Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Слобідська Україна була чудовим прикладом плідної взаємодії справжнього інтелігента того часу Сковороди й слобідчан. Сучасна же нтелігенція загубилася у світі споживчості, рятуючись в особистому самоспогляданні.

Учителювати, як це робив Сковорода, - це єдина форма впливу на розум людини.«Воспитаніе же истекает от природы, вливающія в сердце семя благія воли, да помалу-малу, без препятствій возрасши, самовольно и доброхотно делаем все тое, еже свято и угодно есть пред богом и человеки».[1]

Інтелігенція не повинна сліпо служити суспільству, як вважалося у ці 200 років, служба має на увазі неухильне виконання певних обов'язків, а вчителювати. Учитель, насамперед, виховує людину розвиває його щиросердечні якості допомагає практично знайти себе в житті, учителювання це складний комплекс взаємин учителя з учнем - живий пошук істини в процесі навчання передачі знань, навичок мислення й існування, пошуків істини.«Благо родить и благо научить». Аще кто ни единыя от сих двоих заповедей не соблюл, ни благо родил, ни благо научил, сей несть отец чаду, но виновник вечныя погибели. Аще же родил видно благо, но не научил, таков, рече, есть полу-отец, яко же достойно есть полу-мати, чревородившая, но не млекопитавшая, даровавшая пол матерства своего доилице и погубившая половину чадолюбія». [2]

Показник удалого життя філософа - наявність учнів і повага народу. Люди в суспільстві, що відбулося, цінують мудреців - бесрібряників. Це Мацуо Басьо поет філософ у Японії, Сковорода на Україні й навіть юродиві у Росії.

По Сковороді учнівство має бути сократівське ненав'язливе, поступове підведення до істини. «Знаходь годину і щоденно потроху, але обов’язково і саме щоденно, підкидай в душу, як у шлунок, слово або вислів і немов до вогню підкидай потроху поживи, щоб душа живилась і росла, а не пригнічувалась. Чим повільніше будеш вивчати, тим плодотворніше навчання. Повільна постійність нагромаджує кількість більшу від сподіваної».[3]

А людям зараз дуже не вистачає вітчизняного позитивного вчення життя - зі здоровими емоціями не ускладненого чернечої аскезою, вчення про працю, щиросердечній спокій шляхетних цілей. Сковорода як не можна до речі підходить до цього.

* * *

Своєрідне відношення Сковороди до Біблії.

1.Сковорода заявляв про «страшну небезпеку в читанні Біблії», і, що це сама улюблена книга його для читання? Може це ще та суперечка в Печерськом патерику коли слов'янські ченці поряд з Новим завітом довго не приймали Вітхий?

2.«Хитрив» чи Сковорода, коли цитував довільно перекладаючи біблійний текст, своєрідно підходячи в трактуваннях до святого писання, лякаючи деяких своїх друзів (Устин Звіряка). Хоча от адже харківські архієпископи сучасники не дуже те гарчали й більше цінували.

Вільнодумство духовних осіб Кониського й Прокоповича породило традицію; Сковорода їй скористався. За що в Росії спалювали на вогнищах, то на Україні ще з 17 віку викладали в академії. Біблія Сковородою цінувалася як скарбниця мудрості, але він вважав сучасний йому підхід в ії осмісленії марновірством. Сковорода, знав походження Біблії - як ланцюг метаморфоз різних культур що видозмінювали священні тексти, і для кожного народу що адаптували їх.

А от до фольклору він завжди ставився з повагою, що рідне - те свято. Та й підтримка православ'я козацтвом - засіб боротьби за національну гідність.

 

* * *

Сприйняття Сковородою невидимого миру, приклади на якіх він це показує сучасному інтелектуалові (ох вуж ці ерудити) може здатися наївними. Але це не примітивність, а свіжість сприйняття, момент відкриття істини в простім, подібно біблійним пророкам, те, до чого можна вертатися знову й знову.«Так от бачиш, що думка є головною нашою крапкою і середньою. А посему-то вона часто і серцем називається. Отже, не внешня наша плоть, але наша думка - те головна наша людина. У ній-то ми полягаємо. А вона є нами».[4]

Розуміння Сковороди потрібно починати, як він і пропонував з «Наркиса». Невидимий мир, його подання в наш час відрізняється від розуміння людиною 18 століття, це вуж ні як не радіохвилі. У кожному столітті самопізнання набуває нового сенсу. Сковорода випливав філософської традиції своїх попередників. Але от доглянув у ньому «хаотичність характеру»[5] Вол. Ерн, ніщо людське..., як не намагався Г. С. придушити нудьгу й муку, але природні прагнення душі хоча й усвідомлені їм, як негативні залишилися. Самопізнання по Сковороді - це ще й багато в чому містична дія. Ніхто поки не скасовував законів освоєння мудрості людиною містичним дійством.

* * *

Лист Сковороди про «Страх божий й любов божу». [6]

Сковорода порівнює їх доводячи подібність, але навряд чи він щось робив без властивої йому хитруни. Ніде Сковорода у своїх трактатах не ратував за страх божий; люблячи Його «наче друг», знаючи його творчий підхід до Біблії. «Так верный хрістіанин не тот кто верует о том что находится в свете бог, но кто последует ему, влюбясь в нево, и основал дом счастія на любви божіей...» [7] Скоріше він скрізь страх заміняв любов'ю[8]. У цьому зміст його порівнянь. Використання старого завіту як залякування смертними гріхами носило племінний семітський характер - збереження роду від вимирання. Сковорода можна вважати це відмінив. Навряд чи можна залякати козака.

 

* * *

Сковорода майже не повідомляє нам про авторів, що зробили на нього вплив безпосередньо, я маю на увазі яку не будь особистість що вразила його особливо й що сформувала його пристрасті. Хіба Плутарх і Максим Сповідник - яких він часто згадував у листах друзям - про інші можна догадуватися побічно - Ковалинський у біографії не згадує про європейських авторів, кому Сковорода віддавав перевагу. У листах Гр. Сав. визнавався Михайлу ще й про свою захопленість Еразмом Ротердамським. В Еразма козацький характер - він не любив сидіти на одному місці. Сковородинівські діалоги й написані під впливом «Розмов запросто» хоча форми й образи національні. Адже була ще полемічна література 17 століття на Україні (Туптало, Герасим та Мелетій Смотрицькі та др.).

 

* * *

Не так-те просто визначати чіткі границі «невидимого миру» сформульованого Сковородою. Де межа що відрізняє цей мир від особистого внутрішнього миру людини, самопізнання, від самосвідомості своєї ролі в житті, від психологічного я? Сковорода дав загальне поняття існуванню невидимого миру, «прикмети» його. Зараз, коли психічний мир людини замикається з його суспільною свідомістю відокремити їх у чистому вигляді важко. Те, що невидимий мир - це мир неминущих цінностей картина світу, план його існування; те, що він замикається з душею людини.

Уже дійсно, Сковорода дав тільки прикмети його. Не думаю, що він заглиблювався в онтологічні питання - скоріше бажав переконати слобідчан шукати у своєму існуванні смисл, вдумливо дивитися по сторонах, сприймати гідності життя, відчути значимість його, відповідальність перед самим собою.

 

* * *

Довести існування мира інтелекту, вічних понять, простому козаку за допомогою сміху - це праця гідна Аристотеля.

«Еродій. Будете видь смеяться.

Пишек. Что ж тебе нужды? Смех сей есть пріятельскій.

Еродій. Оно есть веселіе и радость.»[9]

Сковорода продовжувач його традицій у поетиці й риториці. Ніхто з українців після Гр. Сав. Вже не розмовляв з людьми на рівні про високі духовні матерії.

Толстой з його лубками для бідних - це пародія на мудреця, свідоцтво безпорадності. Але він хоч був щирий, а вуж сучасне марення політиків і іже з ними мудреців - апологетів викликає глузування й недовіру навіть у самих недосвідчених людей.

 

* * *

 

За останніх 200 років з часів Сковороди філософія звиродніла в термінологічну еквілібристику. Вже краще полемічний запал Володимира Шаяна в "Сковорода –лицар святої борні" чим "втішання" термінологією Л. Ушкалова.(«Сковорода».)[10].

Подібна зневага до житейського у філософії 19-20 століть - це метаморфоза: від усвідомленого існування і чуства свого краю Слобідської України, історичного коріння, до обивательщини в побуті і праці.

Кожен історичний період породжує в людях нове відношення до життя і це не обов`язково позитивний процес. Останні 200 років на Слобідчіні - це шлях від героїчного усвідомлення своєї ролі в створенні краю до байдужості пушкінського Онегина (прототип його Щербінін-син, на відміну від губернатора Щербініна-отця сучасника Сковороди що зробив багато для слобідщини), сентименталізму Квітки до існування в сталінізмі і совдепії, до інтелігенції 60-70 що намагалася звернутися до православних корінь і що багато в чому реабілітувала свій час.

Може Сковорода знову приведе нас до тієї самої козацької спадковості?

 



[1] Благодарный Еродий т.2 стор.104

[2] Благодарный Еродий т.2 стор. 101

[3] Лист Михаилу Ковалинському № 3т.2 стор. 223

[4] Наркісс т.1 стор. 297

[5] Сохраняем буквальные эпитеты которые давал Сковороде Эрн для выяснениия его позиции.

[6] лист до невідомої особи № 122 т.2 стор.415

[7] Сковорода лист до № 122 т.2 стор. 417

[8] Це відмічав і В. Шаян в «Лицаре святої борні”

[9] Благодарный Еродий т.2 стор. 110

[10] Л.Ушкалов, О. Марченко « Нариси з філософії Григорія Сковороди».

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта