Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

 

* * *

Сковорода, як риторик і публіцист, явище рідкісне в Європейській філософії. До початку своєї філософської творчості, а почав він писати трактати з 40 років. Гр. Сав. підвищував свою ерудицію шляхом вишуканих аналогій і споріднених козакові асоціацій в еллінській літературі і Біблії, виписуючи цитати на загальні між собою теми, запам'ятовуючи їх, враховуючи його знання шести мов.

У його трактатах простежується містичні асоціативні зв'язки між реченнями, а не логічна основа, при цьому побудова його трактатів дуже майстерна; всіма аспектами риторики зважаючи на його академічну утворену, він володів блискуче. Г.С сам дав опис свого методу пізнання світу як пошука схожих явищ.

"Як робити виписки

Існує три види виписок, з яких кожному дається особлива назва; все, що гідне бути відзначене, повинне знайти собі місце у виписках, які називаються: короткі виписки (lemmata); замітки (adversaria); виписки історичні (historica).

1. Перший клас складають короткі виписки. Сюди належить те, що не має характеру історії, не виписується докладно, а відзначається лише автор, книга, розділ та ін. і пізніше додається словечко чи висновок, як: коротко, докладно, дуже добре. Сюди переважно належать чесноти, пороки і все ін., що зустрічається у звичайній мові, наприклад небо, зірки, небесні явища, а також блаженство, стихії, тварини, дерева, гори, годинник, музика.

2. Замітки. Тут слід виписувати все, що не належить до історії, однак (відзнач різницю з попереднім видом) виписується трохи докладніше. Сюди належать здебільшого звичаї старих часів, епітафії, цікаві описи, афоризми або вислови, які пояснюють детальніше: рідкісні речі, гідні подиву, нові, давні. Однак, я сказав, це не стосується історії і виписується дещо докладніше.

3. Історичні виписки. Сюди слід віднести все, що належить до історії, або, як кажуть діти, є прикладом — виписується ця історія досить докладно або ні. До цих трьох класів треба скласти покажчик у вигляді окремої книги[1]

Це більше характерне для Східної філософії, яку Сковорода поза сумнівом не запозичив і не міг знати безпосередньо. Та і про свої симпатії до греків, і до Біблії, як основного джерела його натхнення він заявляв неодноразово.

І це його індивідуальна риса; ні Ф.Прокопович ні Г. Кониський далі за алегорії в риториці не заходили залишаючись прихильниками логічних філософських побудов на основі европейских теорій (Лейбніц, Декарт). Сковорода, якщо можна так сказати, - селянин від філософії, беручи від мудрості все придатне в справі і в житті і залишаючи без уваги спекулятивні міркування про буття. Ніхто із філософів до нього не опускався до «такої брудної» роботи. Це ті самі «убогі слівця», що вони шокували Ерна, і «примітивні міркування»: петербурзький філософ і не міг вважати інакше.

У Сковороди це не просто своєрідність або «дивацтва», це вже світогляд, новий погляд на існування людини.

 

* * *

Великдень. Пасха.

Дивно, поблукав по «коперникових світах» знань знайти «пророка в своїй Вітчизні» - земляка Сковороду. Благо в своєму краї народитися, і знайти учителя, щоб - «двох душ цілування».

 

* * *

Звинувачення В. Шаяна в його праці «Г.Сковорода -Лицар святої борні»[2] на адресу церкви 18 століття небезпідставні. Як могли церковники пройти мимо такого реформатора істинного життя, як Сковорода? Він вписувався в реформи, початі Петром продовжені Прокоповичем, Кониським.

І лише Толстой безпорадний в своїх спробах вплинути на церкву відзначив і полюбив Гр. Сав. Хоча Шаян далі за звинувачення не пішов; він не вказав на ті сили, які могли б допомогти справі. Але ця цеглина, яку він кинув, лежить і до цього дня в городі церкви, традиційність обертається відсталістю.

 

* * *

Після петровські часи характерні крамольними священиками.

Контраст - украй релігійний Вишенський 17 ст. і в наступне століття - Прокопович з Конисським, прагматичні, «чисті» філософи.

18 століття було століттєм вільнодумності в серед освіченого духівництва. Після­петровське духівництво дозволяло собі засумніватися в сліпій вірі і обгрунтовувала догмати на свій страх і ризик, особливо на українській території, де боротьба з впливом католиків ієзуїтів відточувала їх аргументи. У 18 столітті на Україні філософія і релігія ще не були такі розмежовані, як з із початком раціонализму 19 століття.

Гр. Сав. розвинувся не на чистому місці, релігійна вільнодумність 18 ст. вже буле властиве його учи­телям і сучасникам. Костеніння прийде пізніше з із Победо­носцевим, коли філософія повністю відокремиться від релігії.

Друг і ученік Сковороди Я. Правицький був освічений не в Київській Академії тієї, що грішила вільнодумністю, а швидше в місцевій семінарії ось і злякався, «простудився»[3] до найбільш полемічних трактатів що граничили з еллінськими, а найшвидше платонівськими поглядами. Та якщо брати до уваги європейські впливи на Сковороду (можливо М. Екхарта, а хто знає, і Лютера): він був вільнодумець і сміливий в своїх пошуках – «все що мені підходить вже моє, а істина безначальна». Ми недооцінюємо атмосферу того часу, не було ідейного вакууму ні з боку духівництва, ні з боку освічених людей.

 

 

* * *

На щастя визнання Сковороди протікало без бурхливих подій і фанатизму, особливо нелюбимого Гр. Сав. Цьому сприяє і сам характер його творчості; більше «втішання» і поглиблене вивчення, чим ревне поклоніння черговому кумирові. Сковорода не пророк він -Учитель. Це не нова релігія, а життя в християнській вірі і світі. Лише для «людино любних душ». Сенсаційна популярність більше шкодить, чим популяризує. Вона приваблює випадкових людей «підлабузників від культури» за тріскучими фразами що приховують порожнечу і нерозуміння предмету. Багато було вже шкоди і від демократизації Сковороди.

Сковорода душевний філософ і говорить лише про людську особистість. «Що є філософія? Відповідь: перебувати на самоті з собою, з собою уміти вести розмову. Далі, коли Кратес побачив людину, яка розмовляла сама з собою на самоті, то сказав: «Безсумнівно, не з поганою людиною ти розмовляєш»[4] Будь-яке спекулятивне його використання в яких-небудь інших цілях, окрім як в пізнанні внутрішнього світу людини, шкодить розумінню, відштовхує від нього потенційних прихильників, заважає знайти їм себе в Сковороді. Спаси боже нам хвиля популярності Гр. Сав., «втішання» мають бути від людини до людини. Але видавати Сковороду потрібно, потрібно і писати про нього.

 

* * *

Сучасна інтелігенція підміняє уміння думати - ерудицією. Вільна відвага в легкому підборі фактів, думок, шматків філософій із більш менш сенсаційних авторів всіх видів і філософій. Якщо взагалі не футурологічною обмеженістю на технократичні теми, або в кращому разі - сучасної містики з популярних брошур. Думка подрібнювала, ніхто не ставить вічних питань по Достоєвському або Толстому.

Комфорт суспільства не відмінив хворі питання людства. Хтось гасне поодинці в порівняно упорядкованих окремих квартирах. Нібито з із перемогою над бідністю зникли всі проблеми або перейшли в руки фахівців спеціалістів психологів, адміністраторів. А про душу вже якось ніяково; хіба що якийсь письменник.

Сучасна інтелігенція, звичайно, має цілком пристойний набір духовних запитів створених в 60х. і оформлених бардами, митцями, поетами і кінематографістами. У цій сфері можна обертатися все життя, почувати себе інтелектуалом, лоскочучи самолюбність переказами про долі країни модних Солжєніцина і Гумільова, і залізаючи в нетрі східних філософій в інтерпретації популяризаторів.

Подібна немічність - від незнання стародавніх вітчизняних авторів. Доречно при цьому пригадати фундаментальність дореволюційної освіти скажемо Гумільова або Паустовського, я вже не говорю про Сковороду із його шести язичною ерудицією і освітой в Києво-могилянській академії.

 

* * *

Нам на перших порах, тому важко сприймати Сковороду, що ми так зжилися зі своїми недоліками слабкостями і пороками, що побачити їх, образно уявлити не як порожнє слово, а як предмет для роздумів дуже складно. І повірити, що є могутні, але незримі закони людського існування, не відчувши їх в своєму житті, або скоріше ввірувати в них - це не всім під силу. Простіше, звичайно, людинолюбним душам, що пережили і несправедливості, і безглуздості існування, зрозуміти сенс його писань.«Друг. Пожалуй, не спеши! Кто скоро прилепляется к новому мненію, тот скоро и отпадает. Не будь ветрен. Испытуй опасно всякое слово. В то время давай место ему в сердце твоем. Я и сам сіе мненіе несказанно люблю. И желаю, чтоб оно твоим навеки было, дабы в нас сердце и мысль одна была. И сего сладчае быть ничто не может. Но пожалуй же, ражжуй первее хорошенько. Потом в радости и в простоте сердца принимай. Будь прост. Но будь при том и обережлив. Если мое мненіе тебе нравно, то знай, что оно не мой вымысл есть».[5]

Це не рішення складної математичної задачі; це поступове прозріння. Сковорода, як світлом прояснює наше життя. Він указує шлях, а пройти по ньому повинен кожен сам, хоча, із старчиком це «веселіше».

Розумом не звиклим розглядувати свої дії в житті як пізнання, зрозуміти проблематику Гр. Сав. як живу справу неможливе. Потрібна адаптація, але не спрощення, а осмислення часу: адже люди те ті ж, а часи міняються.

 

* * *

Читаючи Сковородуз початку ковзаєш по повер­хні слів «а смаку до них не відчуваєш « (Лонгин в «Наркисі»). У Сковороди в його трактатах потрібно шукати оазиси думки - закінчені по сенсу фрази від яких можна відштовхнутися.

Сковорода не тільки мислить: він перебуває серед улюблених образів, як би перебираючи улюблені фрази, утримуючі близькі йому за духом думки. Пізнавати Сковороду це перебувати з ним серед цих думок.

Причина невдачі на цьому терені скажемо Гоголя - в неделікатності. У Сковороди в тексті є фрази за які можна зачепитися і які являються ключем до тексту. Ці його міркування рафінованому інтелігентові ні до чого, а для допитливої людини необхідні. Помилка всіх немаючих педагогічної жилки, вони розглядують проблему зі своєї точки зору, а не з погляду співбесідника.

 

* * *

Ремесла 18 століття окрім свого практичного значення мали ще і творчий характер, бо - було роблено руками. Людина ще не вийшла на конвеєр. Сковорода із цілковитою упевненістю міг стверджувати, що всякий може мати схильність до своєї професії і удосконалюючись в ній росте духовно.

Із технічним прогресом позиції Ерна супроти прагматизму стали цілком обґрунтовані. Багато хто відмовився від творчої праці, духовне розмежувалося, ремесло стало мистецтвом, праця стала виробництвом. Але сковородинівські «прислів’я» що ведуть до розуміння побуту з духовного боку стали вже для Ерна анахронізмом. Чинячи опір із засиллям прагматизму, він не бачив способу одухотворити працю.

 

* * *

 

Для Григорія Савича було байдуже, як називати істину у неї сто імен; «Цей птах вислизає», ловите, як хочете.

«Еродій. Вот что! Некій монах 1000 лет ловил прекраснейшую из всех птиц птицу.

Пишек. Знал ли он, что уловит?

Еродій. Он знал, что ее вовеки не уловит.

Пишек. Для чего ж себе пусто трудил?

Еродій. Как пусто, когда забавлялся? Люде забаву купуют. Забава есть врачевство и оживотвореніе сердцу».[6]

Трактати у нього повні одкровеннями з Біблії, що є істина, вибирайте на свій смак. Об'єднані вони особовим відношенням Гр. Сав., він порівнював її своєю совістю як еталоном, що годиться для освіченого православного козака. Він не категоричний в цьому питанні, як і в понятті, що є віра, навчений гірким досвідом марновірств в історії людства..«Так и все богословскія тайны превращаются в смешные вздоры и суеверныя сказки».[7] Він пропонує вірити по душевній схильності.

 

* * *

Сковородинівське - «дух велить» відноситься не лише до особистих переживань Гр. Сав., але і безпомилково веде його в житті. Сковорода прислухається не тільки до себе, але і інтуїтивно сприймає спонукальні мотиви своїх земляків їх життєві устремління. Він традиційний, ніде не ображаючи їх почуттів в ім'я «вищої справедливості», він делікатний в творчості і житті, залишаючись твердим в переконаннях, як і належить дійсному учителеві.

Казуси у філософствуванні з Гоголем і Толстим підтверджують факт, що, не маючи вчительського таланту, не в свої санчата не сідай - тількі-те.

 



[1] Г.Сковорода «Филологичные выписки» Т.2 стор. 425-427

[2] В.Шаян «оГ.Сковорода -Лицар святої борні”.

[3] Сковорода т. 1 стор.

[4] Лист Михаилу Ковалинському № 8 т.2 стор. 232

[5] Наркіссс т1. стор. 161

[6] Благодарный Еродий т.2 стор.115

[7] Алфавит т.1 стор.413

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта