Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Про приборкання Сковородою своєї «бурхливої казацькой крові, що вирує, сумує, упертою і хаотичною[1]» (В.Ерн), говорить обрана ним філософська позиція. Але справа в тому, що філософи «Шляху» починаючи із древніх приборкують характер, укладаючи його у вічні рамки мудрих учинків і відносин до життя.

Правдивий мудрець заспокоює характер, знаходячи єдність у собі й обраної філософії й життєвим шляхом. «Чучел тот, не мудрец, что не прежде учит сам себе». [2]Це описано у світових прикладах і загублено філософами, починаючи вже зі слов'янофілів, Солов`овим і їже з ним.

Істинні генії мудрості спокійні й умиротворенні; це не значить, що вони не мислять і застигли в ідіотизмі. Мабуть це властиве людини, що й неодноразово відзначав Сковорода,-спорідненість, веселіє серця й ін. Справа не в чернечому втихомиренні пристрастів, що доступно святим, а спорідненості щирого життя й поглядів. «Теперь взойшли мне на ум тоскою, скукою, горестью среде изобилія мучащіеся. Сіи просят у бога богатства, а не удовольствія, великолепнаго стола, но не вкуса, мягкой постели да не просят сладкаго сна, нежной одежи, не сердечнаго куража, чина, а не сладчайшія оныя кесаря Тита забавы: «О други мои! Потерял я день...» [3].

 

 

* * *

Православ'я дає людям віру, Сковорода дає світогляд. «Думаю и верую. А если совершенно уразумею, что так есть сіе, тогда узрю его и, любля, возлюблю его во господе, а господа в міре его.»[4]

Вера є віра, а завдяки Сковороді не треба ломитися у відкриті двері, винаходити манеру поведінки і закони життя. Вірити потрібно з веселощами серця - по Володимирські. Це про це загадкова фраза крестителя Володимира красно-сонячко, що в іудаїзмі немає веселості; проникливі були стародавні роси.

«Афанасій. Я се каждый день пою. Я веселіе весьма очень люблю. Я тогда только и радостен, когда весел. Люблю пророков, если они одно веселіе нам поют. Не их ли речи нареченныи от древних Музами?

Григорій. Так точно. Их пеніе есть то вещаніе веселія.»[5]

Сковорода не споглядав Христа, як це роблять православні. Православ'я, це переважно споглядальна релігія, тоді, як зовнішня краса католицтва, його богослужіння оманна; вона служить більше емоційному стану латіноса для його еротичного єднання з богом. Православні ікони нічого спільного з еротикою не мають, це благосність споглядання божого лиця, строгі ікони перших (10-14) століть православ'я на Русі це підтверджують. Козацьке сприйняття Сковороди інше, він стверджував, що фарба це пустка.

«Друг. Скажи жь, что такое живописью почитаешь? Краски ли или закрытый в краске рисунок?

Лука. Краска не иное что, как порох и пустоша; рисунок, или пропорціа и расположеніе красок — то сила. А если ея нет, в то время краска — грязь и пустошь одна».[6]

Але не треба плутати козацький менталітет з протестантизмом. Божественне у протестантів так само дивиться на людей від верху до низу, йому поклоняються в тій або іншій формі: Христос хоч і полюбив, але все ж таки не рівня. У козака Христос це помічник соратник в битвах і житті і відношенні до нього, як до товариша, рівний з рівним. [7]Козак не чужий був і «поглумитися»[8] в релігійних питаннях пошуках істини, «вишукуючи шляхи її».

Для православної віри Сковорода не «страшний»: його ненав'язливий вплив перевірений двохсотрічною історією його думки, головне не нашкодити зайвою старанністю в популяризації - попереду століття.

* * *

 

Всією духовною історією нашого народу ми виховані на християнських ідеалах, які відрізнялися від умствованій раціоналістів і слов'янофілів всіх мастей тим, що зверталися перш за все до людини. Не потрібно плутати ареол створених ними міфів згодом підхоплений комуністичною пропагандою, і реальні погляди і православність основної маси інтелігентів 19 в.

Інтелігенція час від часу втрачала предмет культу - образ Христа - але дуже легко знову поверталася до прямої віри його. Христос в православ'ї, перш за все Спас в світі несправедливості, без цієї віри людині одній неможливо вистояти.

Я схиляюся до переконання Сковороди про пізнання себе, як про розвиток зерна в природному грунті, використовуючи для цього педагогіку і “важке непотрібне“, як завдання, а не зусилля. «мысли сердечные — они не видны, как будто их нeт, но от сей искры весь пожар, мятеж и сокрушеніе, от сего зерна зависит цeлое жизни нашей дерево; естли зерно доброе — добрыми (в старости наипаче) наслаждаемся плодами; как сeеш, так и жнеш».[9]

Про трудність непотрібного Сковорода говорив не застосовне до ледаря, що не може себе змусити, а про доцільність дії. Завжди потрібно питати свою совість; відповідь кожен може дати тільки собі. Сковорода лише підказує, а не дає керівництво до дії.

«Еродій. Рожденнаго на добро не трудно научить на добро, хоть научить, хоть навычить, хоть извычить. Хоть ученый, хоть звычайный, хоть привычный есть то же. От природы, яко матери, легесенько спеет наука собою. Сія есть всеродная и истинная учительница и единая. Сокола вскоре научишь летать, но не черепаху. Орла во мгновеніе навычишь взирать на солнце и забавляться, но не сову. Еленя легко исправишь на Ка́вказныя горы, привлечешь пить без труда из чистейших нагорных водотечей, но не велблюда и не вепра. Аще всяческая строит премудрая и блаженная натура, тогда како не едина она и исцеляет и научает? Всякое дело спеет, аще она путеводствует. Не мешай только ей, а если можешь, отвращай препятствія и будьто дорогу ей очищай; воистину сама она чисто и удачно совершит. Клубок сам собою поточится из горы: отними только ему препятствующій претыканія камень. Не учи его котиться, а только помагай. Яблони не учи родить яблока: уже сама натура ее научила. Огради только ее от свиней, отрежь волчцы, очисти гусень, отврати устремляющуюся на корень ея урыну и протчая. Учитель и врач — несть врач и учитель, а только служитель природы, единственныя и истинныя и врачебницы, и учительницы. Буде кто чего хощет научитися, к сему подобает ему родитися».[10]

Люди розмежовують духовне і життеве, інститут релігії для мільйонів це єдиний спосіб залучитися до духовного.

 

* * *

Двісті років тому Сковорода говорив «вернися в свій дім», «хорош Дон, але краще свій дім», а інтелігенція із за своїх амбіцій відкинула всі ці думки і все «високосится». Наступивши собі на душу ще в 19 столітті із завзятістю прагне до слави, як той метелик на світло; згорає і згорає і ніщо її не учить. «Не сыщеш столь подлой души нигде, которая не рада бы хоть севодня взойтить и на самое высокое званіе, нимало не разсуждая о сродности своей».[11]

Ну розумію, як що на вершині творчої слави яка ні будь Франсуаза Саган, але скільки їх ?. Навіщо ж красивій жінці бути блядю в кордебалеті, якщо вона може ощасливити цілком пристойну людину; тільки із за того, що та надумалася стати примою. Амбіції і ще раз амбіції рухають і сучасною інтеллігеніциею.[12] Плюс спрага комфортно жити, що зовсім вже паскудність. «Останься ж в природном твоем званіи, сколько оно ни подлое. Лучше тебе попрощаться с огромными хоромами, с пространными грунтами, с великолепными названіями, нежели растаться с душевным миром»[13]

Але ж є, щось невикорінне в нашій людині, що побудувала велику країну, будемо надіятися. І, як би демократи не “перевиховували“, мужик тримає її в узді. Адже, разом з різного вигляду революціонерами створювалася після петрівська наука, великі відкриття, були учені, письменники, великі розуми, святі, великі традиції наукової діяльності.

Роль демократії явно перебільшене радянською пропагандою. Можливо це міф, про роль інтелігенції в історії, її спроби насильно зробити людину щасливою, минувши самопізнання особи. А от думка закладена в дитячі голови яким ні будь краєзнавцем дитячого кружка може прорости через десятки років. Але без таких мислителів як Сковорода ці думки не мають міцної основи.

Слобожанський мудрець на передодні технічної революції 19 століття на всі лади передрікав, що без людини раю побудувати неможливо. Інтелігенція оказалася «витонченій» чим він припускав, вона просто вичленувала з християнства гуманізм, як ідею, проголосивши свободу, рівність, братерство (з ким?) і оголосивши важливіше інтереси мас, а не людини (само пожертвовання ради ідеї).

Стародавні грекі персоніфікували всі огидні якості в людині, назвавши їх даймоном; злим веденням.

«Афанасій. Почему ты мнeнія называеш бeсами?

Григорій. А как же их назовеш?

Афанасій. Яне знаю.

Григорій. Так я знаю! Бeс еллинским языком называется δαιμονιον.

Афанасій. Так что ж?

Григорій. То, что δαιμόνιον значит знаніицо или разумeніицо, а δαιμων — знающій, или разумeющій. Так прошу простить, что маленким бeскам отдал я фамилію великаго бeса». [14]

Звісно, «передова» інтелігенція оголосила даймона байкою, дитячою казкою. Як у Булгакова в «Майстрі» - вони довели сатані, що його немає, полегшивши, тим самим, шлях руйнівним силам в людині, що ховалися за цим терміном. Або, по Сковороді, зруйнувавши порядок і правильність людського сприйняття. Подвижництво на благо народу звернулося, як відомо з історії, проти самого народу. Досвід попередніх століть не зробив людей мудріше, щоб відмовитися від ідеологизациі НТР, і визнати самопізнання основним двигуном людства.

Здоров'я нації складає не інтелігенція яка читає Кафку, Сартра, а потім слово поносить із цього приводу, а скромні люди що працюють на периферії в культурі, освіті душі, що мають спокій, і упевненість у вибраній справі, їх не тягне до Парижа і на спогади про Набокова. Всі страшні роки останнього століття ці люди жили повноцінним життям, навчая і працюя. Багато хто з них не читав Сковороди, але спосіб життя вони вели споріднений старчику, по тих же життєвих правилах що продиктовани людською природою, вихованням і особистими душевними якостями (благо народитися).

Я сподіваюся на сільську інтелігенцію, яка не розчинилася в масі обивательського, як це зробила міська; кинувшись у всіх тяжких бізнесу. Їдучи в електричці ще бачиш людські обличча не знівечені гонитвою за наживою, очі осмислені, а не скляні. Вражає велика кількість в місті мужиків з величезним черевом. Ось вже дійсно згадується вєщий сковородинівський сон: «Там я престрашное дело следующее видел. Некоторим птичих и звериних не доставало мяс к яствію, то оны одетого в черну свиту до колен человека с голимы голенами и в убогих сандаліях, будуча уже убитого, в руках держа при огне, колена и литкы жарили и, с истекающим жиром мясо отрезуя, то огризая, жрали.

Коего смарду и скверною свирепства я не терпя, с ужасом отвращая очы, отшол».[15] І «отрути мені отрути» (Булгаков «Майстер і Маргарита»).

 

 



[1] В.Eрн «Г.Сковорода жизнь и учения» стор.367

[2] Беседа 1-я Обсерваториум т.1, стор. 291

[3] Алфавіт т.1 стр419

[4] Разглагол о древнем мире т.1 стор. 311

[5] Беседа 1-я Обсерваториум т.1, стор. 284

[6] Наркисс т.1 стор. 164

[7] Своєрідність в підході козаків до віри, відзначає і сучасний дослідник: О.Кузьмук «Козацьке благочестя» Військо Запорожське нізове і Київські чоловічі монастирі» в XVII-XVIII ст. стор. 78-79 вид. «Стилос» Київ 2006 р.

[8] Про глум

[9] Кольцо т.1 стор. 356

[10]Благодарный Еродий т.2 стор.104

[11] Алфавит т.1 стор. 419

[12] Добре це у Селіна: «Основна проблема сучасного миру полягає в тому, що він хворий на параною!...Да!паранойей!.Он страждає манією величі!Кругом одні генерали!....Любаястатісточка не встигла вона зійти з поїзда, напічнанная «домашніми пірогамі».уже уявляє себе звездой.Безуміє спустошує села! Гипертрафірованноє я пожирає букваьно все!...ученики і вчителі схильні до цього в рівній мірі все без розбору! Абітурієнти школярі, дівчата з вищого суспільства, конс'єржки, яка різниця! Усесвітній синдикат параної! на що тепер витрачають час учні і вчителі?... Вони прикидають свої шанси!. На пенсію!. увеселенія»геніальность! «Золоті медалі»!на всілякі премії! На місця в Академіях!»

Луи Фердинанд Селин «Интервью с профессором» стор. 30-31 изд. СПБ ,2001

[13] Алфавит т.1 стор. 419

 

[14] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор. 345

[15] Сон т.2 стор.429

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта