Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

.

Можливо, Сковорода й не читав М. Екхарта? Але, разючі в обох загальні думки про іскру божу, що блиснула людині і, як мені здається, спільність рис характеру, вчительський хист, вкраплення життєвих спостережень у філософські трактати, навчальна діяльність серед друзів.Майстер Екхарт досліджував проблеми спілкування людини з самим собою, Сковорода з'єднав це з козацькими потребами. А от з Бёме нічого загального.

М. Екхарт:«Вінцем досконалості соціальне служіння минуле через екстаз відмови».[1] Це про Гр. Сав. Это о Г.С., , його містичне одкровенняколи він «літав» по саду, і про наступне його просвітницьтво.

Наступність Сковороди в Майстера Екхарта? Справа тут не в прямому запозиченні думок (хоч і казав Сковорода - «що я визнаю те моє»). Майстер Екхарт, це особистість містичного пізнання істини, близька по настроях Сковороді, що не цурається людського, учительне що підходив до пізнання. Можливо, Сковороду він уразив цілісним світоглядом і визначив його пошуки надалі.

У Сковороди повинен був бути попередник – філософ, настрій якого б передався йому. Інакше єдності змісту у світогляді Сковороди не відбулося б. Щоб «людині блиснула іскра божа»: без родинної душі у філософії це просто набір знань, нічого на цьому ґрунті не виросте.

М. Екхарт людяний філософ, у ньому багато «сковородинівського», хоч і жив за 500 років. «справа в нас тоді тільки Божественна, коли що робиш солодке саме по собі...», «хто йде шляхом правди, той воістину праведний у всіх місцях»[2]Без іскри що блиснула Сковороді, накопичені знання ніщо, це як дрова без сірника - багаття не буде. У них схожість не тільки ідей, але й світосприймання, відчуття можливості людського щастя на землі. «Вспомните сказанное мною слово сіе: «Чемь кто согласнее с богом, тем, мирнее и щасливее». Сіе-то значит: «жить по натуре».[3]. Тут багато в чому інтуїтивне, але зовсім виразна подібність.

 

* * *

Майстер Екхарт – європейський філософ середновічча, він скований рівнем латинської риторики, Сковорода творив на староукраїнської мові, він щирий в міркуваннях завдяки фольклору й природності спілкування, листам до друзів. Та ж думка про іскорку у Сковороди виражається у вигляді руху душі, співчуття іншим людям, яким вона ще не блиснула. Дохідливість Сковородинівського вчення у наочності, образності. Не багато кому це вдавалося, хіба що пророкам у Біблії. Після нього людство пішла іншим шляхом. Останні пару століть, це виявилося в моральної розгубленості людей, архаїзмі релігії й сектантстві біблійних вір. Містичний зв'язок у світогляді людини перервався. Потреба цього видна в зростанні популярності східних містичних культів, Дзєн і ін. Це не применшує значення Майстера Екхарта: не було б його, можливо, не було б більшої частини містичного учення Сковороди. Або Сковорода став би одним з учених еклектиків, як на приклад чудакуватий його сучасник- Вернет.

Ланцюжок геніїв не переривається.

 

* * *

Кожна епоха породжує властиве тільки їй своєрідність філософської думки. У часи Майстера Екхарта філософія була прерогативою церкви. Містична думка 13 століття народжувалася в голові ченця. Містичне думка в 16 в. могла народитися в чоботаря Бёме, 18 столітті - в козака Сковороди. А містична думка 20 століття може народитися тільки в сільського вчителя; міська інтелігенція втратила цілісність сприйняття миру без якого неможливо містичне пізнання.

«Пізнай себе» Сковороди відрізняється від нашого сучасного наукового пізнання миру й психології людини, усвідомлення особистості. Для Г. С. - це насамперед - осяяння, внутрішнє відчуття своєї унікальності й зв'язку із зовнішнім миром. Засіб цього - пізнання символічного миру Біблії: «Дух. Начало вечнаго чувства зависит оттуду, дабы прежде узнать самаго себе, прозреть таящуюся в теле своем вечность и будьто искру в пепеле своем вырыть. Сія искра протчія мыры, и сія мысленная зеница провидит в них вечность.»[4].

Вони різні; спілкування з ченцями Майстера Екхарта і відбувалося у формі властивої тільки до цієї касти, тобто у формі релігійної містичної думки. Інша справа бесіди із ченцями - інша зі Слобідськими козаками.«Григорій. Прошу из саду в мою горницу... Правда, что дружеска беседа есть возок, путника облегчающій. А тем он лучше, когда катится на колесах пророческих. О колеса! О сладчайшая вечносте! Щаслив, кто взор свой приобучил к светозарному твоему блистанію. Сей почаще взглядывает и вкушает от тебе. Вот точная манна! А зерно ея мелкое, как коріандр, разными любителям своим пріятностьми вкус услаждает, как дражайшій алмаз, мечет в очи молнію разнаго цвета». [5]

Але обом повезло, в тому що вони мали уважних відданих слухачів і учнів.

 

* * *

Спілкування з нащадками за допомогою книг, це повноцінне спілкування, але краща особиста бесіда. Навіть (а може й саме), як з МайстеромЕкхартом; учні записували зі слів, щось перефразовуючи, адаптуючи для свого сприйняття.

Те, що за Майстера Екхарта зробили його учні, популяризуючи багато в чому недоступні іншим тонкості, Сковорода зробив сам, надавши своїм трактатам національні риси. Чи не повчився він на помилках свого занадто вченого побратима, урахувавши практичний результат, записавши себе староукраїнською мовою. Це була максимальна поступка в пошуках істини, на народному українському Сковорода, не вважав за можливе висловлювати філософську містичну думку. Тепер «Втішання» зі старчиком доступно нам, як духовне спілкування Сковороди із греками й, можливо Майстер Екхартом. Є яке те пронизуючій праці Сковороди вплив німецького містика делікатно приховуваний – все ж таки православний люд читає, а не лютерівська Німеччина.

 

* * *

Михайло Ковалинський випробував по його визнанню вплив ідей Руссо, і Сковороди. «Сорадуюсь обращенію Вашему с Плутархом. Он из греков лутшій мой друг; из римлян — любомудрствующій царедворец Сенека; из французов — Боннет, из республикантов — Жан-Жак Руссо; из немцов — Геллерт; из русских — Meingard (т.е. Сковороди я він його називав)»[6]Але маючи такого учителя як Гр. Сав., він далі ідей Руссо, не пішов, тому філософські свідчення в біографії Сковороди обмежені його розумінням ідеалу філософа; хоча й таємний радник й генерал. Видимо це й вплинуло на виклад його філософської біографії Сковороди. Метаморфоза поглядів Ковалевського, цікава, як учня й друга.

 

* * *

Читаючи Грушевського (т7): не так вуж і пригноблені поляками були українці на вільних землях (гетьманщини), багато хто вважали себе козаками. Козацтво мало давню військову практику протистояння Польщі, тобто Хмельниччина зовсім не була дивна, а закономірна. Вдало зрівняв Грушевський їх з американськими переселенцями що рвуться до незалежності від заокеанської влади (навіщо залежність, якщо можна й без її як би незначна вона не була). Суть - у нетерпимості духовного гніту, а не матеріального.

 

* * *

«клопітлива моя й меланхолічна природа»[7] - це ймовірно емоційний характер Сковороди схильний до роздумів.

 

* * *

Сучасні мислителі це пігмеї, гіганти скінчилися із середніми віками часами «жахів і мракобісся», як їх порівнюють з нашими «освіченими» часами 19-20 століть. Науковим прогресом ми відкинули себе до рівня примітивів споживачів масової жуйки у вигляді культури. Древні мислителі одухотворяли думку й пізнання, людина її інтелект і почуття були інструментом цього пізнання, це не прилади й апарати що були сконструйовані цією самою людиною, молитися на комп'ютер це вбого. «Всегда бывает скудное число охотников к божіей истине. Сіе да приводит тебе не в негодованіе, но в сожаленіе».[8]

Істина пізнається геніями і передається від генія до генія (скажемо Аристотель -- Екхарт - Сковорода), а не колективною працею технічного прогресу, це ще одна безвихідь в розвитку людства.

 

 



[1] М. Екхарт «Про розраду» стор. 349.

[2] М.Eкхарт. стор. 121

[3] Алфавит т.1 стор.416

[4]Потоп зміїн т.2 стор. 137

 

[5] Алфавит т.1 стор.447

[6] Лист до Г.Сковороди № 1 т.2 стор. 477

[7] Лист до В. Максимовича № 97 т.2 стор. 389

[8] Алфавит т.1 стор. 441

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта