Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

 

Мандрований вчитель Сковорода життя прожив любомудром і залишив після себе цільну працю поглядів. Як і Христос Сковорода - людина, і людину в ньому не можна відокремити від його поглядів. Вишукувати в його світогляді усілякі теорії, це, як він сам казав, шукати звідки Христос відбувся й у чому ходив, і не бачити людину:«Так и нынешняя подлость христіанская и таким точно оком смотрит на своего вожда Христа! Где он родился? От коих родителей? Сколько жил на свете? Как давно? Две ли уже тысячи лет или не будет?. О христіанине! Окрещен ты по плоти, да не омыт еси по смыслу».[1]

Сприймати Сковороду поза його життям неможливо. Біограф його – Володимир Ерн спробував, і знайшов масу «безглуздостей», що вже тоді казати про Євангеліє, яке потрібно сприймати тільки душею. Усунь у Сковороди примовки слівця діалоги, спробуй викласти його науковою мовою (це намагалися зробити й неодноразово) і вийде, саме схоластична мертвечина по Крестовському.

Взагалі, якщо про негативні відгуки про Сковороду починаючи з Вернета; у них Сковорода більш «жива хоча й негативна постать» (Булгаков), ніж у його демократичних прихильників; ті взагалі нічого не зрозуміли й зробили його борцем (проти чого?).

 

* * *

Основна думка Сковороди про те: що кожне суспільство повинне ґрунтуватися на людині, богові в неї (незалежно від релігійних конфесій), самопізнанню, виявленню своїх творчих можливостей.«Вспомните сказанное мною слово сіе: «Чемь кто согласнее с богом, тем, мирнее и щасливее». Сіе-то значит: «жить по натуре». Кто же не говорит сего: жить по натуре? Но сія ошибка путем есть всей пагубы, если кто, смешав рабскую и господственную натуру в одно тождество, вместо прозорливой или божественной избирает себе путеводительницею скотскую и слепую натуру». [2]

І насамперед моральна побудова суспільства відповідно до природи людини, а не за абстрактними законами, якими ідеальними б вони не здавалися. «Самое сіе слово — нещастіе — оттуду родилось, что прелщенный человек, пошедшій за руководством слепой натуры, ухватился за хвост, минув голову или тую высочайшую часть:«Часть моя еси, господи». [3] Коли суспільство не відповідає запитам людини, його природі, людина втрачає інтерес до такого суспільства. І тоді «до керівництва потрапляють кар'єристи й мерзотники» (П.А. Кропоткін).

Абстрактний гуманізм, побудований на нібито благих принципах повинен звірятись з людською совістю, інакше він неминуче обертається проти людини. Дурне ведення «даймон» - це те, що виходить за рамки мікрокосму людини, противне його натурі, паралізує його чинності.«Даймон, или демон, у еллин значит ведящій, или ведьма; знаток (δαίμων), отсюду δαιμώνιον острое, трудное, но неключимое и непотребное веденіе».[4]

Сковорода жив в злагоді з Біблією і греками до старості, зберігаючи спокій душі, абстрактний гуманізм породжує розлад і муки її, що і пережила духовно російська інтелігенція 19 ст. і фізично інтелігенція 20 ст.

 

* * *

Можливо, ідеї Сковороди про самопізнання, в наш час коли інтелігенція оволоділа самоаналізом, відкриттями Фрейда, після Кафки, може показатися наївним. Але Гр. Сав. писав не для інтелігенції, а для земляків; тобто людей релігійних, знаючих Біблію, вихованих на фольклорі й традиціях; писав на українській книжковій мові, що витримала випробування часом, свіжа і соковита у його викладі (не говорячи вже про містичні аспекти цієї мови). Тепер нам залишається тільки дотягуватися до наших предків; ми відстали на 200 років.

Самосвідомість Сковороди, це не копання у своєму Его, рефлексивні метання сучасного інтелектуала, - а, насамперед, усвідомлення себе як людини що живе у своєму краї, у суспільстві земляків. І не слід плутати з демократичними - служінню народу й т.д. Простота і ясність його образів і виражень, їхня значеннєва стислість і насиченість, те саме що і в давньокітайської філософії заснованої на притчах.

«Афанасій. Вот разъехался с баснями! Все твое доказательство на пустых небылицах.

Григорій. Евангеліе разве не притчами учит? Забыл ты храмину, дураком основанную на песке? Пусть учит без притчей тот, кто пишет без красок! [5]

Притчі Сковороди не дивлячись на його постійні киванія на біблію мають по своєму складу більше схожості з східними, скажемо, з Чжуан Цзи. Східні елементи можливо татарськими шляхами проникли в його світогляд. Напевно це від козацьких корінь. Протиборство татарським нападкам, але запозичення в культурі й побуті двох народів, як доводив Д. Яворницький в «Історії запорізьких козаків». Будь-який мислячий земляк - сучасник добре розумів Сковороду.

* * *

 

Актуально в Сковороди: вічна суперечка рідних корінь із перелітними птахами. Сучасний інтелектуал, що має під рукою всю світову культурну інформацію, легко стає (при наявності інтелекту, що нерідко) ерудованим схоластом, а от зберегти самобутні, рідни коріння допоможе тільки такий філософ мудрець як Сковорода, що зрозумів суть людської натури.

Сковорода саме - мудрець; тому духовні шукання в нього переважають над почуттєвим збагненням миру, що властиве поетам.

«Ho когда жизнь от сердечнаго веселія, а веселіе от сладости, тогда откуду зависит сладость, услаждающая сердце?

Изъясняет боговидец Платон: «Нет сладчае истины». А нам можно сказать, что в одной истине живет истинная сладость и что одна она животворит владеющее телом сердце наше».[6]

З людського - тільки горні думки про щастя людини й призначення ій властивої.

Якщо порівнювати з спорідненим йому в думках японськім поетом -філософом Мацуо Басьо, його збагненням буття у вигляді застиглих митей і осяянь, спостереженнями за дрібними явищами навколишнього світу, є багато спільного в їх світовідчуванні. «Деколи перебираючи в пам'яті минулі роки і місяці, роздумую про помилки, в які впадав по нікчемності своєї: бувало заздрив тим, хто присвятив життя своє службі, іноді прагнув проникнути за огорожу буддійського учення, увійти до патріаршої келії але потім зазнав немало мук, ввіривши свою долю непостійним вітру і хмарам, понівечив серце, оспівуючи квіти і птахів, мало того - надовго зробив це основним смислом свого існування і врешті-решт, бездарний ні до чого не придатний, з цією однією дорогою і виявився зв'язаним».[7]

 

* * *

П. Могила, який перевів на латинь викладання у Києво-Могилянської Академії, поставив українську філософію на світовий рівень проблем, спадкоємністі в світовій філософії, широти її тематики. Проф. Вол. Шаян писав: «Висока українська культура була найяснішою сторінкою історії України XVIII стол.

Але ж високий рівень навчання клясичних мов, латинської і грецької, разом і природним замилуванням Сковороди до теології, метафізики і філософії отворили тут для духа Сковороди пребагатий і незбагненний до сьогодні у своїх глибинах світ клясичної грецької філософії, найстарших християнських філософів із доби патристики, які широкими струменями вливали старинні мудрості у новотворені ними доґмати християнізму. Саме цей світ старинної мудрости живе надалі в пізніших містичних струменях середнєвічної і вчасної філософії новітньої доби. Цілою душею Сковорода немов належить до велетнів клясичної грецької філософії. Цей факт високого рівня філософії і навчання клясичних культур Києво- Могилянської Духовної Академії слід відмітити із гордістю».[8]

Сковорода - це вінець філософської школи в Києво-Могилянській академії закладеної полемистами з Унією. Україна була на перехрещенні латинської й православної частин християнства, що давало широту релігійної й філософської думки. Дух християнського примирення Сковороди й походить від цього змішання. Критика ним марновірств в християнстві повертає нас до джерел, до самого Христа. Цей унікальний, із часів Вишенського й полемістів 17 в. і до Сковороди період в українській філософії закінчився з розвитком раціоналістичних тенденцій серед інтелігенції 19 в.

Тенденціх раціонализму на України початку 19 століття згубно позначилася на розвитку Української культури. Її розквіт від Могили, його Києво-Могилянської Академії до Сковороди за 150 років створив дивовижний могутній духовний клімат, сприяв розвитку староукраїнської і народної мови і писемності. Сковорода творив нову універсальну мову на базі церковно славянської і староукраїнської. Ця традиція була перервана демократичним відношенням до народу як об'єкту для гуманітарних експериментів.

Історія країни - це історія народу, і лише це. Це не є - економічне + політичне + і так далі питання. Це позовна справа народу з богом. І тяготи що випали на народ за цю історію викликані не економічними географічними і ін. чинниками; вони викликані характером самого народу, його душею, суперечностями цієї душі, дрімучістю її.

Не науковий прогрес викликав занепади і зльоти нації. Коли б не кагани руси, татари, нашестя переселення народів ми були б не росіянами, і українцями, а німцями або неграми. Народ не розвивається економічно, він розвивається духовно. Він схожий на зжімаему пружину: чим сильніше стискується, тим сильніше відсіч. Будь-які нелюдські позбавлення викликають в народі сплеск душевних якостей. Добробут і зніженість породжують тугу і апатію. Народ завжди породжував лиходіїв на тронах викликаних необхідністю змусити його захищатися від зовнішніх ворогів і внутрішньої смути. Коли б не Іван Грізний, бояри розвалили б Росію ще в 16 столітті, як це зробили їх нащадки аристократи (ну не більшовики ж почали революцію в 17м?!).

 

 

 

* * *

Навчання Сковороди про: невидимий – Бог, і видимий тварний світ можна зрозуміти, як об раціональним й людським, протиставленні їх і взаємному запереченню; хоча й необхідних один одному. Людське - це бог, у якому полягає все й у тому числі раціональне. Людське й визначає все раціональне, як корисне для людини, а раціоналізм як такий окремо взятий відкидає людське, як непотрібне що заважає де здоровому глузду по якому нібито все й розвивається. Невидима натура по Сковороді проникає в усе доцільне:

«Друг. Верите ли, что есть бог?

Лука. Его невидима сила вся исполняет и всем владеет.

Друг. Когда говоришь, что невидимая сила все исполняет и всем владеет, так не все ли одно сказать, что невидимость в тварях первенствует? Ты уже сам назвал невидимость головою, а видимость хвостом во всей Вселенной.»[9]

Людина створила цей мир у своїй свідомості й намагається визначити його й не тільки напрямом раціоналізму.

 

* * *

1994р. У цьому році ми відзначали 200 років від дня смерті Гр. Сав. Сковороди. Це строк, коли думки Сковороди почали жити без їх автора. І за ці 200 років оцінка його думок кидалася у всілякі сторони; десятки авторів намагалися перетягнути Сковороду у розмаїті боки й думки про нього коливалися - від примітива до генія. Сковорода порівнявся з Діогеном, Сократом і навіть «називався» революціонером народником!?

І всі ці рокі одне тільки порівняння не приходило демократам, толстовцям і народникам, хоча воно протягало в кожному рядку філософа. Тільки один образ-приклад володів думками Сковороди - Христос. "Не я живу, но во мне живет Христос"[10]

«Але ти хочеш, щоб я ясніше показав свою душу. Прошу: я все лишаю і залишив, щоб протягом всього свого життя досягти тільки одного: зрозуміти, що таке смерть Христа і що означає його воскресіння. Бо ніхто не може воскреснути з Христом, якщо спочатку не помре з ним»[11]

«О душа моя! Можно ли нам в сем похвалитися и воспеть: «Христово благоуханіе есмы...»?

«Востани, спяй! Встань-де, о мертвец! Воскресии от мертвых и осветит тя Христос. Дотоле землею будешь и не преобразишься во Христа, доколе не увидишь светлаго небеснаго человека»

«Не преобразишься, друг мой, из земнаго в небеснаго потоль, поколь не увидишь Христа. Потоль, поколь не узнаешь, что то есть истинный человек?» [12]

Хто ще провадив злидарський спосіб життя, і проповідував людям про самопізнання. І от всі потуги ціх псевдо прихильників забуті, а за 200 років думки Сковороди залишилися так само свіжі й людяні, як 2000 років (інша кругла дата) живі думки Христа. І за ці ж останні два століття роки філософи вже розучилися говорити з людьми звичайною людською мовою.

Христос перший звернув увагу на людину на його абсолютну цінність в світі. Людина це центр всесвіту, все відбувається для нього і поза людиною не має сенсу. Немає абстрактної істини, вся істина міститься в людині, істина – «Бог посеред нас» (Христос).«Сищим прежде внутри нас искру истинны божіей».[13] В цьому сенс спокутування Христом людства, людина створила бога в особі людини. Відтепер вона знайшла істину - іскупилася. Істина в Христі і через віру в нього в людстві. Немає колективної істини є одна людська істина в Христі, а через віру в нього - в нас. «О, не ищи поза собой наивысших благ. Христос учит, что царство боже в нас.[14]

Якщо не вірити в Христа істина розповзається стає істиною кожної окремої людини. Тоді скільки людей стількі істин і якщо вони не збігаються відбувається конфлікт, люди не розуміють один одного.«Христос, не для всех общий, хоть он и правит почти всем миром и всеми отбросами человечества».[15] Розуміння відбувається коли істини кожного зіллються у вірі в Христа - виникає соборність. До Христа потрібно йти через національну віру, для росіян і українців - православну.

Істину не можна пізнати поодинці, вона пізнається тільки в Христі, інакше це буде одна кінцева істина для однієї людини, одного життя і піде разом з ним. Це не відповідає природі людини, істина це не тільки як жити, щоб було ладоньки. Людина вірячи в істину в Христі підходить до розгадки існування його, його призначення - тієї сили яка людиною рухає.«Умереть со Христом есть то оставить стихийную немощную натуру, а перейти в невидимая и горняя мудрствовать» [16] Людина вірячи тільки в себе в свої бажання опускається нижче за тварин в яких говорить все ж таки інстинкт розвитку. Це та солома яку господь спалює. Хоча по суті жодна людина не живе для себе це не можливо в сумісному існуванні.«Хто не радіє тому, щоб бути приниженим в ім’я Христа, той не гідний його царства. Хай терпить, хто хоче, в ім’я скупості або честолюбства; я ж, якщо заради благочестивого життя не знесу цієї дрібниці, то буду безсилим і дурним»[17] Мимоволі кожна людина втягується в загальні устремління навіть не бажаючи цього.

Національна віра - це надзвичайно крихкий стан душі, зміна її на іншу конфесію можливо позначиться тільки через декілька поколінь історичною катастрофою (17 рік).

 

* * *

Що може бути краще.

Ніж подорожувати по своєму краю «куди вихор заніс»

«Поверте, тол нечаянной выхор вихватил меня с Купянских степов, что, кроме ютки да бурки кирейной, ничего не взял. О этой буре после поговорим А negotiositas [заняття] моя вся состоит... да ведь вы ж знаете... в борбе с скукою». [18]

Скрізь знаходити друзів, мешкати в пасічника й читати книги, які «рідко хто бере в руки».

«Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Муре, «рідко хто бере в руки». [19]

В «безперестанні осінні дощі» писати «Нарциса», забавляючи празність відписувати ці «плетениці» і «кошички» друзям і шанувальникам.«Любезный друже Михаиле! В самом открытіи наместничества Харковскаго, во время непрестанных осенных дощей, прогоняя скуку, написал я сію книжицу в монастыре Сеннянском».[20]

Користуватися шануванням серед земляків.

 

* * *

Нас власне цікавить Сковорода - людина, його спосіб життя, ті вигідні умови існування, які давала Слобідська Україна мудрецю. Його філософія це філософія існування людини, і саме існування у Слобідській Україні. Тематика його трактатів торкається тільки цих аспектів життя.

Природа Сковороди настрій й характер спорідний із земляками, і при цьому величезна різниця в інтелекті. Але правдивий художник знаходить спільну мову із сучасниками в «злобі образів догоджає серце», використовуючи всі накопичені людством для цього прийоми, починаючи з Аристотеля. Не кожен філософ живе думками свого народу: Клеопа. Правду говоришь... Однак пан Сомнас сколько ни велеречив, я в нем вкуса не слышу. Пойдем опять к нашему Другу. Слова его едкіи, но не знаю, как-то пріятны»[21].

Характери що склалися історично з козацтва це вже як епос. Неповторні риси його виразилися у фольклорі, світогляді, мові. Сковорода самобутній й неповторний і тім привабливий для нас що загубили свій край, релігію й тільки що підсвідомо тягнемось до своєї природи, корінням.

Кожна епоха вимагає свого відкриття цих вічних істин про природу людину -«підвести розмову про самого себе» (Висоцький). Сковорода передбачив відношення до людини, як до центру Всесвіту, залишаючись спадкоємцем Христа. В цім він повернув людині її земне життя, як джерело радості існування осмисливши її розумними законами розвитку особистості.

«Но послушаймо! Так ли учит Христос наедине любезныя своя ученики? Как познавать? Что есть истинный человек? То есть сын человеч, или Христос, — все то едино. «Кого мя глаголют человецы быти?» Слушай, Петре! Скажи мне: как ли подлость думает? Что есть человек? Знаю, что ошибаются. А ты как думаешь? «Ты еси Христос, сын бога живаго». Хорошо Петр попал.»[22]

Він не єдиний що шукав життя в благому. За всіх часів знаходилися життєлюби, інакше й Сковорода як філософ не відбувся б, потрібна спадкоємність, але повернути це життєлюбство в настільки яскравій формі життя й творчості мудреця, серед свого народу висловлюючись рідною мовою й поняттями свого часу зберігаючи самобутність, удалося тільки Сковороді.

У сучасних людей немає поки світовідчування причетності до історії краю, час ще не прийшов. Тому переконання марні, потрібний поворот розумів.

 



[1] Потоп змиин т2.стор.162-163

[2] Алфавит т.1 стор.416

[3] Алфавит т.1 стор. 416

[4] Пря бесу со Варсавою т.2 стор. 85

[5] Беседа Обсерваториум т.1 стр. 283

[6] Икона Алкивиадская т.2 стор. 6

[7] Мацуо Басьо «Избранная проза» стор. 147, СПБ «Гиперион» 2000

[8] Володимир Шаян «Григорій Сковорода - Лицар святої борні» стор. 42

[9] Наркісс т.1 стор.163

[10] Цитата Eвангелия з Наркісса т.1 стор. 158

[11] Лист до Кирила Ляшевецкого № 95 т.2 стор.384

[12] Потоп змиин т2.стор.162-163

[13] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор. 346

[14] Лист до Михаила Ковалинського № 17 т.2 стор.248

[15] Лист до Михаила Ковалинського № 70 т.2 стор. 342

[16] Разговор пяти путников о истинном щасті в жизни т.1 стор. 355

[17] Лист до Михаила Ковалинського № 65 т.2 стор. 330

[18] Лист до Михайла Ковалинського № 76т.2 стор. 354

[19] Лист до Михайла Ковалинського № 29 т.2 стор. 273

[20] Жена Лотова т.2 стор. 32

[21] Наркіссс т.1стор.163

[22] Потоп змиин т2.стор.163

 

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта