Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Для Сковороди: пізнай себе - це пізнай невидимий мир. «Внемли, пожалуй, глубоко сердце — человeк есть... А что ж есть сердце, естли не душа? Что есть душа, естли не бездіонная мыслей бездна? Что есть мысль, естли не корень, сeмя и зерно всей нашей крайнeй плоти, крови, кожи и протчей наружности? Видиш, что человeк, мир сердечный погубившій, погубыл свою главу и свой корень». [1] Це не стільки виявлення своїх щиросердечних якостей, скільки визначення себе у відношенні до миру: знайти себе в цьому світі, знайти щиросердечну рівновагу, веселощі серця. Сковорода при цьому не мав на увазі усвідомлення рис свого характеру, подібно Кафкі, який шукав психологічний образ свого поводження, чим той і визначав своє відношення до світу.

Пошуки психології образу почалися тільки з Достоєвського, Фрейда, Кафки й отримали в 20 столітті давлюче значення; людина почала закопуватися в себе, втрачаючи життєвий імунітет, заперечуючи жахи навколишнього світу, як ворожого особистості. Багато в чому, це реакція на бездушшя технічного прогресу й останніх тоталітарних режимів. Особистість перестала вірити в розумність суспільства, доцільність навколишнього світу.

Сковорода не підмінив свій внутрішній мир навколишнім. Він просто зробив його своїм, «створивши ріки й гори», створивши тверду життєву моральну позицію. Виразив потребу людини у ставленні до навколишнього світу; не відгороджуватися від нього й не закопуватися в особисті переживання. У генія неможливо відокремити особистість і світ.

 

* * *

Звертання Сковороди до селянина за професією - це не вправа з метою освіти профанів, а естетична переконаність, яка дозволяє говорити про самопізнання з азів зрозумілою мовою народних притч і переказів.

Сковорода стояв на суб'єктивній точці зору, уважаючи внутрішній мир особистості й горні думки щирим існуванням людини. Він створив своє відношення до Біблії«знай себе. Тем-то не разумеем и библіи, что не знаем себе. Она-то есть вселенская лампада, огненная Фарійская вежа для мореплавающія жизни нашей»,[2] тбто свою Біблію, і те вкладаючи в неї свій зміст. Але й отут виправлення, Біблія те - перетлумачена на старослов'янську мову. Він усвідомлював неодмінну життєву необхідність у тім щоб людина прозріла й побачила невидимий мир ідей, тобто почала осмислювати навколишнє не із щохвилинної практичної сторони. «Коль многое множество читает библію! Но без пользы сей дом божій заперт и запечатан».[3] Цитати з Біблії - це своєрідна мова сковородинівського винаходу, що мусить викликати в читача містичні асоціації. Причому, кожна вибірка в Гр. Сав. має свій відтінок думки. Це не просто добір більш-менш удалих прикладів, а осяяння містика що відтіняє всю сутність його. Цитати знаходять новий зміст, у світлі його світогляду. Це як би окремі прозріння зв'язані невидимою ниткою асоціацій. Сковорода змінює текст Біблії, коли він не відповідає його трактуванню.

Сковорода містик, а не логік, його поетична збірка «Сад божественних пісень» - це споглядання внутрішнього стану його душі «відкритої» в 20 в. тільки Ерном. Земляки те його зрозуміли відразу - по своєї щиросердечної спорідненісті.

 

* * *

Сучасна інтелігенція дорівнялася до простеців 10 століття (так називав у своєму романі У.Еко недосвідчених у релігійних справах людей). Ми ставимося до навколишнього світу із сугубо практичної сторони, у найкращому разі жуючи інтелектуальну жуйку й користуючись ерудицією. З тією різницею, що сучасник Сковороди мав віру, традиції й фольклор, що створювали його духовний мир. Нам давно настав час згадати про невидимий світ, тобто почати осмислювати навколишнє не із щохвилинної практичної сторони, з його законами, які ми підмінили особистими переживаннями, законами керуючими розвитком усього людства. Це внутрішній мир людини, про який говорив Христос і відповідно до якого людство й розвивається. Ілюзії наукового прогресу, як основи розвитку людства за останнє століття розвіялися.

Там де суворовські солдати пройшли Альпи, Скобелєв заморозив цілі полки. «Дух велить» говорив Сковорода.

Освічені сучасники Г. С. виховані на літературі єллінів були ближче йому по світогляду, для них слова Сковороди не були одкровенням, а просто розумні думки людини, що говорила знайомою мовою. Наша сучасна освіченість нічого спільного з освіченістю людини 18 століття не має, ми просто неосвічені в питаннях духу, «опростилися». І читаючи Сковороду легше подорожувати по філософських і моральних областях пізнань накопичених за останні тисячоріччя. Сковорода допомагає осмислити необхідність подібних пізнань (вступні двері до християнської ґречності), інакше стародавні мудреці можуть здатися вантажем нудних застарілих повчань. Сковорода дозволяє не загубитися у світі накопичених знань.

 

* * *

 

Інтелігенція - це перш за все, психологічні переживання, рефлексійнє відношення до життя і існування. Хоча в горніх її думках про долі народів багато загального з Сковородою. Але світовідчування інтелігента вже 200 років розколене на себе і суспільство.

19 вік немало покалічив душ тих, що не знайшли себе в житті тих, що підпали під вплив прагматизму європейської філософії. «Не люди сему виною, но овладевшій сердцами их дух клеветничій. Если в тебе человечее сердце — сожалей, а если угодно — ревнуй и гневайся, но бегай вражды и злобные гордости с ядовитою насмешкою. Кто гонит человека за веру, есть самый главный божію человеколюбію враг, равен озлобляющему нищаго за то, что не захотел, Христа ради, в милостыню принять одежды. " [4]

Ярий супротивник прагматизму – Вол. Ерн, що піддав його чудовій критиці, так і не вказав вихід, далі морально-релігійного засудження не пішов. Етичні шукання в області логосу не допомогли в житті навіть самому Ерну що розпилився на другорядні теми. Так Толстой і Гоголь безуспішно намагалися заповнити вакуум в світовідчуванні людини 19 століть, але релігійно-етична цілісність світогляду людей попередніх століть була вже остаточно порушена.

Небезпека ведення (даймон) погубила не одну слабку душу, породивши творчістьЧехова з його стражданням маленької людини на периферії (це замість рідного краю?) яке вже не відчувається як єдине місце для «веселія серця» Сучасна ситуація змінилася; інтелігент заспокоївся, і доля людства відповідальність за весь мир (по Сартру) його вже мало турбує, поступившись місцем самоспогляданню. Намічається схожість з сковородинівським світоглядом в області особистих етичних роздумів. Суспільство не потребує нині послуг інтелігенції, (або думає, що не має потреби) роздумів про долі нації і ін.

Це про міську елітну інтелігенцію зайняту виключно своїми амбіціями зіпсованою європейською філософією. На противагу їй - «мала» інтелігенція; вчителі, лікарі і інші чесні люди, які живуть і працюють в своїх селах і п.г.т. Моральним здоров'ям ми зобов'язані не розкиданнями в філософських …ізмах. демократичній інтелігенції, а копіткій праці місцевої; тою, що зберегла свою особу перед усесвітніми катаклізмами. Який ні будь сільський вчитель, що виховав тисячі людей, і є здоров'я нації.

Розпусність інтелігенції «зависокосившеюся» думкою, про неї писав Сковорода.«Когда наш век или наша страна имеет мудрых мужей гаразда менее, нежели в других веках и сторонах, тогда виною сему есть то, что шатаемся по безчисленным и разнородным книг стадам — без меры, без  разбору, без гавани». [5]Звідси неспокій пихатості, замість свідомості свого краю, мудрості життя в нім серед земляків. Сучасні діячі культури сплять і бачать, як би плигнути в столицю; ось тобі і мудрість життя; «безпринципність бердяєв» (Солоневіч), які не побачили непомітну працю тисячі рядових інтелігентів. Цим і пояснюється те «диво», що сидячи по вуха в корупції, західній страусиній політиці, смітнику преси, ми зберегли людську особістість. Навряд чи тут можна що або додати: «... впрочем много спокойствию помогает, что отвращает от того что беспокоит, а обращать к тому что увеселяет. А кто погружает сердечное око в случавшееся ему нещастие тот подобен ведьме, которая все в чужом доме видит а в своем слепа».[6]

Але і для «малої» інтелігенції потрібна своя духовна опора в особі великих авторів. Яскравий приклад - Григорій Сковорода, що надихнув сотні людей, які знайшли в нього, в його житті і творчості підтвердження своїх власних неясних думок і сподівань. Той тонкий прошарок лайна між Сковородою і ними, іменований «великою» інтелігенцією, не має значення, не дивлячись на свій друкарський шум.

Паралельно «великій» інтелігенції завжди існувала «мала» інтелігенція. В той час, як «велика» кропала усесвітні праці і лізла в «світові розуми», беручи на себе відповідальність за всю націю; мала цінувала свій край своїх земляків і працювала - вчителя, сільська інтелігенція - не подумуючи про “сартрівськіх биттях“.

У сільській місцевості більше можливості проявити свою дійсну інтелігентність, зважаючи на незначність спокус відволікаючих від життєдіяльності, суворих умов і нечисленності жителів. Люди що живуть на землі, завжди, у всі часи мали перевагу на «спінозамі» міста, скажений темп життя якого не сприяє роздумам про вічне.

Наші краєзнавці-практики, що працюють в районах, з людьми, виявили цілий пласт інтелігенції - сіль землі, (хто знає її вплив на долі народів?), що збереглася навіть при сталінізмі. Завдяки ній і став можливий культурний розквіт у 60х. 20 ст. І навпроти сучасна філософія звиродніла в наукове сектантство.

Допитлива людина завжди звертається до першоджерел думки, думки яка говорила стародавньою людською мовою; причому не до гегелів та спиноз, як в попередні століття, а до східних мудреців. Шлях Лао Цзи, по якому не пішла цивілізація, придбав актуальність, як близький маленькій особі що дозволяє не загубитися в світі ідей.

Простота, уявна, відчуттів до природи (японець Мацуо Басьо), сприйняття її сенсу з перших рук, безпосередність спілкування, усвідомлення ручної праці, як засобу самопізнання приводить до більш органічного не розламаного прогресом пізнання, визнання містичних сторін існування. «Вспомните сказанное мною слово сіе: «Чемь кто согласнее с богом, тем, мирнее и щасливее». Сіе-то значит: «жить по натуре».[7]

Щастя вже не в творчих муках і пристрастях за Достоєвським.

Менталітет сільської інтелігенції став основою світовідчування. У 60 е роки інтелігенція намагалася створити позитивні (не безуспішно) емоції в дозвіллі (хобі і т.д.) Але проблему споглядання, не рахуючи сектантів, не вирішили. Відчуття свого краю, як основи буття «вернися в свій будинок» ще не було Безглуздя цивілізації в світлі постійних катаклізмів; людина прагне знайти навколо себе основу для існування.

Амбіції і ще раз амбіції рухають сучасною інтелігенцією. Плюс спрага комфортно жити, що зовсім вже паскудність. Обивательщина переживає свій розквіт в новоукраїнцях. Але є ж, щось невикорінне в нащій людині, що побудувала велику країну, сподіватимемося. І, як би демократи не “перевиховували“, мужик тримає в узді. Адже, разом з різного вигляду революціонерами створювалася послепетровськая наука, великі відкриття, були учені, письменники - великі розуми, великі святі, великі традиції наукової діяльності.

Думка закладена в дитячі голови шкільним краєзнавцем може проросте через десятки років.

 



[1] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор. 338

 

[2]Беседа 1-я Обсерваториум т.1 стор.291

[3] Кольцо т.1 стор.369

[4] Обсерваториум 2 т1. стор. 299

[5]Жена Лотова т.II стр 2

[6] Толкованіе из Плутарха т.2 стор. 208

[7] Алфавит т.1 стор.416

 

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта