Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

В Сковороди були гідні біографи Ковалинский, Багалей, Ерн.

Дмитро Багалей у фундаментальній праці «Мандрованний старчик- Сковорода» освітив історичну перспективу буття і духовної спадщини, впливи Сковороди на розуми подальших поколінь. Виразилося це у нього в характеристиках з боку критиків, у відгуках про нього великих людей.

Мімхаїл Ковалінський будучи визнаним першоджерелом відомостей про Сковороду в його біографії створив швидше образ ідеального філософа свого друга і вчителя, додавши йому межі і характер старчика опустивши те, що на його думку не властиво, мудрецеві позбавивши нас багатьох відомих йому деталей біографії старчика.

І лише Володимир Эрн оголив для нас сокровенні думки і душу Сковороди, відкривши суперечливий, деколи різкий характер свавільного, сміливого мислителя прагнучого до гармонії душі. Ерн оживив особу Сковороди, уникнувши надмірної прихильності до фольклору одних і раціоналістичних збочень інших дослідників - особливо в передреволюційний і радянський період - він знайшов слова для мудреця (що блискуче писав на російському), ввів філософа в ужиток російської думки, поставив його поряд з великими, назвав його засновником російської думки. Напевно він і мав на увазі новий період філософії, назвавши Сковороду - першим російським філософом.

Ерн мав сміливість і незалежність вибирати філософів споріднених йому по духу, не дивлячись на авторитети, був - «відвага імущий» в християнстві. Не одне покоління мислителів останніх 100 років формувало свої погляди на Сковороду під впливом його біографії. Подальші біографії будувалися на емоційних віхах відкритих Ерном. (кращі біографи, Ю. Лощіц, І.Драч тощо)

 

* * *

В. Ерн трохи здивовано пише, чому писав Сковорода, свої трактати -«тому, що писалося». Напевне він сам не замислювався або не міг відповісти, чому самому Ерну писалося. Щоб писати повчальні трактати потрібно мати вчительську жилку, а Сковорода, саме й був Учителем. Нескінченно повторювати учням істини так, начебто ти тільки, що їх відкрив, може тільки вчитель по покликанню.«Немає години, не придатної для занять корисними науками, і хто помірно, але постійно вивчає предмети, корисні як у цьому, так і в майбутньому житті, тому навчання — не труд, а втіха. Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. Хто по-справжньому що-небудь любить, той, доки улюблений предмет з ним, не відчуває, здається, від цього особливого задоволення, але як тільки цього предмета не стане, він вже переживає найжорстокіші любовні муки».[1]

Учительський початок завжди брав в Сковороди верх над мудруванням. Тому й трактати в нього наповнені народними образами и віразами. Як по Аристотелю - «істина є в злості лиця». Це співзвучно з тим що писав Сенека: Філософія не відкидає дарування. Але не потрібно тільки дуже вуж трудитися над словом. Хай буде нашою вищою метою одне: говорити, як відчуваємо, і жити, як говоримо, - погоджуючи наші слова з нашим життям». [2]

 

 

 

В.Ерн: «Для чого і для кого писав Сковорода? Писав він очевидно тому що йому писалося.» [3] Ерн був тільки філософом, не схильним до самоаналізу. Психологізм, спонукальні причини в діях людини він шукав в галузі філософії, тобто в «чистих» міркуваннях що мали історико-філософські коріння, у еллінів і святоотецькій літературі. Це вже більше від розуму. Пристрасність він визнавав тільки за поглядами й філософською позицією, в протилежність «підлої» тобто життєвою. Філософія не повинна по Ерну брати аргументи з життєвих учинків народного характеру, байок, примовок, народного гумору - це щось низьке для філософа.

Із цього погляду він розумів Сковороду, життєва проблематика якого ображала його смак. Ерн вважав її дурною спадковістю козацького темпераменту, що й вірно незважаючи на негативну характеристику. Ерн прийняв за погане, самі традиційні методи пізнання відкриті ще Арістотелем :«в злості особи». «Видно, что жизнь живет тогда, когда мысль наша, любля истину, любит выследывать тропинки ея и, встретив око ея, торжествует и веселится сим незаходимым светом».[4]

Сковорода - людина, що органічно вписується у свій край. Аналогії з життєвою мудрістю Гр. Сав. хіба що в китайській філософії Лао Цзи, і ін. Європейців заносить те в одну сторону сентенцій чистої філософії або, як Гоголя у другій період його творчості в наївні міркування.

Погляди Ерна симптоматичні для всього початку 20 століття. Ерн вважає другорядним «чому писалося» Сковороді, де йому жилося й з якими людьми він спілкувався. Сприйняв він тільки спілкування та листування з улюбленим учнєм Сковороди Михайлом Ковалинським, що укладалося в еллінські рамки наставник - учитель; ; Але мені ніколи не буває нудно розмовляти з тобою. Одне тільки мені близьке, вигукну я: о школо, о книги! [5]

Аналоги цьому «Листи до Луція» Сенеки: «Я радію твоїй завзятості в заняттях і завзяттю, яке спонукає тебе, закинувши все, тільки про те і старатися, щоб з кожним днем ставати все краще, і хвалю тебе за них. Будь і надалі так само наполегливий, тут я не тільки заохочую тебе, але і прошу»[6]. Повз цього Ерн, класично освічений, пройти не міг і озивався захоплено; що й говорить і про його талант і про обмеженість філософа того часу.

 

* * *

Для нетямущого в історії України – Володимира Ерна, Сковорода і з'явився у вигляді дивака. Хоча Гр. Сав. ввібрав в себе всі духовні віяння свого часу. Великий мудрець не полемізував ні з ким, якщо не рахувати даймона в діалозі «Пря беса с Варсавою», а роздумував о судьбах українцив, черпаючи натхнення з бесід із земляками.

Так, Сковорода ні з ким не полемізував; якщо не вважати даймона у «Пря біса з Варсавою». Персонажі його трактатів - Панасі й Лонгіни більше відтіняли змістами. Сковорода стверджував, що філософ не повинен розпорошуватися своєю увагою на другорядних авторів і навіть полеміку зі своїми сучасниками. Біблія й греки, його співрозмовники, і «наш» Еразм Ротердамський. У Еразма Роттердамського був «козацький» характер - він не любив сидіти на одному місці.

Як помітив В.Ерн: буваючи в Європі Сковорода не нахапався далеких йому за духом європейських славнозвісностей. Це не виходить, що він там взагалі нічого не побачив. Родинних собі (яких?) мислителів Сковорода «побачив і прозрів» і «розжував», очевидно Майстера Екхарта, Лютера, і ін. «відповідно до того?»: «Сковорода продолжал преподавать синтаксис и еллинской язык общественно, а любимаго своего молодаго человека обучал особенно греческому языку и чтенію древних книг, из которых любимейшіе им были следующіе писатели: Плутарх, Филон Іудеанин, Цицерон, Горатій, Лукіан, Климент Александрійскій, Ориген, Нил, Діонисій Ареопагитскій, Максим Исповедник, а из новых относительныя к сим; глава же всем Библія.»[7]Мотиви їх философій озиваються в його творчості, а можливо й вплинули на його світогляд.

Сковорода вибірково ставився до древніх, об цьому його часті заяви в трактатах. Це більше Епикур, Плутарх, - всі хто духовно були йому близькі. Епікурейство й козацтво мають подібні мотиви. Вплив Платона й Аристотеля, яких він фундаментально вивчав в академії - згадував скупо.

Сковорода жив у суспільстві шляхетних, чистих, щирих серцем людей, не зіпсованих західноєвропейським впливом. Не цим чи пояснюється умовчання Г. С. своїх європейських вражень і запозичень щоб не зіпсувати неспокушені душі.

 

* * *

Хоча для Ерна Сковорода не релігійний проповідник, а насамперед філософ, але його не шокував філософ «без системи», значить у релігійних філософів російського Ренесансу початку 20 століття був інший підхід до філософії, чим у раціоналистів. Релігійна філософія так само ґрунтується насамперед на людині, отут вони союзники.

В. Ерна як філософа рятує живий жагучий підхід до філософських проблем. Але аристотелівське пізнання сміхом на той час, початку 20 століття, пішло з філософського досвіду. Ерна шокував народний гумор у трактатах Сковороди. Як оцінити за світовими стандартами - мудреця з периферії.(Греція не периферія?) шанованого «якими те селянами». Хіба можна пояснити рафінованому (вуж дуже слово гарне) петербурзькому інтелігентові, що таке народний український гумор гоголівського діда Панька й навіщо він потрібний. Але Ерн прихильник заперечення раціоналізму й затвердження людського початку у філософії.

У наш час інтерес до онтологічної філософії упав, люди цікавляться тільки екзистенціальною, східними мудрецями, це сприятливий час для «повернення» Сковороди.

 

* * *

Не потрібно плутати (як це робить Ерн) століття козацької культури, вільного життя з мандрівництвом і бродяжництвом, а тим більше з «відходом» Толстого. «Хаотичність»- це свободолюбство козацького характеру, при загальній твердій дисципліні козацького війська й створеного століттями побуту й традицій - вироблялася цілими поколіннями Запорізької січі.

«Світлу сторону характеру запорізьких козаків складали - їх добросердя, некористолюбство, щедрість, безкорисливість, постійність в дружбі, так високо цінованою в Запоріжжі, що, по козацьких правилах, за гріх вважалося обдурити навіть чорта, якщо він іноді потрапляв січовикам в товариші, крім того, світлими рисами вдачі запорізьких козаків були - висока любов їх до особистої свободи, по якій вони вважали за краще люту смерть ганебному рабству»[8].

Це вже стан душі. Природа його ще більш древня - у кочовому житті. Виросла особлива порода українців у яких кажуть і «група крові» була інша. Що для Ерна – хаотичність, те для козака цілісність світогляду. Порівняння його з усіма мудрецями більш менш подібними по способу життя й поводження не задовільні. Це не пояснює характеру життя й філософії Сковороди й говорить про нерозуміння, природні для Ерна при незнанні історії козацтва. Ерн багато в чому робить помилкові висновки, але спостерігач дивний; душевний стан Сковороди йому відкрився як нікому іншому.

Як можне порівнювати «відхід» Толстого з вибором Сковородою професії мандрованого старчика. Це можна пояснити тільки впливом особистості Толстого на уяву Ерна. З однієї сторони розпачливий відхід від ненависного способу життя, крах всієї життєвої позиції, і шлях Гр. Сав., органічно пов'язаний з рідним краєм, як продовження його світогляду.Хоча Ерн визнає:«...що Толстой пішов вмирати, Сковорода ж пішов (цікаво, куди це можна піти, живучи в рідному краю) повний життєвих сил і для того, щоб жити[9].

Прилічення Ерном Сковороди до толстовських «неделателей» досить дивно, в «Алфавіті» він ясно висловився:«Признаюсь, други мои, пред богом и пред вами, что в самую сію минуту, в которую с вами беседую, брошу нынешнее мое статье, хотя в нем состарелся, и стану последнейшим горшечником, как только почувствую, что доселе находился в нем без природы, имея сродность к скудельничеству. Поверьте, что с богом будет мне во сто раз и веселее, и удачнее лепить одни глиняные сковороды, нежели писать без натуры...».[10]

Ерн як достеменний філософ 20 століття робить традиційну помилку, відриваючи думку від її оточення, тобто мислителя розділяючи з його краєм, суспільством. Як не боровся він із прагматизмом, принципи філософії пізнання тримали його. Він забув що говорили стародавні: «Перше, що обіцяє дати філософія, - це уміння жити серед людей, доброзичливість і товариськість». [11](Сенека)

 



[1] Лист Михаилу Ковалинському № 2 т.2 стор. 220-221

[2] Л. Сенека «Нравственные письма к Луцилию» лист до LXXV

[3] В. Эрн Г.Сковорода жизнь и учения стор. 459 Харвест М АСТ 2000

[4] Икона Алківіадская т.2 стор.6-7

[5] Лист Михаилу Ковалинському № 34 т.2 стор. 281

[6] Л. Сенека «Етичні листи до Луцилія» лист № 5

[7] М. Ковалинській Життя Григорія Сковороди т.2 стор. 450

[8] Д.Яворницький «Історія запорозьких козаків» стор. 234 Київ «Наукова думка» 1990

[9] В.Эрн «Г.Сковорода. Жизнь и учение» стор.

[10] Алфавит т.1 стор. 420

[11] Л. Сенека «Нравственные письма к Луцилию» лист до V

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта