Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Весь шлях Сковороди - це приклад Християнського життя серед свого народу.«Хто не радіє тому, щоб бути приниженим в ім’я Христа, той не гідний його царства. Хай терпить, хто хоче, в ім’я скупості або честолюбства; я ж, якщо заради благочестивого життя не знесу цієї дрібниці, то буду безсилим і дурним». [1]

Успішність розуміння такого мудреця, як Сковорода не в ерудиції, знанні древніх і Біблії, що саме по собі непогано, а в схожості характерів, щиросердечному сприйнятті старчика. Вірність виводів перевіряється при цьому у визнанні їх людьми. Якщо не «угадати» настрою й сенс життя Сковороди, то й виводи будуть «мимо».

Важлива тема - це Сковорода й суспільство18 століття. Відмітною рисою існування Слобідської України 18 століття була цілісність і гармонійність життя, світосприймання, віри, державності, духовна єдність всіх класів суспільства, вірніше відсутність цих класів.

Кожна філософія, який би універсальною вона не здавалася завжди конкретна місцеві існування й особистості філософа, будь оте навіть такі абстрактні теоретики як Гегель і Кант.

 

* * *

Льва Толстого з його двома періодами твочості і переконань по аналогії з висловом Ерна про Сковороду можна назвати першим радянським «бічем» (ну полярники знають, хто це такі). Людина в середині своїх років втрачає основні стимули свого життя втрачається пристрасть до кар'єри, забезпеченості. Правда у бичів атєїстічний погляд на життя, але страху смерті не було і в помині і «відхід» їх був більш сковородінівським чим толстовським. Це помісь аскетичного життя зважаючи на незначність умов і суворості заполярного клімату з епікурейськими переконаннями на життя, інтуїтивними і неоформленими (хоча?), людьми які тоді (зараз те його вже немає) не бажали будувати соціалізм (як і О. Бендер) і взагалі, який або «…ізм». Правлячий клас терпить таких, зважаючи на їх нечисленність і нешкідливість, як здається. Та і спробуй зробити тут що або. Під черепок не залізеш, що там у кого копошиться. А промисловому комплексу це - «поза темою».

 

* * *

Сковорода попереджав про страшну небезпеку в читанні:«…для того с великим опасеніем поступать должно, дабы при самом чтеніи и поученіи в законе вышняго не вплутаться нам в сило лукавое…», «Много жрать, а мало жевать — дурно. Многія, к тому разномысленныя чтущій книги, не будет благоучоным.[2]»

Він передбачав вплив західної культури на інтелігенцію 19 століття, коли цілісність релігійного мислення була розірвана. Після сковородинівської гармонії із давньогрецькими авторами наступила еклектика раціоналізму, наслідування заходу, «іноземщина й космополітизм» (як казав «дядько Джо»). Сковорода ратував за Христа, і підходить до цьому з боку злободенних проблем людини: осмислити мудрість людей що написали Біблію, їхнє відношення до суті божественного.«Привитайся с древними языческими философами. Побеседуй с отцами вселенськими».[3]Як і Христос, він проти марновірного розуміння релігії. Людина живий організм, вона міняється, але її щиросердечна основа залишається. Христа Сковорода сприймав, як мудреця, до якого можна випробовувати любов і співчуття.

Гр. Сав. не бився над християнством, як Лев Толстой, а приймав його корисні сторони - треба ж розуміти, де непізнаване логічно.

Пізнання себе це девіз Христа. Відкидати ідолопоклонство, що застигло, шукати суть на прикладах поколінь - це творчість. Людина живий організм, вона міняється, але її душевна основа залишається. Сковорода сприйняв стародавніх греків, Біблію і Христа. У Мойсеєві Сковорода бачив живу людину, творця народу, що дав істину, і що заповідав виконувати й розвивати її. Це й прообраз Христа про який він говорив - «як Мойсей прообразовав Христа».

«Сама евангелская премудрость вот что говорит: «Аще бысте веровали Мойсеови, веровали бысте без сумненія и мне». Видиш, что разуметь Мойсея есть то разуметь Христа; и Мойсей закрылся в евангеліи так, как евангеліе пожерто Мойсеовыми книгами, которых оно есть летораслью».[4]

Християнські філософи, на відміну від східних, відкрили внутрішній світ людини. Використовуючи ідентичні методи схід і захід добивалися різних цілей. Єднання зі світом природи прояснення з метою пізнання миру на сході і звернення всередину себе у пошуках бога християн. Розгляд людини, як центру всесвіту, особливо у містиків: Майстера Екхарта, Палами, Ареопагита. У раціоналистів бог це - знання, у християн це людина що володіє знанням, абсолютне знання завжди повертається проти людини і лише знання в конкретній людині благо. Християнські закони без Христа зло. Тільки пізнання законів в Христе дає пізнання блага, (майже, як у Майстера Екхарта), бог це персоніфіковане знання втілене в конкретних людях - Христі.

 

* * *

 

Звертання до бізнесменів Харкова.

Вся культура Слобідської України 17-18 столітть створювалася на гроші козацької старшини. Славетні її полковники Донець-Захаржевський, Квітка створювали братчини, шпиталі, богадільні при монастирях, що й складало практичну цінність монастирів, що були й центрами духовного розвитку. Створення університету відбулося на пожертвування купців Харкова, особливо його міського голови Урюпіна.

Творче життя Сковороди можливо було тільки в обставі незвичайної дружелюбності з боку слобідського помісного дворянства й купецтва. У той час заможна частина населення була й вершками культурного суспільства, носіями традицій. Ще не добралися руки дослідників до листів сучасників того часу. Найбільш яскравий приклад - купець Урюпін друг Сковороди, що приклав великі зусилля, на створення Харківського університету й наприкінці життя став безсеребреником.

 

* * *

 

Початківцеві: почни з біографії «Сковороди» Ю. Лощіца (видана в серії ЖЗЛ) вона вигідно відрізняється від інших біографічних робіт, присутність літературного таланта (нещодавно довідався що це було першою пробою пера автора, а враження - що писав блискучий досвідчений літератор, ким він безсумнівно і є).

Труди Д. Багалія безсумнівно джерела вивчення біографії Сковороди, але він історик: надто захарастив науковим апаратом розуміння Гр. Сав. Для непосвячених в історичну епоху 18 століття й історії полемічної літератури без подібних знань із його краще не починати.

Ю. Лощіц же навпаки оформляв досить скупі відомості біографії Сковороди особливо першого до харківського періоду відступами про суть і характер тодішньої науки, історичному тлі, географічними описами. Подібний краєзнавчий підхід до філософа, у цьому випадку, - це вдало.

Ще одна вдала робота «Сковорода. Жизнь и учение» Володимира Ерна.

Сковорода філософ, багато в чому черпав свої погляди з фольклору, будучи сам козацького походження, вільно користувався багажем української народної психології. І не дивлячись на це зрозуміти його, так як це зробив В. Ерн, без вивчення історії і побуту того часу, могла, дійсно дуже прониклива людина й талановитий філософ володіючий величезною релігійною й філософською ерудицією. Недоліки праці якого, як це помітив Багалій, що стосуються нерозуміння історичної та релігійної ситуації 18 століття на Україні обернулися тепер гідністями, свіжого погляду неупередженого читача. Це дає цікавий погляд православної людини на навчання Сковороди; що гостро почуває всі нюанси й розбіжності із традиційним православ'ям?

По суті, пізній Гоголь і Сковорода в своєї творчості виконували те ж саме просвітницькє завдання. І це повністю удалося в 18 столітті Сковороді при цілковитої релігійності суспільства. Слова Сковороди повчання,трактати були чим те природним в українській традиції розпочавшейся ще із древньої Русі. (Києво-Печерський Патерик)

Навпаки 19 століття раціоналізму зустріло спроби Гоголя навчати, традиційні винесені їм з української культури, зі зробленим нерозумінням. Чим Гоголь і був безмірно здивований і чого так і не зрозумів. Навіть його друзі слов'янофіли, як Аксакови, не побачили в цьому національної риси. Це й доводить, що ідейних корінь у слов'янофілів на відміну від західників на той час уже не було. Герцен той хоч питався Гегелем. А й кревний зв'язок між простим козаком й козацькою старшиною на той час уже був втрачений. Звідси разюча зміна порівняно з 18 століттям, часів Сковороди, коли його земляки цінували і почитали етичну проповідь, і 19 м, коли Гоголь намагався звернутися до совісті інтелігенції свого покоління, покоління синів слобідських полковників, стовпів свого краю, він зустрів презирливе нерозуміння - отець герой, а син барига. Bсяк Єремій, на той час, вважав за своє право - собі розумій: відкинути духовний спадок своїх батьків «виколупати самоцвіти з казацьких шабель собі на пряжки від черевиків» (Багалій). Залишається укласти, що Гоголь попав в точку, викликавши обурення своїм «Листуванням з друзями», різнувши по нечистій совісті сучасників “освічених“ європейськими розумами, прагматизмом і витікаючою з нього безпринципністю - «все дозволено» (Достоєвський).

Пізнання для чесної людини - це є покаяння.

У 19 столітті переважав вже шопенгауеровский напрям, філософії світового песимізму - за виключенням то хіба Толстого - тому Сковорода не отримав визнання. Людина повинна була «страждати» за ідею, а не веселитися, боротися, а не перебувати в добрості серед природи, Руссо також «не повезло», до них можна приєднати Генрі Торо. Інтеллігенція підсвідомо чуствовала раздлад між традицією Володимирського оптимістичного православ'я і європейською філософією привнесеної радикалами, зовні логічною але, “душа не приймала“; официаальный сумашедший Чаадаєв яскравий приклад. У святих Русі не вистачило сил відродити володимирські традиції світлого оптимістичного православ'я. Ось і страждали серед патріархальної старизни, а найбільш істеричні брасались в тероризм - народовольці.

 

 

* * *

Гр. Сав. Сковорода мислитель-краєзнавець. Жоден філософ не визнав «повернися у свій дім» філософською категорією. «Казалось, что в доме моем все для мене равно пріятели. А мне и на ум не всходило оное евангелское: «Враги человеку домашніи его». Наконец, усиливаясь, как пожар, в телесном домишке моем, нестройность буйности расточенных по безпутіям мыслей, будьто южный ветер потоки, собрала во едино, а мне на память и во увагу привела, реченное оное к исцелевшему бесноватому, слово Христово: «Возвратися в дом твой». От того начала благоденствія моего весна возсіяла»[5].

Христос це говорив, але іносказане не акцентуючи буквально. У писаннях Г. С. багато разів згадується ця тема. Та й суть ідеї «пізнай себе» він виводив зі своєї землі, як основи філософії. Як ніхто про цьому всерйоз не думав. Подібні думки й не могли прийти, тому що інтелігенція мислила поняттям країни, але не місцевості на якій мешкаєш. Гр. Сав. можна назвати батьком краєзнавства. Що вже простіше - живи по спорідненості у своєму краї.

Про любов до свого краю казали багато філософів і письменників але це начебто б як би додаток до основної ідеї й мети, яких за останні 200 років чимало перебрали з усіма …ізмами, а от за основу це прийняти якось ні до чого. Тобто, можна й в інше місце з розумом так талантом, отчого б і ні. А Гр. Сав. усе про, сади й глибоке серце тлумачить. Про стежини розуму; замість латині «навіщо те» перейшов на «грубу, недосконалу»(Ерн) староукраїнську мову.

Як правило переважна більшість людей мешкає й працює на одному місці - своїй батьківщині, селі, місті, але ніхто крім Сковороди не сказав їм, що це основа їхнього існування. Багато хто так думають, але як про свої почуття, а не філософію.

 



[1] Лист до Михаилу Ковалинського № 63т.2 стор. 330

[2] Жена Лотова т.2 стор.35

[3] Алфавит т.1 стор. 440

[4] Асхань т.1 203,204

[5] Обсерваторіум 2 т.1 стр297

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта