Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Христос по Сковороді це Любов і дружба.

"Що таке християнська релігія, як не істинна і досконала дружба? Хіба Христос не встановив, що відзнакою його учнів є взаємна любов? Хіба не любов все поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує? Хіба не називає бога любов’ю його найулюбленіший учень Йоанн? Хіба не мертвою є душа, позбавлена істинної любові, тобто бога? Хіба всі дарунки, навіть ангельська мова, не є ніщо без любові? Що дає основу? — Любов. Що творить? — Любов. Що зберігає? — Любов, любов. Що дає насолоду? — Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа і омега. Завершу коротко: від тебе початок, у тобі ж і кінець. [1]

Сковорода релігійний не в традиційно православному сенсі. Христос для нього не Спас, а мудрець, що зрозумів суть людської натури.

 

* * *

До сприйняття Сковороди -щоб не збентежити слабких духом... Українське православ'я 18 сторічча, а це безсумнівно православ'я, що довело свою стійкість у боротьбі з Унією, відрізнялося від російської віри в Спаса (це просто різний рух душ а не розходження конфесій) більше відкритим ставленням до інших християнських релігій.

Це обумовлено й географічним положенням. Знаходячись на границях християнських і мусульманських світів, підпавши під сферу впливукатолицтва, ведучи менш осілий ніж у Росії спосіб життя, козаку ніколи було відвідувати церкву в походах і боях, носити із собою ікони (шанування ікон на Русі більше фактажне, стосується не до символу а до конкретної чімсь особливій іконі, козаки ж молилися на «папірці», (з повідомлення воєводи – Д.Багалій «Історія Слобідської України»). Хоча, при нагоді, казаки будували церкви робили багаті дари щодо утварі, а коли їх зруйновували татари знов давали гроші на відбудову.[2]

Міркування про те, що Сковорода може збентежити іний незміцнілий у диспутах християнський розум і похитнути віру, може здатися наївним, після всіх совдепівських 80 років атеїстичних гонінь і огуди. Але в тім раз у раз, що гонінь на християнство за 2000 випробувало чимало, а от єресі, подібні Оригену, були й коливали правдивий напрямок православ'я. Те ж і з таким могутнім проповідником як Сковорода. Підхід його це підхід реформатора розвитку правдивого життя. Але Христа - Спаса він дорівнює до Мойсея й греків:

«Лука. Ни! Там Мойсей, а тут Христос. Тот жидовскій, а сей христіянскій вожд.

Памва. А Мойсей не христіянскій?

Лука. Никак!

Лука. Однако ж Мойсей был тленный, как мы, человек, а божіим назван по благодати.

Памва. Вот тебе выласка! Пожалуй, брось твое (однако ж)! Не представляй мне подлых школьных богословцов кваснин. Слушай, что такое о Мойсеи говорит божіе слово: «Не отемнесте очи его, ни истлеста устне его».

Лука. Однако ж Мойсей иное, а иное Христос.

Памва. Слушай, припутню! Сама евангелская премудрость вот что говорит: «Аще бысте веровали Мойсеови, веровали бысте без сумненія и мне». Видиш, что разуметь Мойсея есть то разуметь Христа; и Мойсей закрылся в евангеліи так, как евангеліе пожерто Мойсеовыми книгами, которых оно есть летораслью.»[3]

Це підхід філософа мудреця, але із християнською вірою, а не тільки із православ'ям, це розходиться. Так, що нав'язувати трактати Сковороди православному людові не можна, тільки тім «дерзновіння що мають» в релігійних питаннях.

 

 

* * *

Сковорода вибірково ставився до людей. Недарма такі дослідники, як Житецький «ображалися» на його нерозуміння мас. Парадоксальне але з критиками Сковороді повезло більше чим з дослідниками творчості вони виявилися принаймні спостережливими. Так критичні висловлення що до трактування ним христіянства в біографії «Сковорода» Ерна важливіші гідностей інших дослідників.

Для Сковороди не існувало пізне демократичного благоговіння перед мужичком, як вищою інстанцією мудрості. Для мудреця народ був диференційованим шаром. Насамперед люди освічені, книгочеї й просто христолюбні душі; неосвічені, але відзначені богом, як порядні, благо породжені, котрим блиснула іскра божа:

«Царствіе божіе вдруг, как молнія, озаряет душу, и для пріобретенія вeры надобен один точію пункт времени.»[4]

«…яке нещасне створіння людина, у котрій в цьому кіммерійському мороку мирської глупоти не блиснула іскра світла Христова»[5],

й нарешті юрба з якої, «По мосту-містку з народом ходи, а по розуму його собі не веди»[6] у нашому розумінні обивателі.

Демократи всіх сортів, народні радетели і революціонери нівелюючи народ, як клас, абстрактне поняття дійшли до сталінізму. От тобі й: «прямі шляхи не самі короткі». Істина одна, а за помилки треба платити, як би ти ні переконаний у своїй правоті не був. Аж тільки до Сартра дійшло, що пролетаріат це просто люди, коли під час Червоного травня в 68м у Франції вони не підтримали студентів. [7]

Що стосується критичних висловів Житецького те Житецький абсолютно має рацію, кажучи, що Сковорода не прислухався до натовпу. Він чудово знав, що завжди знайдуться мерзотники, які говоритимуть - народ винен те-то, народ винен те-то.

Критика Житецького це традиційний комплекс поглядів «революційного демократа» того часу, який накладає шаблони на будь-якого члена суспільства, по якому і визначається його відношення до світу?! Будь то геній або простий селянин. Той хто не з нами той проти нас: цей метод приніс народу незліченні жертви.

«Метод» Сковороди - в підході до людей з людського боку - за здібностями і моральним якостям, а не здатності принести себе в жертву «ідеї». Чоловік це не одиниця в державній машині, якою можна маніпулювати політикам, а центр всесвіту.

Взагалі, розв'язання питання про народність Сковороди застаріло, і цікаво тільки з боку історичного ставлення до цього мислителівдослідників його творчості за останні 200 років. Сковорода не повинен був опускатися до примітивізму й псевдонародності щоб бути понятим. Нехай кожний кому хочеться, тягнуться думкою, втишаються його світовідчуванням. Якщо людина хоче горне мислити, то в Сковороди є цілий набір думок і образів, і їх можна перебирати, як чіткі в медитації. Хто захоче витягти із цього практичний урок - хай щастить. Інтелігенція у всі часи думала й заглиблювалася в себе, що їй і визначене.

 

 

* * *

Якби не слобідська аура дружб із місцевою інтелігенцією Сковорода так і залишився б у найкращому разі схоластом пишучи багато наукові трактати, написані може бути навіть на латині, «але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи і чарівності його світлим сторонам, але й зменшує страждання. І бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається», [8] і нині Сковорода - всім народом «цілування душ».

Для Сковороди, при всьому його захопленні горніми думками, все таки велике значення був відгук їх у душах земляків. Це й підтверджують його бесіди з ними в трактатах.

«Григорій. А я радуюся о единомысліи нашем. Довлеет мне вас четырех согласіе. Горнія мысли в тяжкосердных душах не водворяются. Самый чистейшій спирт небесный, нареченный у елин αύρα, римски тоже aura, не живет разве только вышше облаков. Возвратимся ж на путь теченія речи нашей». [9]

Геніям завжди везе на місце й час. Сковорода опинився в слобідському краї під час його найвищого розквіту, серед люблячих його друзів, прихильного до бродячої мудрості, населення. Як би поставилися до Сковороди зараз?

 

 

* * *

Сковорода наймудрішим способом розпорядився своєю творчою спадщиною: «у чужі руки – ні ні». Опублікування завжди чревате «оглагольникамі». Піднімається піна заздрості, огуди. Сковорода розцінив, що спокій душі незмірно цінніше марнославства гласності. Мається на увазі друковані форми гласності. Альтернативою були трактати передані з рук у руки друзям однодумцям - ідеальна форма спілкування. Крім того він знав шляхи поширення думки, перед очами був Христос, древні, Еразм Ротердамський (останній, саме потрапив у гущавину боротьби католицтва із протестантами, мимо своєї волі).

Але в Еразма Ротердамського зараз читають тільки «Похвала дурості», та «Розмови запросто» (хоча все-таки читаються бо геній), а сколько «провозвестников» истины кануло в Лету, а Сковорода - всім народом «цілування душ». Для Сковороди при всьому його захопленні «горнімідумками» більше значення мало їх практичне осмислення в житті. Він «природний, а не церковний».(Ерн) А в підсумку за двісті років щаслива доля його трактатів. Друзі зберегли, послідовники видали, вивчили. «У друга нашего бабайскаго іерея Іяк. Правицкаго все мои творенія хранятся. По мне бы они давно пропали. Я удивился, увидев у его моего «Наркисса» и «Симфон: Аще не увеси...» Я ее, ожелчившися, спалил в Острогорске, а о «Наркиссе» навеки было забыл. Просите у его. А я, не точію апографи, но и аутографи раздал, раздарил, расточил». [10] Найшлися шанувальники серед творчої інтелігенції Толстой, Булгаков, Курбас, Вишня. На цей момент Сковорода визнаний український філософ-мудрець, учитель. Тиражі його видань - мільйони. Існує окреме видання його листів землякам. Це ще декілька десятків тисяч екземплярів книг. Цікаво, що видань Сковороди досить багато, особливо шкільних, але попадаються вони рідко, це значає люди бережуть і цінують.

Думка завжди знайде доріжку, поспіх і нав'язливість не є необхідною умовою для її поширення. Засвоєння думки людиною має свої закони. Тим більше такої думки, як сковородинівська - вона проростає в споріднених душах.

 

* * *

Розуміння Сковороди Толстим ще ми знаємо, а от, що думали Булгаков, Вишня, Курбас? Як філософа його по сьогоденню міг зрозуміти тільки філософ, таким був Ерн. Цікаво,були ще такі хто захоплювалися їм, але не залишили ніяких тому емоційних писемних свідоцтв?

 

 

* * *

Сучасному інтелігентові може бути й незрозуміло навіщо зараз потрібен Сковорода. Маючи в арсеналі набір найкрупніших філософів, від Ницще до Сартра, письменників від Кафки до Булгакова, маючи плеяду поетів 20 ст., інтелігент може перебувати серед вишуканих духовних переживань навіть якщо йому захочеться «ударитися» у релігійні міркування, є філософи руського ренесансу поч.. 20 віку або Мень.

Сучасна культура 20 віку розробила все на потребу інтелігентові причому самої найвищої якості, Висоцький і Тарковський завершують загальну картину. Але людині властиво докопуватися до основ існування, і отут без святих, без Сковороди й слов'янської біблії, й давньоруської літератури ніяк.

 

* * *

З часів Сковороди знайшлися люди, які оцінили його діалоги його думки та творчість. Хоча дивно зовсім інше: як могли освічені інтелігентні люди, за ці останні два століття, бути настільки осліплені демократією й «царством розуму», щоб відринути щиросердечне. «То, что библіа есть книга и глагол, завещанный от бога. Ба! Да сіе, ты мне говориш, и бабушка знает. Так ли? Так точно. Знает сіе всякая дура. …Забыл ты то, что и бабы знают? Не пришло на память, что библіа есть храм вечнаго славы, а не плотскія твоея дряни?». [11]

На тлі європейських те світил і ... якийсь старчик … це ж для вбогих селян затемнених релігійними забобонами?! А які розуми… і де вони тепер … старчик те переміг, але ж шапками закидали - ан викуси.

Навіть В. Ерн, найталановитіший з усіх, дивувався «убозтві» - тобто його схильності до фольклору - виразів Гр. Сав. Дивно було не побачити: Україна 15-18 століть була плідною філософією й особистостями, будучи на перехресті православ'я католицтва й протестантства, всотала давньоруську й латинську культуру.

 



[1] Лист Михаилу Ковалинському № 32 т.2 стор. 277

[2] Див. об цім: О.Кузьмук «Козацьке благочестя» Військо Запорожське нізове і Київські чоловічі монастирі» в XVII-XVIII ст.

[3] Асхань т.1 стор. 203-204

[4] Кольцо т.1 стор.358

[5] Лист до М.Ковалинського №61 т.2 стор.328

[6] Беседа 1 Обсерваториум 1 т.1 стор. 293

[7] Ж.П. Сартр «Борьба»

[8] Лист Михаилу Ковалинському № 15т.2 стор. 247

[9] Беседа Обсерватори ум 1 стор. 299

[10] Лист Михаилу Ковалинському № 78т.2 стор. 358

[11] Жена Лотова т.2 стор.47

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта