Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Сковорода й слобідчани.

Сковорода автобіографічний навіть в своїх трактатах - що пережив і передумав сам, а також «що говорилося з із друзями» - те і пише.

Але думка, що підтримував її сам Сковорода; нібито,«написано то, что говорено в беседах с здешними пріятельми. Они ж и беседующими лицами поставлены...»[1]то він і записав: те саме що булгаківська «коробочка»;«Завірюха розбудила мене одного разу. Завірюшний був березень і бушував, хоча і йшов вже до кінця. І знову, як тоді, я прокинувся в сльозах! Яка слабкість, ах, яка слабкість! І знову ті ж люди, і знову дальнє місто, і бік рояля, і постріли, і ще якийсь повержений на снігу. Народилися ці люди в снах, вийшли з снів і міцним чином влаштувалися в моїй келії. Ясно було, що з ними так не розійтися. Але що ж робити з ними? Перший час я просто розмовляв з ними, і все-таки книжку романа мені довелося витягувати з ящика. Тут мені почало здаватися вечорами, що з білої сторінки виступає щось кольорове. Придивлявшись, жмурячись, я переконався в тому, що це картинка. І більш того, що картинка ця не плоска, а тривимірна. Як би коробочка, і в ній крізь строчки видно: горить світло і рухаються в ній ті самі фігурки, що описані в романі, і вночі одного разу я вирішив цю чарівну камеру описати. Як же її описати? А дуже просто. Що бачиш, то і пиши, а чого не бачиш, писати не слід».[2]

Це красиво, образно, але звісно до кінця природи творчості до кінця не проясняє.

Те, що Сковорода знайшов себе в рідному краї серед близьких собі за духом, по походженню й національним особливостям земляків - природно. От тільки розмовляв Сковорода не з ними, а із самим собою, подібно пророкам, що вважали своє я - голосом бога. «А что ж есть бог, если не вечная глава и тайный закон в тварях? Истину сказует Павел: «Закон духовен есть».[3]

Будучи освіченим на думках стародавніх авторів, а по народженню й менталітету - козаком 18 століття, спадкоємцем вікової культури козацтва, Сковорода й образність знаходив близьку своєму козацькому духу, хоча при цьому ні в якій мері не підладжуючись під земляків. Внутрішній геній його тисячолітню мудрість греків і Біблії переплавляв в образи близькі сільській людині 18 століття.

«Памва. Любезный друг! Приобучай вкус твой к пище библейной. Нет ея ни полезнее, ни слаже, хотя ея хоромы не красны углами. Но, во-первых, прошу тебе получшее взять мненіе об угрюмой сей премудрости, создавшей себе дом седмистолпный. Сколько она снаружи неказиста и презренна, столько внутрь важна и великолепна. Она заимствует от тебе слова, подлую твою околичность значащіи, например: ноги, руки, очи, уши, голову, одежду, хлеб, сосуды, дом, грунта, скот, землю, воду, воздух, огонь. Но сама она никогда не бродит по окружности, а поражает в самую тончайшую и главнейшую всего окружія точку, до которой и привесть тебе единственно намерилась». [4]

При цьому Гр. Сав. по козацькі сміливий, не звертає увагу - чи злякав він своїми думками друга Устина Звіряку, хоча до національних почуттів земляків він дуже делікатний.

І це не виходить, що думки його про самопізнання, невидимий світ не були близькі козакам сучасникам; серед його друзів були освічені люди. Але це була нова відкрита Сковородою для них проблема пізнання, викладена зрозумілою слобідчанам образною мовою фольклору й Біблії. Трактати Сковороди - це твори мистецтва й філософії. Сильні сторони обох ціх якостей він і використав.

Біблія займає в аргументації Гр. Сав. особливе місце, як незаперечний авторитет джерело алюзій для православної людини 18 століття. Він не наводить далекі для козацького менталітету приклади з філософії еллінів. Це побічно доводить, що писав він для широкого кола освічених читачів, а таких вистачало - в ті часи практично всі слобідчани були грамотні (по Багалію). У листах, у присвятах і перекладах що Були адресовані друзям, вихованим так само як і він на літературі древніх, він дозволяє собі ставити знак рівності Біблії й еллінів без застережень.

Біблія для Сковороди природний мир ідей, протиріч, пороків, зльотів думки й помилок людства. Він сам признавався у винятковій пристрасті до біблійної премудрості, де кожен дріб'язок здається важливим.«Мнe кажется, библія похожа на дом премилосерднаго и пребогатаго господина, стоящій в пустынях на пути под видом гостинницы, даремной для путников. Сіе он вздумал, дабы приближить честь свою к подлости для неколикаго с нею обращенія. Господин из тайных своих горниц видeл вольные поступки, слышал разговоры всeх без разбору угощаемых, избирал себe в дружбу из прохожих, кто бы он ни был, если понравился. А послe обыкновенной щедроты дeлал особливой милости своей вeчьными участниками. На лицe гостинницы написано было: «Всe внійдут, но не всe будут». «Всe насытятся, не всe насладятся». [5]

Інша справа, що спілкування із земляками було своєрідною лабораторією; по їхній реакції він звіряв свої думки: будь якому вчителеві потрібна жива аудиторія. А курйозні випадки переляку деяким його ідеям і висловленням викликали в нього веселу реакцію. Це нерозуміння було прогнозовано Сковородою що використовував його в педагогічних метах, як і загадки, недомовленість, які визивали здивування й зацікавленість властиві, що полюбляв вигадливість думки, характерові українця. Самі трактати були образною модифікацією подібного сприйняття; Гр. Сав. змушував співрозмовників сумніватися в потрібному йому напрямку ( в цьому і є подібність із Сократом) керуючи до потрібній йому істині; істин багато вона не одна. Якщо й «було говорено із друзями» - то Сковорода, як гарний диригент, керував і провокував питання, знаючи наперед відповіді, - проблематика розмов була не їх, а мудреця.

А тому що свідомість людини того часу була цілком релігійна - звідси й достаток цитат з Біблії що підтверджували його думки. Сковорода створював ці подібні зі своїми міркуваннями цитати, вириваючи з контексту фрази більш ніж сумнівної подібності з первісним змістом; це тлумачення Біблії на свій лад (ще одна містифікація Г. С.) новий смисл якої мав найглибші коріння в козацькому світогляді.

 

* * *

Серед дослідників Сковороди існує тверде переконання, що діалоги його писані по живому, Сковорода і сам заявляє, що теми узяті із розмов з друзями. Та ось чи буквально це варто розуміти. Упізнали б друзі ті розмови. Скоріш за все, це образне прочитання що тільки тематично змикалися із реальними бесідами; старчик хитрий, як і хитрий дид Панько."Це що за дивина: "Вечори на хуторі поблизу Диканьки"? Що це за "Вечори"? І шпурнув в світло якийсь пасічник! Слава богу! ще мало обдерли гусаків на пір'я і винищили ганчір'я на папір! Ще мало народу, всякого звання і наброду, вимазало пальці в чорнилі! Смикнуло ж полювання і пасічника доволочитися услід за іншими! Право, друкарського паперу розвелося стільки, що не придумаєш скоро, що б таке загорнути в неї".[6]

І річ не тільки в тому, що 200 років тому Сковорода щадив відчуття почуття своїх земляків подаючи їм істину приправлену народною культурою, а то, що раз проявлена делікатність сприймається всіма поколіннями читачів, як доброта і порозуміння. Проникнувши довірою, читач і далі цілком розділятиме думки великого старчика. Бесіду він вів по Сократівські, направляючи тему, передбачаючи відповіді і заперечення – ось це і «говорилося із друзями».

В.Ерн писав:«За свідченням багатьох, усна мова його була сильною, живою, привабливою. Він був жарким співбесідником і красномовним оратором. Він умів непомітно входити в бесіду, пересипаючи мову жартами, брати нитку бесіди в свої руки і робити її несподівано значною і пам'ятною»[7].

 * * *

Сільська людина - практична людина; у всім що робить, вона впевнена. Упевненість ця - від тисячолітньої практики. Народна культура,багато задовольняє її духовні запити, знаходячи вираження в переказах, традиціях, піснях, фольклорі. Світогляд сільської людини - більш підсвідомий, ґрунтується на конкретній практиці, а не абстрактних поняттях, завдяки чому й створюється ілюзія непотрібності мудрості книжкової.

У повсякденному житті людина поступає не усвідомлюючи про причини виниклих думок. Щоденність ситуацій, їхня повторюваність не дає можливості над ними замислитися. От отчого й виник Сковорода, що освітив існування людини Слобідської України 18 століття. Відблиски цього розуміння ми зустрічаємо усі подальші рокі серед обдарованих людей, яки передавали списки його трактати з рук у руки.

Старчик Гр. Сав. органічно вписувався в слобідський побут і настрої земляків. Народ сам по собі не породжує культури - це роблять обдаровані його члени, народ користується культурою, іноді навіть не усвідомлюючи цього. Я вуж не кажу про сучасного обивателя позбавленого всякої цілісної культури.«Но где ты мне паки найдеш сердце, управляемое компасом и телескопом веры божія? Вот сія ж самая древность есть предивная редкость, новость, чудо! А хулящій ее есть пакостник плоти, ангел сатанын. Не люди сему виною, но сердцами их овладевшій хульный дух».[8]

Презирство до цього обивателя й відвернуло філософів від практики, а в остаточному підсумку перетворило мудрість у схоластику.

 

* * *

Гостра критика Сковороди торкалася пороків що споконвіку властиві людині. «Враги твои суть собственные твои мнeнія, воцарившіеся в сердцe твоем и всеминутно оное мучащіи, шепотники, клеветники и противники божіе, хулящіи непрестанно владычное в мирe управленіе и древнeйшіи законы обновить покушающійся, сами себе во тмe и согласников своих вeчно мучащій, видя, что правленіе природы во всем не по бeсноватым их желаніям, ни по омраченным понятіям, но по высочайшим отца нашего совeтам вчера и днесь и вовeки свято продолжается. Сіи-то неразумeюще хулят распоряженіе кругов небесных, охуждают качество земель, порочат изваяніе премудрой божіей десницы в звeрях, древах, горах, рeках и травах; ничeм не доволны; по их нещастному и смeшному понятію, не надобно в мирe ни ночи, ни зимы, ни старости, ни труда, ни голоду, ни жажды, ни болeзней, а паче всего смерти». [9]

«Скажи, пожалуй, естли бы житель из городов, населенных в Лунe, к нам на наш шар земной пришол, не удивился бы нашей премудрости, видя, что небесныя знаки толь искусно понимаем, и в то время внe себe стал бы наш лунатик, когда б узнал, что мы в экономіи крощечнаго мира нашего, как в маленких лондонских часах, слeпіи [несмыслы)». [10] Це критика пороків, а не протиріч виниклих вже в 19 столітті з розривом суспільства й технічним прогресом що породило бездуховність обивателя, байдужість і страждання від непотрібності людини, розгубленість його. Це була остання успішна спроба розв'язати людські проблеми філософським шляхом, далі пішли наївні спроби Гоголя й Толстого, демократична байдужність до людини, психофрейдиські пошуки, метання інтелігенції незадоволеної всім цим маренням, звертання її до Сходу за істиною.

* * *

Звичайно людина не замислюється над причиною своїх учинків. А якщо думає про це - те це вже початок філософії. Такий Сковорода, що відкриває за природними вчинками й думками земляків невидимий смисл. Недарма Гр. Сав. свого першого свого «Наркиса» де розвиває думки про правдиву людину, цінував вище інших трактатів, як фундаментальну працю - основу всього його світогляду. Не розуміючи проблем піднятих Сковородою, не відчуємо смаку й до інших його речей. Навчити земляків мудрувати, тобто оцінювати свої вчинки була першорядна для нього задача. «Премудрость — как остродалнозрителной орлиной глаз, а добродeтель — как мужественные руки с легкими оленьими ногами». [11]

Сковорода про призначення людини - якщо людина запопадлива до того, що їй не споріднене, якщо її сушать невгамовні бажання як то: честолюбство, властолюбство користолюбство - то вона стає злісною, жорстокою тому що повертається проти інших, а доброта й любов навпаки від гармонії в розвитку. Це та сама спокуса яблуком знання, небезпека використання його в умоглядних метах свободи, рівності, братерства (з ким?).

Якщо не помічати очевидного, як це робили демократи 19 ст., а поклонятися модним ідеалам те і буде сталінізм. А у філософії раціоналістична сліпота дослідників Єфіменко, Шпєта і ін. і сробила з душезнавця Сковороди борця за пригноблюваних!? Хто не хоче бачити той не бачить, захоплення ідеями властиво тільки молоді - «вони від цього скачуть» (Селін), а «серйозні» учені йдуть уторованій доріжкою «наукового методу», тобто ілюзії побудованої на ерудиції.

 



[1] Алфавіт т.1 стор. 413

 

[2] М.Булгаков «Театральный роман» стор. 22

[3] Алфавит т.1 стор.414

[4] Асхань т.1 стор. 240

[5] Кольцо т.1 стор.396

[6] Н.В.Гоголь Вечера на хуторе близ диканьки

[7] В. Эрн «Гр. Сав. Сковорода.Жизнь и учение». Стор. 472

[8] Обсерваториум 2 т1. стор.

[9] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор. 345

[10] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор. 337

[11] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор.326

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта