Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Дисципліна козацького війська, одне з унікальних явищ в історії військ, трималася на лицарській шляхетності. Там де в іншому війську при таких демократичних порядках у мирний час наступило б розкладання, в козаків, стимулювало моральний дух вікові звичаї й світогляд властивій тільки вільної, абсолютно вільній людині, що не піддавалася приниженням ні з який або сторони. Свобода козака ґрунтувалася на вістрі шаблі. «Не понимаю, к чему иметь меч, если не тое сечь, на что он выкован». [1]

На козацькому досвіді і побудовані міркування Сковороди про спорідненість до воїнства. «И воином кто рожден, дерзай, вооружайся!. С природою скоро научишся! Защищай земледелство и купечество от внутренних грабителей и внешних непріятелей. Тут твое щастіе и увеселеніе. Береги званіе, как око. Что слаже природному воину, как воинское дело? Закалять обиду, защищать страждующую и безоружную невинность, заступать общества основаніе — правду — сей есть его пресладкій завтрак, обед и ужин. Не бойся: с богом легко тебе будет несть голод, жажду, холод, жар, безсонницу, кровокаплющія раны и самый страх смертный и гаразда легоче, нежели без его противное сему, да уразумееш, сколь сильная природа».[2]

Недарма Сковорода в бесіді з губернатором Щербиніним на питання: «- Але, друже мій! - продовжував Щербінін, відвівши його особливо з круга, - можливо, ти маєш здібності до інших станів корисних у співжитті, та звичка, думка, передсуд...

- Якби я сьогодні відчув, - перервав мову Сковорода, - що можу без острахуі рубати турків, то з цього ж дня прив'язав би я гусарську шаблю і, одягнувши ківер, пішов би служити у військо. Праця при вродженій схильності є задоволенням».[3].

Козак і не міг знайти інше порівняння, будучи «лицарем святої борни» (В.Шаян). Козак Сковорода користувався такою абсолютною свободою, яка могла випасти людині. «Вихор» виривав його і вів в нові місця. Сковорода освоював Слобідську Україну, заводячи знайомства серед людей тих, що почитали його, як мудреця.

 

* * *

Читаючи «Ім’я рози» Умберто Еко.

Сковорода писав для своїх земляків і своїм гумором успадковував загублений 2т. «Поетики» Аристотеля. Він звільняв людину від страху (як і писав про Аристотеля У. Еко) вивільняючи природне лукавство українця й заміняючи страх божий на любов божу. Недарма при св. Феодосії заперечували Старий завіт як провідник страху. Сковородинівський «Обсерваториум» 1, 2 це варіація поетики Аристотеля.

Сковорода сприймав історію народів як духовні зліти і падіння. Фанатизмові він протиставляв гумор, «у злобі особи ублажится серце»[4]На жаль, що персонаж У.Еко в «Ім'я Рози» Хорхе «неуважно» читав Біблію, там сарказму мабуть побільше ніж у другому (втраченому) томі поетиці Аристотеля?

 

* * *

 

Сковорода тому й «проскочив» в 19 нач. 20 століттях - друкували при царі й не переслідували при житті й літературну спадщину, що на той час попи вже були простуваті в єресях. А й ліберальність петровського часу в питаннях релігії ще недооцінена; багато священиків сучасники і друзів Гр. Сав. читали його із задоволенням і співчуттям. В його столітті не було вже такої ідеологічної напруженості як у Середні Віка, Росія не втручалася в українське Православ'я, навчальний процес Києво-Могилянської академії.

Сковорода не йшов як Новіков у столиці (порівняння їх, як сучасників і по просвітницькій діяльності), для єресі потрібно було приліпити собі релігійну етикетку, щоб вирізнитися й тебе «помітили». Новіков завзято йшов на конфронтацію виявляючи себе проповідником і гірше - критиком православ'я, так ще в столиці; от і загримів у равелін, що його однак не виправило (аудіенція з Павлом Першим).

Чому проповідь Сковороди була можлива? Адже в той же час масона Новикова посадили за просвітницьку діяльність у Шліссельбург? Пояснення тільки в оточенні Сковороди: незважаючи на «оглагольників», друзі Сковороди були настільки впливові й порядні, що – «в чужі руки ні ні».

«Вы, снится мне, переписали «Михайлову борбу» и паки требуете? Обаче посылаю. Негли обрящете, чего Ваша перепись не образует. Не медлите же много. Обаче чрез неверныя руки — не! не! не!.»[5]

Григорій Саввіч безсумнівно розумів цю ситуацію.

* * *

Протиборство-співробітництво козацтва з татарською ордою при принциповому релігійному розходженні сприяло перейняттю способу життя побуту одягу й озброєння. І як це може здатися ні дивно при розходженнях православ'я й ісламу у методології сприйнять і відносин до віри.

Методологія духовних пошуків істини у всіх народів має загальні риси. Східні елементи в Сковороди вчитель-учень навіяні історично сформованими підсвідомими плинами в його особистості, коріннями що походять, з козацького менталітету. У щиросердечній традиції козацтва не було такої твердої дисципліни навчання, як у східних школах філософії, стосунках старшого до молодшого, але досвід особистої передачі накопичених знань переважав.

Духовні учні Сковороди виникають от уже 200 років. Це значить, що весь лад сковородинівської думки, як і його життя містять посилки до такої спадкоємності, і іншого сприйняття Гр. Сав. крім як через його Особистість не дане.

 

* * *

Сковорода сполучив еллінську літературу й святеотечні і фольклорні традиції українського народу. Шляхетність характеру Г. С. визначила тематику його духовних і філософських пошуків, виявилася домінантою над мислителем зробивши характер його творчості народним.

Цікаво що в реаліста Толстого, автора «Козаків», «хаотичні козацькі риси» Сковороди, що так обурювали Ерна, не зустріли ніякого здивування. По багатству щиросердечного життя, шляхетності, козак випереджав інші шари українців. Ратна праця протягом століть позначилася на загальному характері козацтва. Істина була для Г. С. живою справою, звідси й національний характер його творчості. Сковорода сміється, нагадує, повчає, гнівається, благоговіє; у ньому є все крім байдужості. «Іноді могло здатися, що я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликана любов’ю, і прозорливість, тому що я краще від вас бачу, чого треба уникати і до чого прагнути». [6]

 

* * *

Воїн, будь то козак або самурай, завжди користувався найбільшим діапазоном поняття свободи, з якої і виходила психологія особи і його світогляд. Мацуо Басьо і Сковорода тому прикладом.

Середовище воїнів завжди користувалося прихильністю уряду, як самостійна спільність, що не вимагає опіки від хворих проявів, якось - бунти селян в Росії. І підлабузнювалася перед ними як перед бойовою силою при різних катаклізмах історії. Військове співтовариство породжувало самодисципліну. Російський уряд вражаюче швидко відгукнувся на заклик козацтва до возз'єднання і заселення Слобідської України.

 



[1] Алфавит т.1 стор. 438

[2] Алфавит т.1 стор. 437-438

[3] М. Ковалинський «Життя Григорія Сковороди» стор. 28 «Пізнай в собі людину» вид. «Світ» Львів,1995р

[4] З Бібліи

[5] Лист до Я.Правицького №88 т.2 стор.370

[6] Лист до Михайла Ковалинського № 74т.2 стор. 352

 

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта