Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

                                                *              *                      *

 Народність й містичність Сковороди в тім і полягає, що він прислухався до своєї козацької природи. В «Історії запорозьких козаків»Яворницького:  «По вроджених якостях що присущі козацтву, запорожці відрізнялися вмінням майстерно розповідати, уміли помічати смішні сторони, в інших і передавати їх у жартівливому, але ні для кого образливому тоні. Звичаї в запорожців дивовижні, учинки хитрі, а мови й вимисли гострі й більше на глузування схожі. «Будучи в душі поетами й мрійниками запорожці завжди вибирали самі мальовничі й гарні місця для своїх тимчасових і вічних помешкань, улазили на високі скелі... з висоти пташиного польоту любувалися ландшафтами й віддавалися тихим думам і піднесеним міркуванням. Колиска для запорожця рідна сестра, дорога подруга «козацька колиска- добра думка», для самотнього запорожця кобза була істинною подругою якої він перевіряв свої думи, на якій розганяв сум свій».[1]

Це й про Сковороду і його улюблений Ізюмський кряж звідки відкривається панорама з пташиного польоту над слобідчиною. Мудрець насамперед і відрізняється від філософа тим, що  дотримується культурі свого народу успадковуючи жанр і спосіб мислення.«Мудрість є досконале благо  людського духу, філософія ж - любов і прагнення до мудрості.»  [2]

 Який ще зв'язок з народом потрібен: мудрець завжди серед народу народ випливає  за ним.

 Яворницький пише про пристрасті козаків до вигадливого й словам і вітіюватим вираженням. Що простежується й  в Гр. Сав.; у діалогах: любов до незвичайних прикладів, «амбра й умбра», а також численним викладенням з Біблії.

 Сковорода відчував себе серед слобідчан по козацькі, як людина з народу, але відособлено - «Лицар св. борні» (Шаян), як січовий козак що несе шляхетну місію. Приниженості жебрака не було й у спомині. Це слобідчани йому були зобов'язані за науку, що й усвідомлювали - ознака, духовного рівня народу того часу.

 Сковорода не був «окремою горою» на слобідщіні (Гесс де Кальве). Висновки Гесса де Кальве відображали світогляд його самого - інтелігента початку 19 століття. Старчик виступав як ілюстрація до них. Та ж історія відбувається з іншими дослідниками (за винятком Багалія). По цьому можна простежити еволюцію поглядів і загальні тенденції думки вокруг сковородинівської думки за останні 200 років. І тенденції ці найчастіше мало привабливі якщо не сказати вбогі. Хоча й у дусі часу щодо кожного дослідника; там є і усякі Крестовскі, яких і дослідниками називати не доводиться. Найтонші духовні нитки зв'язували Сковороду із земляками, багато в чому підсвідомі; це те, що втратила інтелігенція.

У мене земляк єдиний для Слобідського краю й ростом із Сократа не потрібно видумувати псевдо цікавість що б бути на гребені «паризької моди». Є земляк, є філософ, є наступність поколінь і ніякої моди. Є самобутність мислення. Цілісність буття й філософії завжди викликає шанування: Конфуцій, Христос, Мухамед, Заратуштра (не ніцшеанський - той якийсь моральний виродок).

 

                                               *               *                      *

Д.Яворницький в «Історії запорізьких козаків»: «... людини взагалі що обтягує себе працею й турботами й зовсім не розуміючого щирого сенсу життя - існувати для веселощів і радості. Однак, дивлячись на життя із точки зіру веселощів і радості, запорожець не далекий був похмурих дум. В основі козака лежала завжди подвійність: те він дуже весел жартівливий і товариський те він смутен, мовчазний похмурий і недоступний.» Так що отут Епикур тільки ідейний побратим у Сковороди, Гр. Сав. було властиве й козацька самітність. «...багато хто із запорізьких козаків під кінець життя часто віддаляються на пасіку Сковорода; любив бувати на пасіці), як би в монастир, віддаючись там молитвам посту й утриманню від дозвільних слів, багато хто там і своє життя кінчали»[3].

Зважаючи на ратні справи Козаки не завжди мали час постити, хоча по Яворницькому раціон їх взагалі був дуже скромний. Підхід до православ'я в них був не чернечий, Христос був для них соратником у справах і війні. Відношення це зростив у собі й Сковорода,  що вважав аскетизм раціональним волевиявленням особистого порядку.

 Сковорода зробив наступний крок після аскетизму святих, зробивши помірність - по розумній схильності. В наш час достатку благ цивілізації важливо зрозуміти, що аскетизм відлюдників середньовічча це не ідіотизм, а прагнення звернути увагу сучасників на моральні проблеми; тільки в такий спосіб можна було вразити їхню уяву.

                                                           *     *     *               

  Про пам'ятник Сковороді в с. Лохвіци, роботи. Кавалерідзе,  де він зображений в личаках.

Я не вважаю, щоб Сковорода ходив в личаках.  Нічого сільського в вигдяді Сковороди, людини що побувла в Європі і при Дворі не було і бути не могло. По-перше, звання придворного уставника, а і вчитель того часу не дозволив би собі цього. На портретах Сковорода в сюртуку з комірцем, так одягалися колегіальні вчителі. І з якої статі вчителеві колегіуму міняти свій «звичай». Я - вчитель 20 століть забитий чиновниками від освіти і те горджуся своїм званням, а в ті часи пошана до вчителя була величезна. А потім купці - Урюпін і ін., друзі Р. С. і не допустили б щоб їх кумир ходив обідранцем всіляко допомагаючи Гр.Сав. Сковорода вихідець з народу, але дурня не валяв, як народовольці, він знав собі ціну і ходив з гідністю. В ті часи, освічені  люди користувалися пошаною. Якщо вірити, скажімо, Сименону в одному з його романів про Мегре: французький селянин вороже відносився до вчителя особливо не до земляка.

 

                                    

                                               *               *                      *

 Одна з унікальних особливостей Сковороди бачити перед собою живого співрозмовника, «я така людина, яка ніколи не може насититися розмовою з друзями» [4],  звідси емоційність і гумор його трактатів.

Трактати Гр. Сав. мають інтимний характер спілкування із друзями, однодумцями. Полеміка йому властива тільки, як риторичний спосіб розвити свої думки. Для своїх очевидно для чужих незрозуміло. Те, що органічно для сковородинівців, схоластична мертвечина для крестовських (курйозність Крестовского цілком з`ясована - вона виникає коли людина живе в розладі зі своєю епохою).[5] Недарма Г. С. постійно згадує що відкрилося присвяченим у живописі  печері. Прозріти, розкусити.

Професорська каста «крестовських»  нагадує зграйку хемінгуєвських персонажів з романа «Фієста». Спочатку дилетант,  що відбився від зграї, на зразок Ніцше або Камю, вдається до анафеми, потім (зазвичай після смерті) хтось відкриває його,  і вся професура дружно починає його «вивчати», тобто розкладати по поличках шукати аналогії,  та до розкладається до повного знищення оригінальності, обволікає термінологією. Вченим ступеням потрібний корм,  вони б і раді обійтися одними термінами без самих філософів,  але це неможливе, ось і доводиться згнітивши серце вставляти шматки реченнь бунтівних відщепенців, що виражаються жахливою природною мовою.

 Якщо всяка мерзота що модничала демократизмом  (пасквіліст Крестовський)[6] не обходила «увагою» Сковороду - значить відгомін про нього і в Росії 19 століття був досить дужий.

 

 

                                               *               *                      *

 Сковорода жив і мислив, у миру, він був активний у своїй філософії, так само як і тесля, столяр будь-яка людина професії. Релігійно чернеча споглядальність була не в його природі, містичний екстаз - це інша справа.

До речі й містика в нього була дбайлива як у доброго господаря - усе на місті. Це вже своєрідний містичний реалізм; усілякі жанрові його утвори повні конкретного символізму пофарбованого фольклором; Душа Сковороди летіла до улюблених думок.«Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна і відречена від усього, подібно до дельфіна мчить у небезпечному, але не безумному русі. Це щось велике і властиве лише найвеличнішим мужам і мудрецям».[7]

А Біблія - це як вогкий матеріал до роздумів.

                                                 *             *                      *

 Михайло Ковалинський створюючи біографію Сковороди, писав лик, а не реалістичну біографію, згідно зі своїм поданням життя мудреця. Будучи учнем Гр. Сав. він природно був під впливом його ідей. Сам Сковорода ніде не згадував факти біографії що не перебувають відповідно до його поглядів, тобто  веселощів серця, дружби, самопізнання. У молодості коли його погляди були більш емоційні: він випліскував у віршах своє відношення до світу.   

 У юні роки Сковороді були властиві всі грішки молодості. В 20 років він потрапив до царського двору півчим, і «о, який я був дурний, що завдав таку шкоду своєму здоров’ю, піддавшися в молодому віці впливові дуже розбещених товаришів[8]." 

Про придворний блиск і розкіш часів Єлізавети є численні свідчення сучасників. Потім зажадав побачити чужі краї цікавість подивитися світ і тільки після сорока років схотілося спокою й самоти, моральної оцінки бідності, як блага.

 По декількох зауваженнях Сковороди у листах Михайлу вын був у молодості неспокійною бентежною натурою, що не рідкість для молодості, але в міру усвідомлення свого шляху, філософського осмислення, набував впевненості, просвітленісті, та й віддача знмляків та друзів зміцнювала його в правильності обраного шляху.

Погляди Сковороди сформувалися із прийнятого їм способу життя. «Все же то невеликое, что ненужное, и все ненужное то, что не всегда и не везде есть возможное.  Возможное и нужное, а нужное и полезное есть то же и напротив того». [9]  А спосіб життя козака мав історичні коріння народжені із внутрішньої потреби характеру його, подвійність у сприйнятті сторін характеру: оптимістичне – трагічне.

 

 

                                                            *     *     *

 Сковорода в останній рік життя був у Михайла Ковалинського. Навряд лі були написані ще які небудь трактати після цього, інакше спадкоємці того продали б Арсеньєву(?) или у Рум`янцевський музей разом з архівом Ковалинського.  Вся спадшина мудреця зберігалася у Ковалинського.  Хіба що він подарував щось кому іншому, що мало ймовірно.

                                                *              *                      *

 Філософія Сковороди - це, по суті, філософія Слобідського життя 18 в. Філософія селянина, купця, поміщика, воїна. Жити в мирі й злагоді із природою, займатися своєю справою, не рватися в інші краї, усвідомити себе у своєму краї. Всі конфлікти від лукавого (до речі, політичність підходу Слобідського козацтва до влади, завжди приносила найкращі результати у вигляді продовження привілеїв). Інтерес до Біблії й греків це прилучення його до світової філософії пошук свого місця в ній.

«Лонгин. Мнe кажется, что и самая библія есть богом создана из священно-таинственных образов. Небо, луна, солнце, звeзды, вечер, утро, облак, дуга, рай, птицы, звeри, человeк и прочая. Все сіе суть образы высоты, небесной премудрости, показанной Моисею на горe; все сіе и вся тварь есть стень, образующая вeчность».[10]

 Слобідська епоха, як у дзеркалі відбилася у творчості й життї Сковороди. У ньому сполучалася мудрість Біблії й життєвий досвід слобідчанина, лад думки породжений духовним кліматом цього регіону. Трактати Сковороди це твори освіченого козака, це й фольклор і спосіб думки філософа 18 століття. Це не тільки філософія, але й громадянська позиція

 Сковорода самобутній, і філософія його походить від Сковороди людини, приймаючи форми традиційних для украхнця трактатів староукраїнською мовою. Так що Багалій міг би не переживати, взагалі критика Сковороди як правило на рівні компіляторства: які там особистості, всі ті ж сковородинівськи «підлесникі».«Як підроблені під золото речі наслідують блиск і красу золота, так і підлесник, наслідуючи приємність і принади друга, завжди здається веселим і блискучим»[11].

 Тільки талановитий Ерн відразу побачив споріднену душу.     

 



[1] Історія запорізьких козаків» Яворницького т.1  Стор. 237 - 236

[2] Л. Сенека «Етичні листи до Луцилія», лист  89

[3] Д.Яворницький  «Історії запорізьких козаків» т.1 стор. 240

[4] Лист  Михаилу Ковалинському  № 2 т.2 стор. 220

[5] про Крестовського і його пасквілі див. у Д.Багалія «Сковорода» стор. 240-242

 

[6] Див. про це  в Д.Багалія «Мандрований філософ - Сковорода» стор. 240

[7] Лист до  Михайла Ковалинського № 8 т.2 стор. 231

[8] Лист до  Михайла Ковалинського № 41т.2 стор. 290

[9] Икона Алківіадская т.2 стор.8

[10] Кольцо т.1 стор.379

[11] Лист до  Михайла Ковалинського №  т.2 стор.

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта