Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

                                                *              *                      *

 Для сприйняття Сковороди потрібно мати певні риси характеру, щось загальне з людиною - Григорієм Савичом; крім схильності до філософіївідчувати інтерес до народної культури, мові, мати серцевий склад характеру, дружелюбність. Сковорода кохався у притчах, алегоріях, символах, мав асоціативне мислення. Григорій. Вот, например, безкрасочное слово — «Вся погибнут». Но коль красно сіе ж самое выразил Исаіа: «Всяка плоть — сено». Сноп травы есть то пригожій образ всей гибели. Сам Исаіа, без фигуры, сказал следующее: «Дати плачущим веселіе». Но коль благообразно и краснописно то же он же: «Скочит хромый, аки елень». «Востанут мертвыи». [1] 

Сковородинівське «всяка плоть - сіно» містить більше риторичний зміст: відношення до матеріальних речей, як до минущого.

Сковорода з інтересом ставився до проявів істинного життя. Інша справа притчі, жарти розказані живою народною мовою. Подібним відношенням він не засушує свої думки догмою, зберігаючи живий зв'язок з навколишнім його світом не виводячи «формул» істини. Істина виявляється тільки в живих, тобто «грубих» з погляду  В. Ерна образах.  «Проте мудрець повинен і з гною вибирати золото».[2]

Сковорода розробив характери друзів-сучасників, як в телесеріалах: Опанас скептик, гострий на мову, у всьому сумнівається, нічого не приймає на віру - він земний, Григорій, Лонгин дидактичні, уїдливі.

«Афанасій. Вот разъехался с баснями! Все твое доказательство на пустых небылицах.    

Григорій. Евангеліе разве не притчами учит? Забыл ты храмину, дураком основанную на песке? Пусть учит без притчей тот, кто пишет без красок!»[3]  

Нема що говорити, що для бердяєвих Сковорода закритий. Сухим філософствуванням отут і не пахне.

Сковорода був громадянином світу, але і слобідським старчиком 18 століття й мешкав серед земляків - козаків. Характерна риса сучасної інтелігенції 20 століття  що нарешті то припинила «порятунок» мужика, й занялася лабораторією духу.

 

                                               *               *                      *

 Відомий вплив на Сковороду і відношення його до Біблії й літератури еллінів, це ґрунт із якого він черпав життєві соки для своїх творів. Але повинен був бути імпульс що оформив розрізнені думи, людина яка вплинула на Сковороду, лад його думок.

Без учителя не обходиться жоден мислитель, аналогії, Сократ-Платон, Платон-Аристотель, Аристотель – Олександр Македонський, ближче Ніцше -Вагнер.  Можливо для Сковороди їм міг бути Еразм РотердамськийМайстер Екхарт, хоча б, як людина що звернула його увагу на іскорку пізнання що блиснула іншій людині. Недарма в Сковороди кращі співрозмовники «мертві», тобто книги, мислителі минулого. «О, якби у мене тоді був порадник! О книги, найкращі порадники!» [4]

 Щоб оцінити генія повинен прийти інший геній.  Сковороду оцінили Толстой, Ерн, Булгаков, десяток рядових дослідників нічим отут не допоможуть.

За 200 років знайшлися люди душевно ближні Сковороді, вони не знали його особисто - але ввірували, що важливо (переяславській учитель). Без цього спілкування Сковорода себе не бачив. Сковороду оцінили Толстой, Ерн, Булгаков, десяток рядових дослідників нічим тут не допоможуть.

 

                                               *               *                      *

 Хоч на Русі й шанували пустельників, таких, як Антоній Печерський, але Сковорода був спадкоємцем соборності; культури полемічної оборони православ'я, зріс на незалежності думки, щепленою школою Києво-Могилянської академії. Він заявляв, що його основна мета «досконалість горніх думок»: «Блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в разуме своем поучается святыне, размышляяй пути ея в сердце своем, и в сокровенных ея уразумится»[5], всі його трактати на староукраїнської адресовані українському народу, повні практичних моральних думок. Фактично вони охоплюють всі сторони життя сучасників (крім неправедних).

 Сковорода вписував у звичайні традиційні сюжети незвичайні думки. Незвичайні для земляків, але традиційні у світовій філософії. Він успадковував форму в українських мислителів попередників, оборонців православ'я.

Самопізнання по Сковороді відбувається за допомогою вибору життєвого шляху, веселощів серця, шанування батьків, виховання (Конфуція Сковорода не читав?). По контрасту, нав'язливість моралізування  Гоголя в «Записках»: навкруги й поруч «потрібне те так потрібно це, поневолі викликає роздратування; і ненав'язливий виклад у Сковороди; часом загадковий і дотепний, здатний «роздратувати думку» (Ск.)

«Афанасій. Так выплутайся же ты мне из сего узла: для чего мне нельзя найтить человека?

      Яков. Фу, для того, что не знаеш, что то есть человек. Не узнав прежде, что значит адамант, ни с фонаром, ни с очками не найдеш, хоть он есть в гноище твоем. Ну! Найди мне, если скажу, что в домике твоем есть амбра.

      Афанасій. А бог ее весть амбра или умбра.

      Яков. Э! Не умбра, но амбра.

Афанасій. Амбра твоя что значит — не знаю.» [6]

 

 

                                               *               *                      *

 Настав час відновити істину, зняти купюри зі змушених стверджень часів совдепії про революційну народність Сковороди. Сковорода найкрупніший містик. Спадкоємець великих християнських містиків Діонісія, Григорія Палами та ін. (можливо й Майстера Екхарта).

Але упускаючи етнічні сторони в містичному відчутті  у народів можна «виплеснути  разом з водою і дитину» заблукати в різноманітті дослідів в розумінні абстрактного містицизму. Етнічне і містичне в народі міцно зв'язано, і відокремити їх означає знеособити  позбавити емоційності душевності сприйняття. Козаки з яких і відбувся Сковорода підняли православ'я, як ідеологічний прапор національної боротьби, це була бойова  віра на відміну від мучеництва перших християн. Досить почитати Смотрицьких і всю, полемічну з Унією літературу 16 століть.

Без національних особливостей в сприйнятті кожного великого мислителя можна спуститися до абстрагування  і схематизму в підході до містичного. У пізнанні духу це може завести в безвихідь, позбавити життєвих соків розум того хто пізнає. Важливо не відривати містика від його оточення інакше сенс його учення не відкриється. Це ж не готель Хилтон або Макдональдс, які скрізь в будь-якій країні однакові.

Духовні пошуки бувають двох «типів». Яскраві представники їх  в  православ'ї це - св. Антоній і св. Феодосій Печерський.

Перший з них  св. Антоній - практик внутрішньої лабораторії духу, відлюдник про яких Сковорода говорив «що відлюдником може бути або геній, або дикий звір»: «святі люди і пророки не тільки зносили нудьгу повної самоти, але і безумовно тішилися самотою, зносити яку так важко, що Аристотель сказав: «Самотня людина - або дикий звір, або бог». Це означає, що для звичайних людей самота - смерть, але насолода для тих, які або зовсім дурні, або видатні мудреці».[7]. Другий - св. Феодосій Печерський, творець народного менталітету, засновник українського духу, що вплинув на всю історію України.

Сковорода представник другого напряму містики і черпає своє натхнення в дружньому спілкуванні із земляками. «Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона сонце життя»[8] Він не просто містик, а наш земляк, культурно узагальнюючий духовні накопичення свого краю. І  диво,  народитися і ходити по тих же місцях, тій же землі, що і Сковорода. Хоча, як сказав булгаковський персонаж Воланд: «просто так чудеса не відбуваються».

.

                                                           *     *     *               

Російські мислителі 19 століття шукали істину у гегелей і кантів, а вона ходила по церквам в бабиній хустці і з костуром. Ще Бердяєв писав: “у Санкт Петербурзі шукали таємні містичні суспільства, в кожному підозрювали посвященність“.

Перефразовуючи Чжуан Цзи про те, що природа мовчить про себе - страна мовчить про свою культуру, православна людина вірує, а не говорить про це. Істина лежала під ногами; ходити по Русі і нічого не бачити, на це здатна тільки наша інтелігенція. (А ось же побачив  Ерн в Сковороді і поділився з нами).

Сковорода закликав ще в 18 столітті знайти в собі істину, «узнать себе полно, познаться и задружить с собою сей есть неотъемлемый мир, истинное щастіе и мудрость совершенная. Ах, естли б мог я напечатлeть теперь на сердцe твоем познаніе самаго себе!.»[9](Михайлу) а не блукати неспокійною думкою  по абстрактним побудовам європейських філософах.

 

                                 *                  *                      *

 Модна класифікація не застосовна до Сковороди, він не бароковець і відрожденець, а спадкоємець української православної традиції.

Кожен народ схожий на рослину, яка  залежно від сорту вимагає певного уходу. Всім рослинам потрібне сонце, тепло, вода і земля, але садять їх  в певну землю, на певному місці, в певний час, і доглядають по разному. Так і релігійне виховання; всі ми християни, але тільки православ'я доречне для такого овоча як  українець і росіянин, і навіть  усередині цих народів православ'я відрізняється ще і по укладу життя. Козацтво і українці: цікаве питання в підході до релігії.

Творчість Сковороди - насамперед українське релігійне відродження, а не бароко як стверджують інни дослідники (слово мабуть гарне). Географічне й політичне становище України  - на стику країн і релігій, вплив східного побуту на козаків. Витіюватість і образність української філософської думки - це чисто козацька риса мислення.  

 

                                           *                   *                      *

 Погляди Сковороди це вчення про життя з усіма слідствами  що випливають із цього. Вони мають своїх прихильників, учнів і послідовників. Звісно не настільки яскраво виражених, як у релігійних сферах. Це більше інтелектуальне спілкування «двох душ цілування», але воно цілісне виражене,  у характері Сковороди, його козацьких корінях, народному характері викладу. Сила особистості й цілісність її має вирішальне значення у формуванні поглядів. Такими були Христос, Будда, Мухамед.

Погляди Сковороди не заперечують, а підтримують християнство, хоча вони сміливі й не кожен християнин можливо прийме їх цілком. Але серед інтелігенції вихованої на духовності вони знаходять відгук. Отут потрібно ще й спорідненість характерів (скільки їх на Україні?).

Осяяння це, ні що інше, як отримання свого погляду на світ.

                  Просвітлитися, як це робили східні люди і як це було зі Сковородою, (за його словами він «літав»...) і теж побачити невидимий мир своїми очами:«Имея разженныя мысли и чувствія души моей благоговеніем и благодарностію к богу, встав рано, пошел я в сад прогуляться. Первое ощущеніе, которое осязал я сердцем моим, была некая развязанность,  свобода, бодрость, надежда с исполненіем. Введя в сіе расположеніе духа всю волю и все желанія мои, почувствовал я внутрь себя чрезвычайное движеніе, которое преисполняло меня силы непонятной. Мгновенно изліяніе некое сладчайшее наполнило душу мою, от котораго вся внутренняя моя возгорелась огнем, и, казалось, что в жилах моих пламенное теченіе кругообращалось. Я начал не ходить, но бегать, аки бы носим некіим восхищеніем, не чувствуя в себе ни рук, ни ног, но будто бы весь я состоял из огненнаго состава, носимаго в пространстве кругобытія. Весь мір изчез предо мною; одно чувствіе любви, благонадежности, спокойствія, вечности оживляло существованіе мое. Слезы полились из очей моих ручеями и разлили некую умиленную гармонію во весь состав мой. Я проник в себя, ощутил аки сыновнее любви увереніе и с того часа посвятил себя на сыновнее повиновеніе духу божію». [10]

Звісно важко зрозуміти, що в просвітлінні знаходили китайці послідовники Чань (Дзен), але що відчув Сковорода бігаючи по саду, переживаючи саме це просвітління свого шляху можна уявити; він нам близький, коло його інтересів зрозуміле. Сковорода просвітлився усвідомивши цілісність свого світогляду

 Східна людина й почувала це. Можна по східному й сприймати одкровення Сковороди; про невидимий світ, коани - його цитати з Біблії. Східні люди звичайно освічувалися у властивому тільки їм темпераменту й манері. Пізнання речей Сковородою більше особістностно пофарбоване веселощами серця, «двох душ цілуванням», учителюванням, дружбою.«Истинная дружба, правдивое щастье и прямая юность никогда не обветшает. Ах, все то не наше, что нас оставляет». [11]

 Просвітлення - це від знаходження цілісності свого існування, породжує щиросердечну рівновагу. Нічого спільного з науковим методологічним підходом.

.

 



[1] Беседа Обсерваториум 1 стор. 284

[2] Лист до Михаила Ковалинського  № 45 т.2 стор. 298

[3] Беседа Обсерваториум 1 стор. 283

[4] Лист до Михаила Ковалинського  № 15 т.2 стор. 247

[5] Улюблена цитата з Вітхого завіту в Благодарном Еродіі яку Сковорода часто повторював в своїх трактатах т.2 стор. 99

[6] Беседа Обсерваториум 1 стор. 289

[7] [7] Лист до  М.Ковалинського  «№8  т. 2 стор. 231

[8] Лист до Михайла Ковалинського  № 15 т.2 стор. 247

[9] Кольцо т.1 стор.372

[10] М.Ковалінський  «Життя Гр. Сав. Сковороди» т.2 стор. 463

[11] Блаженным быть легко т.1 стор.264

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта