Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

З наскільки більшим інтересом довідався б подробиці біографії, риси характеру, і спосіб життя вчителя в Переяславі 19 в. шанувальника Сковороди збирача сковородинівських рукописів (згаданого Д. Багаліем в «Історії Слобідської України» але не його імені, що навіть він не знав) чим біографії багатьох і багатьох великих миру цього.

«Небіжчик мій батько - пише П.Д. Мартинович - що народився 1822 р. а помер 1875 р., був учнем Переяславської семінарії закінчивши її близько 1848 р. з повагою відносився до пам'яті Сковороді і говорив мені в 1874 році, що один вчитель Переяславської семінарії (не можу пригадати його призвища та сказати що він викладав), довгий час збирав невидані твори Сковороди між знайомими йому панотцями та семінаристами; багатьох з ціх останніх він прохав щоби вони, коли поїдуть на вакації додому, розшукували поміж знайомими та випрохували у своїх батьків рукописи творів Сковороди й привозили йому. І справді чимало семінаристів після вакації привозили йому такі рукописи. В той час (казав батько мій) чимало панотців мали в рукописах твори Сковороди…[1]

Це в ті часи, коли вчені ще навіть не знали про Гр. Сав. Людина прислухалася тільки до свого розуму і відчуттів і народної чутки. Як у Христа: «у сто разів кращі що не бачили, але повірили в мене»; Яків Правицький і ін. бачили і спілкувалися з Сковородою отримували рукописи з його рук, подяка ним за збереження. Переяславський вчитель не знав Сковороди не спілкувався з ним і навіть жив у іншому місці і, проте, духовна спорідненість привела його до Сковороди. Він збирав трактати і вочевідь вони вели його шляхами в «втішаннях» все життя. Можна його зрозуміти; він був першим у пошуках праць Сковороди, просив бурсаків під час канікул шукати його тексти. Його радість тримати в руках кожен знайдений новий список Г. С. Людина відкривала для себе світ Сковороди.

Невідомий учитель ввірував в Сковороду. Може він не залишив ні строчки після себе, але людина жила і духовно питалася спадщиною мудреця. Великий Старчик може дати не лише світогляд, а і опору в житті, душевне полегшення і упевненість в правильності вибраного шляху.

Переяславський шанувальник Сковороди був напевно веселий духом - похмурих прихильників Сковороди не буває.

 

* * *

Переяславський учитель 19 століття, недаремно зацікавився Сковородою: Гр. Сав. викладав у переяславському училищу, хоч і задовго до нього - в 40 х р.19 в., маєток Тамари недалеко від Переяславу, можливо збереглися рукописи, перекази про Г. С. від батька до сина як скажемо із сім’ями Квіток, Томари, Диських, Ковалинських і багатьма іншими (повен список?).

 

* * *

Серед керівників гуртків позашкільних закладів зараз почався справжній Ренесанс народної творчості; щомісяця вони придумують разом с дітьми із чого зробити гарну декоративну штучку - черепашки, пляшки, шкаралупу, ганчірочки пластинки й ін. Ті ж західні авангардисти намагаються з купи консервних банок створити мистецтво й виходить потворно й страхаюче. Наші ж діти з такої же утиль сировини створюють дивно гарні речі, унікальні як усякий твір мистецтва, і цим коштовні.

Німецька делегація відвідавши виставку дитячих виробів з утиль сировини довго дізнавалася як це й що це. Це теж краєзнавство - мистецтво краю.

Любов до свого краю ми проповідуємо, а от оцінити його як єдине можливе для нас середовище перебування, місце де ми можемо жити й розвивати свої таланти, до цього дійшов тільки Сковорода. Почитати своїх мудреців поряд з великими це не екзотика, а єдина форма розвитку людства.

Цікава закономірність із нашими краєзнавцями й гуртківцями позашкільної освіти: спочатку в совдепівські часи вони починали життя як усе - інститут, робота. І де те в 30-40 років наступав перелом, особистість дозрівала, наростала опірність і людина кидала НДІ, КБ, завод і починала займатися тим, що їй по душі, усвідомивши, що робота зі спорідненості - основа житія. «Самое изрядное дело, без сродности делаемое, теряет свою честь и цену так, как хорошая пища делается гадкою, пріемлемая из урынала». [2]

Це стосується яскравих творчих особистостей. Що до речі, і підтверджує Сковороду. Шкода тільки, що не всі здатні зробити рішучий учинок, а скільки їх що не змогли перебороти свої життєві сумніви. Але драма ця загальнолюдська; хоч і залежить від рівня культури народу, але тільки в більшому або меншому ступені. А так, людина лишається один на один зі своїми сумнівами. Хоча навіть і боязкі душею, якщо їх захоплює улюблена справа, стають рішучими, відстоюючи її.

За час перебудови люди були змушені кидати звичну роботу й не знайшовши себе пропадають. А керівники гуртків вони хоч і скромну по масштабах ведуть діяльність, але від них так і віє енергією, щиросердечним багатством і цілісністю особистості, протистоянням негодам. Правильно обраний життєвий шлях зберігає душу. «Григорій. Некоторый молодчик был моим учеником. Дитина подлинно рожден к человеколюбію и дружбе, рожден все честное слышать и делать. Но не рожден быть студентом. С удивленіем сожалел я о его остолбенелости. Но как только он отрешился к механике, так вдруг всех удивил своих понятіем без всякаго руководителя».[3]

 

* * *

Сковорода не повчає, а намагається створити настрій душі без якого зрозуміти свою землю неможливо. «Боже мой! Коликое в нас нерадeніе о снисканіи и о храненіи драгоцeннeйшаго небес и земли сердечнаго мира? О нем одном должен человeк и мыслить в уединеніи и разговаривать в обращеніях, сидяй в дому, идяй путем, и лeгая, и востая. Но мы когда о нем думаем? Не всe ли разговоры наши одни враки и бeсовскіе вeтры? Ах, коль мы самих себе не узнали, забыв нерукотворенный дом наш и главу его — душу нашу и главу ея — богообразный рай мира!» [4]

Мудрець уживається в образ свого краю й тільки тоді творить. Мандрівництво, мандрованість Сковороди в 18 в. - це сама дійсна професія. Суспільство козаків мало потребу в такій формі вчителювання, хоч воно й не було поставлено на достаток і приписане до якого або навчального закладу. Сковорода сам взяв собі цю професію й успішно неї виконав. Потрібна людина завжди викликає схвалення. На противагу йому Вернет - глузування; хоча «дамський секретар» - те теж заняття?! 18 століття вміло цінувати знання.

 

* * *

Сковорода забезпечив для нас від цих самих «цвяхів вонзенних»мудрих» в Біблії. «В злобном благаго человека лице сердце крыется блаженно. «Словеса мудрых, яко же гвозди вонзенныи». О, опасно ходи около их, душо моя. Каждое біблейное слово есть пригвожденно гвоздом оным: «Пригвозди страхом твоим плоти моя». И всякій глас ея есть то львиный рык оный: «Яко лев, возревет господь». Тогда раздерешь, когда разберешь, найшов же сот истины, воспоешь со Исаіею: «В сокровищах спасеніе наше». [5]

Сковорода, озиваючись про розкидання сучасниками в читанні закордонних авторів, мав на увазі, що при цьому втрачається нитка єднальна з попередніми поколіннями вітчизняних філософів «про страшну небезпеку в читанні», що веде до нівелювання універсалізації понять, а, отже, абстрагуванню думці від людини, що несумісна із християнством, з людяністю. Доказовість аргументів у цьому він обмежив християнським миром, «людинолюбними душами». Символика його трактатів узята з близьких українцеві тем. Сковорода був прикладним, а не теоретичним шукачем істини. Він часто повторює про непотрібність сторонніх для життєдіяльності слобідчанина знань, про розкидання в читанні, захопленні іноземними авторами. Унікальність мудреця в спадкоємності, «разжванії» проблем, що хвилюють душу народу. Відхід від цього порушує гармонію в душі породжує її руйнування.

 

* * *

Сковорода в багатьох місцях повторює, що логі­чно (по толстовські) копатися в християнській релігії безглуздо. Віра, вона або є, або її немає. Толстой цьому приклад: як не комбінував Лев Миколайович, а досягти віри простого мужика в Спаса не зміг.

І ніякі новітні інтерпретації тут не допоможуть. Толстой в непротивленні слідував букві закону, а це нелюдяно; Христос дав людям любов і благодать, користування їх передбачає покаяння і порятунок, а не догму. Для Толстого непротивлення в буквальному розумінні спрощує життя емоції. Він не пріємлет Христа, як бога, а тільки, як провозвісника істин, це і породжує сумнів в їх істинності.

Вичленення релігії в «чисту» науку без духовних стимулів народу - убозтво. Історія, релігія це позовна справа людини з богом. Яскравий приклад дійсного опису історії - Біблія.«Когда в божіих книгах читаеш: піянство, наложничество, кровосмещеніе, амуры и подобное, не мешкай на содомских сих улицах, но проходь, не задумываясь на них, и на пути грешных не стой. Вить библиа не к сим улицам, а только чрез сіи улицы ведет тебе в горнія страны и чистый край — не в плотскія мудрованія и исходит к вечному». [6]

Є таїнство віри, в яку залізати просто недоцільно. Віра є практичне світовідчування, і властива кожному народу в його формах.

«Властивість віри — помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше плекає надії, тим полум’яніше любить, з радістю творить добро, безмежно і безмірно наскільки це можливо». [7]

Два персти і три персти - це вже два православ'я, а до слова старовіри цілісно зберегли себе до наших днів, протистояння в релігії об'єднує.

Григорій Савич надає людям самим відкривати собі істини, він максимально ненав'язливий.

 

 

 

* * *

В. Ерн дивувався з вирішення Гр. Сав. мандровати. Нічого спільного з із відходом Толстого, як він проводив аналогію, у Сковороди не було. Як можна «піти» в улюбленому краю серед споріднених родинних тобі людей. От відійти від цивілізації, ззовні подивитися на неї очима зацікавленого спостерігача «оцінити» суєту світу, при цьому залишаючись не безпристрасним до нього. Як це і робив Селін в 20 столітті, але у ворожій йому, обстановці і результат творчості був іншим: гнівна боротьба з огиднішою рисою вдачі його одноплемінників - чванливістю,мстивістю.

У Сковороди прототипи – Василь Барський, такий, що виходив весь світ. і дяки Слобітчіни (це ближче). Їх професія вийшла із способу життя, але дяк хоч і органічно вписувався в слобідський побут, охоче змінював би мандрованість на єпархію або чінішко.

Сковорода не стільки вигадав, скільки узяв для себе споріднене заняття - мандрованого старчіка оскільки професія ця вже існувала хоч і не в такій яскравій формі. Він підняв її на високий філософський рівень. Різниця між мудрим дідом старчиком мандруючим від села до села і Сковородою величезна, але суть професії, потреби людей він уловив і став стар­чиком для всієї України (Росії в особі Толстого, Ерна) В його особи вона наповнилася світовим філософським досвідом і повернулася землякам, питаючись своєю землею звичаями і культурою слобідчан.

Рішення своє Гр. Сав. заднім числом обґрунтував, звичайно, оголосивши бажання стати мандрованим учителем спорідненою собі професією (у бесіді з із Щербініним). Але своє рішення Сковорода ухвалив інтуїтивно; бажане і дійсне не завжди задовольняють. Передумов і підстав зробити свій вибір у Сковороди було пре достатньо. Проте, учень Гр. Сав. Михайло Ковалинський пішов по іншому шляху-хоча і при спорідненості душ з Гр. Сав. - і зробив чиновницьку кар'єру, залишаючись усе життя прихильником Сковороди, сприйнявши його думки і творчо переінакшивши для свого існування -грунт один а квіти різні.

Ох скільки їх на полях!

Але кожна квітне по своєму, -

Ось вищий подвиг квітки![8]

Секрет сковородинівського рішення - мандрувати, одна з великих таємниць буття: коли людина свідомо відстороняється від стимулів обивательського життя і в один прекрасний момент усвідомлює своє покликання.«Самое пресыщеніе не от скуки ли? Лучше умреть, нежель всю жизнь тосковать в несродностях».[9] Сковорода міг ухвалити будь-яке рішення, а прийнявши його підвести свої міркування про доцільність його. Але відчуття упевненості приходить з роками, коли людина вписується в образ, побудувавши свої висновки відповідно до ухваленого рішення. Людина, ухваливши таке рішення, або переконується, що вона не має рації або міцніє в своїх переконаннях. Це впливає і на ії творчість, це як сім'я в благодатну землю. Всю творчість Сковороди і треба сприймати, як погляд мандрованого учителя, саме учителя. Від цього цілісність житія Сковороди. Вибраний спосіб життя представив Григорія Савича перед земляками як продовжувача українських традицій, своєю практичною філософією що зробив доступною їм світову думку, але нічого спільного з сучасними філософами. І що далеко пішов в людинознавстві від його сучасників Григорія Кониського, і Феофана Прокоповича; хоча ті теж також вчилися в одній Києво-Могилянській академії і вийшли з козаків.

 



[1] См. Багалій «Український мандрований філософ Григорій Сковорода» стор.254 вид. Київ 1992

[2] Алфавит т.1 стор. 422

[3] Алфавит т.1 стор.420

[4] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор.350

[5] Потоп замиин т.2 стор.152

[6] Жена Лотова т.2 стор.47

[7] Лист Михаилу Ковалинському № 3т.2 стор. 223

[8] Мацуо Басьо. стихотворения «хокку»

[9] Алфавит т.1 стор.435

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта