгу, муку повинно по Сковороді зжити, як заважаючуіснуванню людини. Поняття особистості ще не було прийнято в увагу, тобто, по суті, не було відкрито її значення для людини (Достоєвським, Кафкою, Фрейдом). Задача об'єднати ці два підходи до людської натури так, щоб вони не суперечили один одному.

 

* * *

Поки Толстой і Гоголь трудилися в «струмені» культури живучись напрацьованим до них тисячоріччям православ'я й національної самосвідомості - вони були геніями. Як тільки на свій страх і ризик стали судити й виряджати про користь православ'я й мирової культури - перетворилися в юродивих.

Тільки цілісні особи життя яких неотделима від їх переконань, що мають тісний зв'язок зі своїм народом можуть з користю для своєї культури черпати у інших народів, щоб не втратити свою національну самобутність. Національна думка робить своїм все, запозичуючи у інших народів. Ми не тільки росіяни, українці: ми і православні; від цього і всі терпіння і страждання. Могутня культура ніколи не зменшується від чужоземських впливів, вона їх вбирає і переробляє, часто не безболісно. Страждають люди що переосмислюють її якщо це відхиляє їх внутрішній стан від природних коріннь. Але цілісні особи, такі як Сковорода, переробляють досягнення іноземних культур безболісно, примножуючи вітчизняну. Рядовому інтелігентові потрібна опора з традицій і культури свого народу. Навіть Толстой перетворився на юрода, намагаючись відмовитися від накопиченої своїм народомкультури та рєлігії. Не можна безкарно для таланта нехтувати своєю природою - нічого не виросте. «Довіряй життю» казав Паустовський.

 

* * *

 

Для Сковороди невидимий мир - це не наука, а саме про мир ідей і законів людського існування.«Мысль есть невидная глава языка, семя делу, корень телу. Мысль есть язык немолчный, неослабная пружина, движимость непрерывная, движущая и носящая на себе, будьто обетшающую ризу, тленную телесную грязь, прильнувшую к своей мысли и ищезающую, как тень при яблоне».[5]

Це й становить труднощі в розумінні проблематики Гр. Сав. сучасним інтелігентом, для якого це не осяяння, а залучена вихованням і освітою істина. Сучасний інтелектуал плутає невидимий мир ідей з науковими знаннями що нібито вичерпують пізнання.

Сковорода почав в «Наркисі» з невидимого миру, самопізнання як основ життєвої філософії фундаменту для побудови ідей про щастя. «Весьма тот редок, кто сохранил сердце свое или, как обще говорят, спасл душу свою. А как научил нас Іереміа, и ему веруем, что истинным человеком есть сердце в человеке, глубокое же сердце и одному только Богу познаваемое не иное что есть, как мыслей наших неограниченная бездна, просто сказать, душа, то есть истое существо, и сущая иста, и самая ессенціа (как говорят), и зéрно наше, и сила, в которой единственно состоит родная жизнь и живот наш, а без нея мертвая тень есмы, то и видно, коль несравненная тщета потерять себе самаго, хотя бы кто завладел всеми Коперниковыми мырами.»[6]

Благодатний матеріал для його образів були практичні міркування його земляків. Знайдений Сковородою селянський підхід, саме селянський - пощупати тільки те, що бачиш, що випливає зі способу життя сільської людини.«Афанасій. Потише, господине мой! Не залетывай с орлами во мрак облачный. Перестаю разуметь речь твою. Пряди погрубее ниточку для очей моих сельских».[7]Не морочити голову над непотрібним ( чи не звідти Сковородинівське потрібне - неважким, важке непотрібне).«Григорій. Не поминай мне трудности в нужном деле. Нельзя никак, чтоб натура нужное зделала трудным. Не нужно, сиречь не полезно, а тем-то и трудно лететь черепахе, но не соколу». [8] Виявити таку свідомість удалося тільки Сковороді; підхід до зовнішнього світу й невидимого миру ідей двигаючих всім сущим. Ясний підхід на основі навколишнього світу й фольклору зрозумілого людям православної віри - це основні аргументи Сковороди, що приховують тисячолітню культуру, філософію еллінів і Біблії засвоєні їм.

Палкий прихильник Сковороди Лев Толстой сприйняв зовнішню сторону його навчання, але зрозуміти, що за цим стоїть глибока мудрість століть, з якої черпав Сковорода, він у силу свого раціонального мислення вихованого 19 століттям яке намагається розкласти все по поличках не зміг, дійшовши у своїх міркуваннях до примітивізму. Різні методи різні результати. Два великих розуми: один досяг вершин мудрості, інший «опростився».

Сковорода найменше ратував за наукове пізнання, що, на його думку, заслоняло самопізнання, тобто так званих наукових методів у науці про людину. Пізнання невидимого миру, а не психології окремої особистості, самопізнання по Сковороді, це пошук спорідненістей у заняттях і стан душі, пошук законів буття людини.«Ученый премного жрет. Мудрый мало яст со вкусом. Ученость, прожорство — то же. Мудрость же и вкус есть то же. Истиный вкус при здравіи, а прямая мудрость при ползе. Нет лучше ничего, как истинна полза; и нет лучше ползы, как полза душевна. Полза душевна есть лечба, пища и здравіе сердцу. Здравіе же — веселіе. И что ж сего дражайшее? Все суета, кроме сего». [9]

Тут у нього подібність із Лао Цзи, якого він, звісно, не знав. Гр. Сав. намагався повернути цивілізацію по дорозі самовдосконалення, а не наукового прогресу.

До Сковороди науковий прогрес займав ще скромне місце в житті людей далеко що не відійшли від натуральних видів праці, наприклад, це й у Чжуан Цзи: притча про людину яка робить все своїми руками тому що з технократією можна втратити душу. «Мандруючи Цзигун заметіл городника, який копав канавки для грядок і поливав їх лазячи в колодязь з великим глиняним глеком. Клопотав, витрачаючи багато сил, а досягав малого.

Цзигун сказав: - Адже тут є машина, яка за один день поливає сотню грядок. Сил витрачається мало, а досягається багато…

Городник від гніву змінився в особі і, усміхнувшись відповів: - Я не застосовую її від того що соромлюся її застосовувати. Від свого вчителя я почув: В того, хто застосовує машину, справи йдуть механічно, серце стає механічним. Той, у кого в грудях механічне серце, втрачає цілісність чистої простоти, хто втратив цілісність чистої простоти, той не затвердиться в житті розуму. Того, хто не затвердився в житті розуму, не стане підтримувати дорогу». [10]

Слобідська Україна 18 століття що ще не відійшла від ручної праці була благодатним матеріалом для цього виду самопізнання. І результат - не зафіксовані традиційною наукою два сторічча перекази Сковородинівської думки серед земляків.

 



[1] Басьо стор. 59 изд. «Гиперион» СП 2000

[2] Гр. Сав.Сковорода «Пізнай в собі людину» стор. 400 вид. «Світ» Львів,1995р.

[3] Алфавит т.1 стор. 425

[4] Алфавит т.1 стор. 430

 

[5] Алфавит т.1 стор.428

[6]«Наркис» т.1,стр173

[7] Разглагол о древнем мире т.1 стор. 313

[8] Алфавит т.1 стор. 434

[9] Жена Лотова т.2 стор. 57

[10] «Чжуан Цзы». стор. 224 Изд. Эксмо-Пресс М. «Фолио»

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта