Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Сковорода не ліз у пророки, хоча ціну своєї освіченості й ціну класичної філософської освіти, її вплив на людство, знав. Той час продовжував традиції анонімності літописців. Автор писав не заради слави, а по необхідності духовного пориву, «ця параноя, спрага слави - дитя 20 віку». (Селін) Коли культура стала статтею доходу, і непоганого.

Сковорода був вихідцем з козаків, він цінував людей насамперед за розум, шанував козацьку старшину за заслуги в освоєнні краю. Й проживав Гр. Сав., останні 30 років життя, серед людей здатних оцінити й зрозуміти його думки, тому що якщо козак того часу був розумний - він цілком природно виходив у люди. Сковорода, як і православні святі, створював своїм духом гори й ріки, осяявши яскравим світом для нас Слобідську Україну.

 

* * *

Сковороду може зрозуміти тільки читач, що пожив і передумав про суть життя. Сих, небагато але й чимало.

Сковорода починає пояснювати там де здоровий розум, і для «міцних» розумом. Для наукових суперечок сковородинівські пояснення це набір еклектики, фраз зі світової філософії. «Не все то ложное, что младенческим умам не вместное».[1]Скріпляє їх його особа.«А сіе тогда бывает, когда без всяких иных намереній, для того только читаем, дабы очистить, просветить и укрепить душу нашу. Очистигь от людских мненій. Напитися божественных и укрепитись против страстей душевных, противу зависти, ненависти, гнева, скорби, смущенія... А сим самым вместо сих тиранов воздвигнуть в себе царствіе божіе, сиречь духи спасителныя, мирныя, радостныя. Сей-то есть блаженный оный книжник и граммотник, котораго Христос, похваляя, равняет его с господарем[2]

У Сковороди «веселіє серця» для людини в будь-якому майновому стані.«Люди в жизни своей трудятся, мятутся, сокровиществуют, а для чего, то многіе и сами не знают. Естли разсудить, то всeм человeческим затeям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выдет один конец — радость сердца»[3]. Доказом правильності думок і життя людини є «веселість серця». Це питання мучить всіх філософів і кожен вирішує його в міру свого темпераменту і характеру.

 

* * *

Після Епікура тільки Сковорода ратував за веселощі серця у філософії.«В сем-то разуме учил своих друзей Епикур, что жизнь зависит от сладости и что веселіе сердца есть то живот человеку».[4]Якби навколишнє його середовище не давало такого повода, навряд чи б Гр. Сав. веселився. У загальній масі філософи похмурий і нудотний люд, почуття гумору й філософія одночасно дані не кожному.

Веселий старчик весела наука після філософів із сумовитим темпераментом і світоглядом - життєрадісні, іноді бешкетні міркування. Цим Сковорода й підкуповує. Розумні ж методичні характери до таких же й приліплюються. Нас приваблює філософія нероздільна з мудрістю.

 

 

* * *

Ідеї Сковороди - це невидима підмога чесним совісним людям, що мучаться від несправедливості навколишнього миру, «що ловить»; яки задаються питаннями сумління. «Така людська чернь: честолюбна, дратівлива, самолюбна, і, що найгірше, брехлива й заздрісна. Ти не можеш знайти жодного друга, не знайшовши разом з ним двох-трьох ворогів. Як дуже вірно сказано, що той, хто не має ворогів, не має також і друга.»[5]

Сковорода дає не відповіді, а можливість подумати, як надходити чесній людині живучої в світі повному людської люті й при цьому зберігати веселощі серця. Це й опора в моралі можливість, яка дає, гідно прожити життя щоб «не исчезоша в суєті дні моя[6]», психологічну стійкість на всьому протязі життя, від бурхливої молодості до спокійної старості. Бо як хто посіє в юності, так пожне в старості. Хочеш бути легким і здоровим старцем? Додержуйся в юності тверезості і непорочності». [7]

І все це написано багатою староукраїнською мовою, завдяки чому плин його мислення проникає не тільки в думки але й душу.

 

* * *

Відмітна риса характеру Сковороди – дружелюбність. Він неодноразово страждав від своєї довірливості й прихильності до людей, незважаючи на те, що в листах строго застерігав учня і друга Михайла про підлесників. Цьому ми зобов'язані живій картині людського підступництва в його викладі.

«Подібно до того, як купці вживають застережних заходів, щоб під виглядом хороших не купити поганих і зіпсованих товарів, так і нам треба найретельніше дбати про те, щоб обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того — неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене і мниме, що називається підлесником, і не одержати, за прислів’ям, замість чистого золота ’υπόχαλκον, тобто підробку з міді, або замість скарбів — вугілля. Перша відмінна ознака підлесника — мінливість і непостійність: він не може довго слідувати за одним і тим же і триматись одного й того ж правила, але, подібно до мавпи, наслідує інших доти, доки не одержить того, чого домагався.»[8]

Але скільки Сковорода не обманювався в людях, це не вплинуло на його людяність, вищою радістю його було спілкування із друзями. Це єдиний скарб, що він нажив здобуваючи друзів серед освічених людей якими були на той час усі слобідчане, що мали і подібну релігійну освіту зі Сковородою, а також ґречних душею. Гр. Сав. переніс цю дружелюбність на персонажів своїх трактатів додавши їм риси земляків. Будучи запальним по натурі він приборкав цей свій недолік заради спілкування із друзями. Дружба з учнем Михайлом породила ціле намисто епістолярної прози.

Листи Сковороди до Михаіла Ковалинського не тільки перлина епістолярної педагогічної прози вони й проливають світло на світогляд філософа. У них весь Сковорода з його надіями й сподіваннями. Листи Михайлу це привід висловити наулюбленійшому учневі свої думки. Застерігаючи й повчаючи Михайла, Сковорода формує свої педагогічні погляди. Можливість мати рівного співрозмовника, «двох душ цілування» - це рідка удача.

 

* * *

У кожного крупного автора є два періоди популярності.

Перший прижиттєвий, коли йому заважають. Ще в колегіумі в Сковороди були «оглагольники». Мудрий філософ знав, що кожна публікація піднімає хвилі ворожнечі й заздрості згубної для письменника, мудреця, шкідливою для читача. «Вы, друг мой, думаю, поверите, коль злобних я умею оглаголников. Если бы они обичніи мне беззаконія приписивали, сносно бы было. Но сіи немилосердникы толь неограниченним дишут на мене язіковредіем, что, кроме чрезвичайной моих нравов порчи, от них проповедуемой, делают мене душегубителем, іли еретіком, и по сей причине запрещают подкомандним своим слушать моих разговоров». [9]

І другий, після певного періоду, коли автор стає класиком, і ніхто не посміє навіть писнути, принаймні в печаті (їх там висміють і поженуть). У Сковороди це початок 20 століття, у Булгакова середина 60 років після років прижиттєвого цькування. За із зайвим сторіччє коло друзів Сковороди розрослося до тисяч, а «в чужі руки ні-ні». Розрахунок великого старчика виявився правильним. Його трактати не таке вуж легке читання, але розумних людей виявляється чимало (хто б це могли бути? Думаю, більше - сільська інтелігенція).

.

 

* * *

Щира думка розповсюджується подібно насінню, потрапивши на сприятливий ґрунт - розумну людину, вона проростає в неї. Христос у притчах говорив про пророслі насіння, але якось проста думка про те, що це критика суєтності людського розуму, нікому не прийшла. «Что есть мысль, естли не корень, сeмя и зерно всей нашей крайнeй плоти, крови, кожи и протчей наружности?»[10] Сковорода прекрасно розбирався в шляхах і доріжках думки, проживши у веселощі серця не викликаючи по можливості гнів недругів.

Сковорода заносив насіння своєї думки друзям, створюючи сприятливий ґрунт, паче весь край був сприятливий для його думок.

Розкидання насіння думок тиражуванням книг не завжди виправдане, але у випадку зі Сковородою за ці рокі ґрунт був підготовлений його друзями-учнями й зміст його думок розповсюдився по всій Україні.

Бабуся, що приїхала на базар не купуватиме Сковороду "на копієчку". Сковороду читає тільки сільська інтелігенція, що чудово відчуває свою країну, значення історії. Для розуміння Гр. Сав. потрібна філософська жилка і «двох душ цілування».

Сковорода прекрасно знався на дорогах і доріжках думки, проживши у веселії серця, не накликаючи по можливості гнів недругів. Христос в притчах говорив про проросле насіння, але якось проста думка про те, що це критика суєтності людського розуму нікому не прийшла.«Что есть мысль, естли не корень, сeмя и зерно всей нашей крайнeй плоти, крови, кожи и протчей наружности?»[11]

Тиражі й слава, от що хвилює сучасних мислителів. «Щоб небу пекуче стало» лукавив Булгаков. Від «Білої гвардії» небу пекуче не стало, але шедевр вийшов, чим насолоджуємося й понині.

 

* * *

3.12.1994. Дата 200 річниці з дня смерті Гр. Сав.Сковороди.

Сковорода ж святкував кончину Іоанна Хрестителя:«Серед пророків, народжених жінками, немає визначнішого від Іоанна Хрестителя [Лука, 7]. Сьогодні ми святкуємо кончину того хто як каже Христос, був найбільш великим серед усіх народженних жінками. Подивимося очима розуму і поміркуємо трохи, якім він був, що творив, поки був серед живих і за що він визнаний богом таким великим.»[12].

Чому б і нам належним чином не відзначити 200 років, коли думка Сковороди стала незалежна від його творця, і продовжувала свій шлях у душах земляків. І вже 200 років він живе в серцях людей. Адже по Сковороді фізична смерть, це радість, початок нового духовного життя, пробудження від сну, відпочинок від всіх справ цього світу, спокій від всіх хвилювань і переживань (може це знайшов і Булгаков відзначаючи в «Майстрі»).

 

* * *

Важко зрозуміти яким образом В. Ерн Сковороду - еллініста, шанувальника «Похвали дурості», людину, що повторювала «у злості особи ублажится серце» прийняв за грубу дику козацьку оболонку?! Рафінованість петербурзького інтелектуала відірваність філософських питань 20 століття від життєво важливих зіграла злий жарт. Сковорода свідомо юродствував, лукавив іншого разу у бесіді із земляками - персонажами своїх трактатів, підводячи їх до істини нібито сумніваючись в своїх словах, наслідуючи в цім великим святим.

Сумніви властиві великим, про «грубі» - тубільні слівця писав ще Аристотель.«Мета риторики. - Умови, що додають мови характер переконливості. -причини, збуджуючі довіру до оратора».[13]

І ще: «Мова складається з імен і дієслів; є стільки видів імен, скількі ми розглянули в творі, що стосується поетичного мистецтва; з числа їх слідує в окремих випадках і в небагатьох місцях вживати незвичайні вирази, слова, що мають двоякий сенс, і слова, знов складені; де[саме слід їх вживати], про це ми скажемо потім, а чому про це ми вже сказали, а саме: тому що вживання цих слів робить мову відмінною [від буденної мови] в більшій, ніж слідує, ступені. Слова загальновживані, тубільні, метафори ось єдиний матеріал, полезний для стилю прозаїчної мови. Доводиться це тим, що всі користуються тільки такого роду виразами: всі обходяться за допомогою метафор і слів загальновживаних і тубільних. Але, очевидно, у того, хто зуміє це спритно зробити, іноземне слово прослизне в мові непомітно і матиме ясний сенс. У цьому і полягає гідність ораторської мови. З імен омоніми корисні для софіста, тому що за допомогою їх софіст удається до поганих прийомів, а синоніми для поета;» [14]

Аристотель дав філософії всі способи риторики, як засіб залучення уваги, здатності зацікавити, виразно і яскраво донести думку. Сковорода природно володів всіма риторичними й поетичними прийомами. 18 століття було і розквітом і завершальним етапом староукраїнської філософської думки.

 



[1] Разглагол о древнем мире т.1 стор. 310

[2] Жена Лотова т. 2 стр 57

[3] Разговор п’яті путніков. т.1 стор. 324

[4] Ікона Алківіадськая т.2 стор. 6

[5] Лист до Михаилу Ковалинського № 72т.2 стор. 344

[6] Ветхій завіт

[7] Лист до Михаилу Ковалинського № 22 т.2 стор. 259

[8] Лист до м Ковалинського №7 т.2 стор. 229

[9] Лист № 97 до В. Максимовича т.2 стор.387

[10] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1стор. 349

[11] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1стр. 349

[12] Лист до М.Ковалинського №51 т.2 стор. 311

[13] Аристотель «Риторика» Книга 2 глава 1

[14] Аристотель «Риторика» Книга 3 глава 2

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта