Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Сковорода мав найціннішу якість: бути особистісним філософом. Він не відривав мудрість від свого відношення до неї. Скажемо, у листі Михайлу Ковалинському, він описує переваги бесіди із другом на відстані, у його відсутності. «Подібно до того як музичний інструмент, якщо ми його слухаємо здалеку, здається для нашого слуху приємнішим, так бесіда з відсутнім другом звичайно буває багато приємнішою, ніж з присутнім. Особливо з тобою у мене виходить так, що я тоді більше люблю тебе і прагну твоєї найприємнішої бесіди, коли ти відсутній, і коли без участі тіла душа з душею безтілесно розмовляє і проводить разом час. Ці міркування не останнє місце посідають серед тіх, якими я звичайно пом’якшую прикрощі життя».[1]

Цим Гр. Сав. як би скрашує, що сумує по Михайлу, придумуючи виправдання, що й це корисно для дружби. Сковорода висікає іскри мудрості з будь-якої ситуації, розглядаючи своє життя, як ланцюг повчальних подій. І це ново: звичайно філософи намагаються все узагальнювати «виводячи» істину. Сковорода шукає її в «злобі лиця» зводить її на рівень повсякденного, находить в людському. Ця тенденція згодом виявилася тільки в 20 сторіччі, хоча звичайно про щиросердність властивої Гр. Сав. мови вже не було. Здивування Ерна про людське у філософії Сковороди свідчить вже про повне зникнення цієї традиції.

Сковорода подібно древнім не відокремлює філософію від життя, обставин, переживань, надій і сподівань, філософія в нього, насамперед: допомога в життєвому шляху, а не абстрактно-спекулятивні міркування. Немає філософії Сковороди: є його мудрість, втішання думкою.

* * *

Сковорода в досконалості знав, як достукатися до людини, її розуму, знаючи всі прийоми й силу впливу притч, іносказань, символів; йому далекий догматизм перерахувань нудотних повчань. Сковорода попереджав, що науковий підхід до філософії себе вичерпає розчинившись у галузях знань. «Друг. Но кто может узнать план в земных и небесных пространных матеріалах, прилепившихся к вечной своей симметріи, если его прежде не мог усмотреть в ничтожной плоти своей?»[2] Але, видимо, що повинне було свершитися, щоб урозуміти, що є що, те й відбулося.

Розум людський улаштований так, що істину сприймає тільки заховану за притчами, загадками, щоб «роздратувати думку». Способи збагнення її в досконалості знали древні. Сучасна філософська термінологія - нісенітниця.

 

* * *

З листа Сковороди Михайлу, з приводу свого народження. Часто перечитую. Непрестало мудрецеві? «Міркуючи про це на самоті, я вирішив, що непристойно мудрецю ту ніч, коли він, народившись, почав плакати, відзначати келихами чи якимось іншим безглуздям; навпаки, я і тепер мало не заплакав, думаючи про те, яке це нещасне створіння людина, котрій у цьому кімерійському мороку мирської глупоти не блиснула іскра світла Христового».[3]

 

У листі Михайлу, в Сковороди разюча фраза про людину, «якій не зайнялася іскра божа».[4] Можливо це вплив Майстера Екхарта? «Иногда я говорил: есть крепость духа или души, а порой говорил: есть свет духа или души, иногда же я говорил: есть искорка.»[5] Сковорода бував у Европі, бував в бібліотеках, там міг ознайомитися з його творами. Заклик Сковороди «пізнай себе» - це розкуси, що-небудь із крупиць богослов'я й багато наситишся, шляхом осяяння. «Вся библіа дышет сим вкусом: «Узнай себе».[6] Що він розумів у пізнай себе, акт просвітління? Пізнати бога «наче друг» зі стану «неначе раб»? Т.е. це не логічне пізнання, а містичне.

Сковорода знижує думку й до вибору професії «до чого душу тягне»; розкривши свої здатності, випробуєш веселія серця, як форму самопізнання. «Сіе чудо есть божіе. Он один тайная пружина всему сему. Все действительным, все пріятным, все благоприличным делает одно только повиновеніе сокровенной его в человеке силе. А противленіе святому сему вся действующему духу все уничтожает. По сей-то причине искусный врач неудачно лечит. Знающій учитель без успеху учит. Ученый проповедник без вкуса говорит. С приписью поддячій без правды правду пишет. Перевравшій библію студент без соли вкушает. Истощившій в пиктуре век без натуры подражает натуре. Во всех сих всегда недостает нечтось. Но сіе нечтось есть всему глава и конечная красота десницы божія, всякое дело совершающія». [7]

Але і правильний вибір професії по Сковороді не рятує від життєвих неладів. Усвідомлення життєвого шляху складається з внутрішнього самовідчуття.

Сковорода пропонував людині знайти своє місце у світі й жити відповідно до веління серця. От тільки метод у нього був не аналітичний: тобто шляхом самоосвіти, міркувань, але - осяяння у результаті цього.

 

* * *

Костомаров стверджує, що в кожній хаті на Україні в 19 столітті висів портрет Шевченка або Сковороди аж до самого Києва. Хто вимірював популярність Гр. Сав. В народі у наш час, коли тиражі його творів перевалили за мільйон? Видано переклад на сучасну українську мову. Потрібно пам'ятати піонерів видавців Сковороди по іменах; їх небагато це: Д.Багалій, В.Бонч -Бруевич, І. Табачников і В.Войтович.

 

* * *

Портрети Сковороди-живопис 18 століття. Цікаво простежити техніку портретного живопису того часу, й більш реально побачити Сковороду нашими очами. Є подібність із писарем у репинських «Козаках пишучих листа турецькому султану». Подібність із яким типажем? Який портрет більше відповідає правдивому вигляду Гр. Сав.?

 

* * *

 

 

Думки Сковороди про веселощі серця не такі вуж і «звичайні». Сковорода прочитав по новому людське існування. «Ничем же бо бездна сія сердце наше удовляется, токмо само собою, и тогда-то в нем сіяет вечная радости весна». [8]

І Епікур не першовідкривач цього. Сковородинівські веселощі те саме що задоволення від праці виконаного по схильності душі.

«Лонгин. Живо мне представляются два человека, одно и то же дело делающіе. Но от сей души родится пріятное, а от тоей непріятное дело. Сей самою ничтожною услугою веселит, а тот дорогим подарком огорчает». [9]

Це нове усвідомлення миру й місця в ньому людини. Слова його їдкі, але якось приємні, казав один його персонаж, людина хотіла почути те, про що смутно догадувалась й до чого прагнула душа. Так думав козак зайнятий господарською й ратною працею, що не мав схильності до страстей і екзальтованості. У веселощі душі входить спокій життя, радість від спілкування із природою; активною сільською природою, що плодоносить і годує.

* * *

Спілкування з нащадками за допомогою книг, це повноцінне спілкування, не гірше за особисту бесіду. Навіть (а може і саме), як з Майстером Екхартом; учні записували із слів, щось перефразовуючи, адаптуючи для свого сприйняття.

Те, що за Майстера Екхарта зробили його учні, популяризувавши багато недоступних іншим тонкощів, Сковорода зробив сам, додавши своїм трактатам національні риси. Чи не повчився він на помилках свого дуже вченого побратима, врахувавши практичний результат, записавши себе на староукраїнській мові. Це була максимальна поступка у пошуках істини; на народної української мові Сковорода, не вважав за можливе пояснити філософську містичну думку.

«Втішання» старчиком доступно нам, як доступно було спілкування Сковороди з греками і, можливо Майстер Екхартом. Є яке те пронизливе праці Сковороди вплив німецького містика так делікатно втаюваний - все ж таки православний люд читає, а не лютерівська Німеччина.

 

* * *

Малоймовірно, щоб освічений в академії на еллінській і святоотецькій мудрості Сковорода, звернув увагу на чоботаря Бёме. Більш імовірно скажемо на ченця, професора богослов'я в Сорбоні Майстера Екхарта. Гр.Сав. - прямий учень містики Діонисия («Ареопагітики») і Григорія Палами. Сковорода гидував би якщо дані були неперевірені часом. Існує ще подібність у містичних рухах різних народів.

Але містик Гр. Сав. чи ні, важливий сам лад його понять, близький тобі чи ні. У Сковороди людське відношення до миру й життя в ньому, без надриву, умиротворене життєстверджуюче. Очевидно основа - національна самосвідомість здійснюється містичне, інакше Сковорода не пішов би цим шляхом.

 

* * *

Поняття філософії на Україні аж до 18 століття настільки відрізнялося від сучасного, наскільки спосіб життя релігійної людини відрізняється від нашого «освіченого». Насамперед відповідальністю. Філософ створював систему своїх поглядів, усвідомлюючи, що може постраждати за них. Те були часи, коли ідеї породжували хвилювання, смути шумування розумів, особливо в області релігійної; а тоді й не було іншої. Практично всі ідеї були пов'язані з релігією, свідомість людей було наскрізь релігійна. Суспільство чуйно прислухалося до того або іншого автора. Сам автор усвідомлював відповідальність своїх думок і що потрапило не казав; філософією займалися тільки фанатичні, переконані люди здатні відповісти за кожне слово й навіть перст (Авакум).

Та й училися в ті часи не для престижу, а по схильності («Сковорода був відданий учитися в Киевсько-Могилянську академію по його схильності» пише Ковалинський); занадто важкий був шлях спудея.

У наш час автор сподівається на популярність, публікації, економічну вигоду від своїх ідей або, принаймні, на безкарність своїх думок. Виключення склав хіба що Селін, що розплатився сповна за свою правду французькому народові. Можливо тому й не стало великих.«И сіе мудрованіе мертвых сердец называет пустою философіею, которая бражничит по бурде стихійной, препятствующей философствовать по Христе, о коем к галатам: «Посла бог духа, сына своего, в сердца ваша...» Таковое мудрованіе, понеже вовся райскому нашему восходу в первородный мір мешает, оттаскивая долу око наше…».[10]

Древні мудреці (не хочу називати їх філософами; уже дуже замусолений цей термін за останні 200 років) розраховували насамперед на учнів соратників; думка відразу перевірялася реакцією людей. Релігійна думка - а іншої в середньовіччі і не було - блищала мільйонами відтінків, була жагуча до несамовитості, за неї йшли на костер, що нітрохи не прохолоджувало запалу. Коло обізнаних осіб що брали участі у їхнім обговоренні розширювалося до усього народу. Мудрість не відокремлювалася від емоцій і життєвих принципів.

 



[1] Лист до М.Ковалинського №49 т.2 стор. 306

[2] Наркісс т.1 стор. 167

[3] Лист Ковалинському 61стр 328

[4] См. прим.263

[5] «Материалы к инквизиционному процессу против Майстера Экхарта» стор. 296 М СПб «Университетская книга» 2001

[6] Алфавит т.1 стор.415

[7] Алфавит т.1 стор.422

[8] Благодарный Еродий т.2 стор. 99

[9] Алфавит т.1 стор.421

[10] Диалог, или разглагол о древнем міре т.1 стор. 317

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта