Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Сковорода перевернув сучасне уявлення гуманізму, як частини прогресу,(гуманізм взяв від релігії тільки десять заповідей). Багато релігійних філософів підтримують людину в її боротьбі із прагматизмом, але жоден не оголосив її переможцем, якого не піймав світ. У часи Сковороди питання про людину й цілісності навколишнього світу ще не стояло так гостро, тому що свідомість людей була цілком релігійна.

Сковорода повертає людині відчуття цілісності його миру. Після гуманітарного підходу до особистості, як більш менш що займає місце посередині науково технічного прогресу й ходу історії, Сковорода ставить людину суттю що відбувається, звідси його пильне виймання до Біблії, вся суть якої в людському. «Библіа есть мысли божія, сіе есть сердце вечное, а сердце вечное есть то человек вечный.«Помышленія сердца его в род и род».[1]

Біблія це і є реальний мир для христіанської людини, за два тисячоліття христіанства вона сформувала її. До НТР людина жила у релігійному світі, цілісною свідомістю. Знадобилися століття, щоб відокремити науку від духовного. І тільки Сковорода повернув достеменне положення речей, оголосивши людину центром всесвіту.

Інтелігентська свідомість уже звикла до того, що людина частина НТР і має право тільки на особисте життя, залишаючись гвинтиком прогресу. Це вигідно тільки промисловому комплексу, яким керують люди що не мають іншої мети як збагачення. Подібна ілюзія підтримується й оплачується ними. На щастя людей рятують їхні власні помилки, ці помилки й зберігають їм індивідуальність. Але замість того щоб сприяти виправленню особистості, стають джерелом переживань.

Генії, як Гоголь й Толстой, гостро відчували зречення від релігії (не фактичне як з Толстим, а втрачене духовне й доступне тільки «мужикові»). Від цього відчуття розколотої свідомості, люди ніяк не вписуються в сучасне життя, що хоч і знецінилося масовою культурою, але повністю нівелювати людину не може.

Інтелігенція змінилася з часів Сковороди. Змінилися характери в світогляді, сприйнятті життя. Важливо повернути людині переконаність у значимості його, як центра всесвіту, зруйнувати стереотип інтелігентського сприйняття життя як якоїсь функціі прогресу. Цьому сприяє містичний настрій, безпосередній обіг людини до свого я, як до бога.

Якщо залишити поки розуміння селянством і дещиці мислячих людей, що самостійно мислять, а не йдуть у ногу з «передовою думкою» те сприйняття Сковороди критиками коливається від повного неприйняття «схоластичної мертвечини» (хоч і нерозумно, але наочно, що відбило думку, найбільше агресивно-«прогресивно» настроєної інтелігенції (Крестовський) 19 в., до шанобливого відношення до фольклору Багалія.

І тільки Володимир Ерн, сам будучи супротивником прагматизму, доглянув у Сковороді союзника своїм думкам.« Сковорода - глибокий і принциповий противник тієї безособовї, безцветної і беззмістовної думкі яка в моді в наші дні. Його думки завжди народжуються з душевного досвіду».[2]І хоча його православна натура перешкодила сприйняттю творчості мандрованого старчика цілком, але сміливих думок Сковороди Ерн не «злякався». Але ж досить пригадати, як негативно він поставився до крамольного на тій час дослідження «Апокаліпсиса» Морозова.

В. Ерн, з російських філософів, особливо виділив Сковороду, він необтяжений національною тендециозністю, якими були Данілєвський, Срезневський і Багалій. Ерн своєю філософською проникливістю і православним розумом вибрав Сковороду в «перші російські філософи», і це маючи таких кумирів як Соловйов і Печорін. Взагалі його філософська інтуїція абсолютно безпомилкова у пошуках духовних споріднених авторів.[3]

 

* * *

Філософська біографія «Сковорода. Жизнь и учение» Ерна цікаве, як свідчення людини емоційної, страждаючої, щиро віруючої - христіанінові, (хоча він був лютеранином по віросповіданню але спирався в своєму релігійному світовідчутті на святоотецьку православну літературу) що знайшов в Сковороди родинні собі «страждательні» риси характеру.«Сковорода мені малюється як характер трагічний, волею прихильної долі що знайшоврезультат. Сковорода пережив і знайшов світлий очищаючий катарзіс, але характер і достовірність результату нам стануть ясні, якщо ми зможемо заглянути, в те з чого вийшов Сковорода, в те, що з деяким перебільшенням можна назвати підпіллям Сковороди, або краще темною, стихійно-природною, хаотичною основою його характеру.»[4]

Ерн по своєму сприйняв Гр. Сав.; як кожен талановитий мислитель сприймає іншого. Він побачив і те, що було в Сковороді й можливо додавши від свого світовідчування і невластиві йому риси характеру, але такі що здалися Ерну. Така сила впливу мудреця, що він і саму неспокійну голову умиротворяє, дає можливість знайти себе у веселії духу. В.Ерн спробував крізь «підлі слівця» побачити в трактатах Сковороди істину, і так як він володів унікальною філософською проникливістю знаходити споріднених собі мислителів, то зрозумів його не дивлячись на свої погляди - одна талановита особа зрозумла іншу.

Найприємне в біографії «Сковороди» Ерна, що книга ця була написана майже сто років тому й побувала в найкращих руках Булгаков, Вишня, Курбас, згадує про неї в підтексті І. Драч у своєї «Сковороді». Я думаю за ці майже сто років усі уважні прихильники Гр. Сав. зуміли прочитати це рідке видання (є в Харківській публічній бібліотеці ім. Короленко), я читав до того, як купив. Сприйняття дослідження Ерна з часу його написання мало більше прихований вплив, доступний тільки фахівцям. Воно вийшло до людей з новими виданнями і оцінено, як розквіт російської філософської думки. З новим виданням «Сковорода» Ерна коло читачів розширилося.

Робота перейнята емоційним вдумливим відношенням до великого старчика. Він християнський філософ його погляди перейняті щирістю. Інша справа, що висновки він робить свої. Але в кожного шанувальника свій Сковорода, цим він і цінний. Навіть петербурзький інтелектуал, вихований на літературі єллінів й маючий величезну ерудицію у святоотецької та західної філософії знайшов себе в Сковороді в часи коли про нього мало хто чув.

Закономірно, великі не мають часів, та й великі завжди один одного знаходять - Толстой, Фєдоров (не він чи порадив купити рукописи Сковороди для Рум`янцевській бібліотеки, що він тоді був її бібліотекарем?).

В. Ерн - проникливий розвідувач споріднених собі філософських душ, говорить про Сковороду, як про самородок но відриваючи його від сучасного йому життя, про близькість із народом у Ерна немає й у спомині, ці проблеми його не цікавили. Ерн як би посадив Сковороду в пробірку й очистив від впливів - результат вийшов цікавий, хоча можливо й не правомірний.

Книга філософа про життя Сковороди - написана передусім з погляду православної людини. Ерн поклонник філософскої містикі Солов`йова, але від інших філософів срібного віку російського ренесансу початку 20 в. відрізняється духовним чуттям і має спорідненість душі зі Сковородою, тому його думка цінна. Навіть критичні вислови в його трактуванні ідей мислителя важливіші за достоїнств інших дослідників, як погляд неупередженого (навіть дуже іноді неупередженого) мислителя на такого далекого йому за часом, але близького по духу старчика. І що найважливіше, він пристрасний, небайдужий до Сковороди:«…простонародна мова базарною хаотичністю уривається в діафрамбічеськи-захоплений, підведений тон викладу, і ієратічеська таємничість змінялася розсудливою силою якою ні будь байки. У мисленні Сковороди глибокому і пристрасному, спрямованому на одвічну таємницю життя, є елементи поганого провінціалізму; а в його житті, зосередженому, мудрому, праведному, дають про себе знати неприборкані краплі козацької крові, вируючої, сумуючої, упертої і хаотичної».[5]

У Володимира Єрна, вже у той час, (на момент написання книги) був молодий, але такий, що окріпнув в полеміках розум, вирощений спадщиною святоотецької літератури, від св. Сергия Радонезького до Серафима Саровського. Основний висновок Ерна - життя й вчення Сковороди не суперечить православ'ю. І тому не несе «страшної небезпеки в читанні» для православної людини. Вже з «Наркиса» у діалогах Сковороди діючі особи - це глибоко віруючі люди.

«Григорій. Удивительный человeк! Так бог, по твоему опредeленію, есть не милосердный?

Ермолай. Для чего?

Григорій. Для того, что затворил им путь к сему, чего ты желаешь так, как надежной твари щастія.

Ермолай. Так до чего ж мы теперь договорились?

Григорій. До того, что или ты с твоим желаніем глуп, или господь не милосердный.

Ермолай. Не дай бог сего говорить».[6]

З нерелігійними людьми Сковорода діалогу не веде – лише з людинолюбними. Ерн сам належить до «дерзновіння маючих» тому терпимий до «дивацтв» великого старчика.

В.Ерн про Сковороду - це взагалі оригінальне явище: не маючи ні найменшого поняття про історичну основу Слобідчини й коріннях пітаючих творчість Сковороди, він зробив аналіз його філософії й оголосив першим російським філософом. На той час поняття України серед петербурзьких філософів не було, Сковорода був для Ерна загальноросійським філософом,що звучало як комплімент, адже Ерн не вважав за його периферійного мудреця.

«Справді гідно великого здивування, що син грубого кзацкого середовища стає, мабуть, найосвіченою руською людиною XVII сторіччя, що перелітаючи, подібно до геніального Ерігени, століття і простори, Сковорода крізь тріскучий шум торжествуючого раціоналізму XVIII сторіччя чуйно розрізняє мудрість античност і восточнохрістіанського умогляду які на той час затихли».[7]

Ще дуже ефектний доказ життєвості впливу Сковороди – Лев Толстой, з його неприйняттям багатьох і багатьох великих мислителів, про Сковороду озивається захоплено.

Доброзичливо настроєний Ерн відзначав, що Сковорода ні з ким не полемізував і писав тільки для споріднених душ. Саме він був жагучий полеміст, але, проте, в недолік Сковороді цього не ставив.

У В. Ерна, щоб стати великим філософом не вистачило почуття гумору. Це й перешкодило йому зрозуміти «брутальності»- тобто фольлорні вірази- Сковороди. Сковородинівський сміх він оголосив дивацтвом, дивним і поганим смаком - «який може бути сміх у перехідний період?!».[8]Блиск думки в нього сусідить із догматичними здивуваннями, правда в православному дусі, що цінне для розуміння православною людиною Сковороди. Він оригінальний і чесний мислитель щирий у своїх висновках, що опирається на святоотецьку літературу та надихається їй. Вплив західноєвропейської філософії більше ерудоване їм опановано, ніж глибоко продумано. Критика прагматизму Ерна актуальна й зараз, коли багато в чому побачилася безглуздість надій простої людини на благополуччя матеріальне, не говорячи вже про духовне. З науково технічним прогресом людина залишилася так само слабка і розгублена, як і тисячу років тому очікуючи кінця світу. Потреба у вірі невідбутна й походить із внутрішньої потреби людини в спокої душі й веселощі серця.

Ерн не робить різниці між творчим імпульсом «тому що писалося» що спонукує писати й метою для чого пишеться. Для нього існувала пристрасть до істини - як суть життя, а не почуття боргу перед народом, якому пишеш, і тільки пізніше він усвідомив це у військових статтях про Першу світову війну. Коли має значення й форма, і мова (рідна) на якої пишеш і історичні коріння й національний характер душі - та сама «дурна?!»( по Ерну) спадковість. В.Ерн так і не зрозумів, що Сковорода перш за все, прагнув залучити земляків до духовного світу, а не до «своїх ридань»»[9]. Це симптоматичне для всієї філософії й світогляду Ерна, як представника інтелігенції початку 20 століття, що далеко відірвався від народних корінь і єдино зберіг віру батьків, що й зцілило і його особистість від розчинення у філософських...ізмах.

Окрім всього іншого філософська біографія «Сковорода» Ерна хороша тим, що книга написана і продумана глибоко религійною людиною. Ерн торкнувся всіх аспектів православ'я, відбитих чи ні Сковородою. Ерн був, насамперед вихований у православному дусі, шануючи святих (від цього його деяка екзальтованість), у них в основному він черпав творчий потенціал хоча широта поглядів у нього не зв'язувалася із глибиною прозрінь. Він захоплювався ченцем, мандрівником, філософом Володимиром Печоріним, автобіографія якого придалася в повчання Ерну.

В. Ерн в биографії Сковороди, на щастя, не зумів підім'яти особисті спостереження під свою теорію логосу. Логосу Ерна можливо й професійна побудова, але це абстрактна побудова и православній людині нічого не дає. Сковорода з його самопізнанням чарівний своєю особистістю, що робить життєвим всі його проблеми; насамперед відчувається до нього довіра - потім наука.

Вибір учителя здійснюється раніше людською симпатією, щиросердечною близькістю, тому аудиторія Сковороди завжди буде обмежуватися спорідненими з ним особистостями.

«Природа и сродность значит врожденное божіе благоволеніе и тайный его закон, всю тварь управляющій;»[10]Одна тільки особистість Христа доступна всім.

Ерн не намагався усвідомити зміст - що самопізнання значить для Сковороди вважаючи його незмінним поняттям і для 18 і для 20 століття. Але ж самопізнання по Гр. Сав. це не стільки Я, скільки свідомість невидимого миру, без початкової істини що проростає у кожній людині знову й знову в її вчинках і в її житті. «Привчи себе до того, щоб щоденно через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише із святого письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки можеш, перетворюй у споживний і рятівний сік».[11]Це поняття є ключ до всього сприйняття Сковороди. Це для Гр. Сав. не самокопання у своїх пристрастях, а пошук себе у світі, відчуття щиросердечної рівноваги й гармонійного співіснування із природою.

Спочатку потрібно зрозуміти світогляд козака 18 століття тоді й прийде розуміння Сковороди. Хоча, у всіх людях є загальний початок; інакше взаємопорозуміння не було б зовсім.

 



[1] Жена Лотова т.2 стор.52

[2] В. Эрн. «Сковорода Жизнь и учение» стор. 491 Минск, Харвест М.АСТ 200

[3] Навіть курйоз з невідомим нам Джоберті, якому Ерн посвятив ціле дослідження

[4] В.Эрн Сковорода. Жизнь и учение. стор. 388 (курсив автора)

[5] В.Эрн Сковорода. Жизнь и учение. стор. 367

[6] Разговор пяти путников т.1 стор. 331

[7] В.Эрн Сковорода. Жизнь и учение. стор. 367

[8] Ильф и Петров «12 стульев» передмова

[9] В .Эрн «Г.Сковорода жизнь и учения» стор. 396

[10] Алфавит т.1 стор.433

[11] Лист Михаилу Ковалинському № 21т.2 стор. 256

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта