Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Вже другу сотню років з легкої руки нудьгуючих демократів (Герцен і Ko) існує байдуже відношення до народної культури. У попередні сторіччя народ просто жив своєю культурою, це було невід`їмною частиною існування. Байдужість до фольклору, народній культурі закладено вже в самому характері виховання дореволюційної інтелігенції, у дусі персонажа Піщека з «Еродія», в пристрасті до абстрактних ідей, нібито загальнолюдського значення. Народна культура і ідеї гуманізму взаємовиключні один одного.

У 18 столітті мислячі люди все ще були дуже прив'язані до своєї землі, релігії, способу життя, що перейшов від предків разом з суконними каптанами і універсалами в скринях. В цьому драма його друга і ученика Михайла Ковалинського, що переступив межу домашнього устрою, вийшов в люди і так і що не повернувся в отчий будинок, як це зробив його вчитель. Ідеї рівності братерства, демократична зрівнялівка, відірвали інтелігенцію від народної культури. Благо сам народ не розлучився зі своєю культурою співає і гуляє - принаймні в селах - як і століття назад.

Хоча молодь атрофується масовою культурою, а все-таки, як мотузочок ні вийся, до старості повертаються в свій будинок, частіше в сільській місцевості. Яскравий приклад -Японія. Після невеликого періоду захоплення заходом народ повернув собі предків. І НТР не вплинула, хоча, вже в Японії сам бог би велів. Японці культивували і примножили свою культуру, змусивши весь світ захоплюватися їй. У нас це попереду потрібно думати.

 

* * *

Адже от же зрозумів Володимир Ерн петербурзький інтелектуал, еллініст, рафінований мислитель, старчика Сковороду. Як і ми, захоплювався листами до Михалка «рідкісною дружбою», його «нудьгою й мукою». Виходить, без щиросердечної спорідненості, писання Сковороди просто схоластична мертвечина. Холодним історико-філософським розумом можна помітити тільки, з явною натяжкою, аналогії в греків. Про біблію вже мови нема, вона випадає з поля зору раціоналістів. «Презирать библію — значит мудриться излише, будто мы что лучшее выдумали. Оправдать себя пред богом — значит то ж, будто мы упредели его новоизобрeтенным прямиком к щастію. Высокомудрствовать — значит, будто в наш вeк родилась истинная премудрость, незнаемая древним вeкам и нашим предкам»[1]

Меркантильні міркування греків Сковорода відкрив для себе, прочитавши те, чого в них і «не було» і перетворив у квітучий сад для земляків. Греки, це як підтвердження загальнолюдського; потрібно дивитися через призму його світогляду на них. А думки Сковорода запозичив, «приростив і помножив» у своїх же козаків-земляків. Їхні потреби й сподівання, перетворивши в невидимий мир думок, і їм же повернув. Багато талановитих людей знайшли духовну близькисть зі Сковородою це Толстой, Ерн, Вишня, Курбас, Булгаков і хто відкривав його для себе зберігав прихильність на все життя.

Потрібно мати спорідненість характерів, щоб думки старчика ожили в душі. Сковороду не пізнають, його відкривають, як близького єдиного автора. Так Вишня все життя відкривав для себе Гоголя. Могутній інтелект Сковороди по новому прочитав для себе біблійні тексти, і доніс до нас «вирвавши змієві Библії жало». «Библія есть точный змій; из множества таковых образов сплетается исторія, будто корзинка или коробочка, вмeщающая снисхожденіе невмeстимаго, похожа на перлову мать, показующую извнe ничтожную жидкость, но внутрь, как зеницу ока соблюдающую, дражайшее сіяніе жемчужнаго шарика: «Мать его соблюдаше вся глаголы сія в сердцe своем».[2]

 

* * *

Кого цікавить істина в голому, онтологічному виді. Для нас цікава особистість Сковороди, і в ній істина. Істина й видна в цільній людській особистості. Прояв її це і є істина. «Первая обязанность мудрого и первый признак мудрости - не допускать расхождения между словом и делом и быть всегда самим собою».[3](Сенека) Сковорода відбивався в істині, як у дзеркалі й звертався з біблійними текстами, як зі своїми. Це зворотна сторона давньоруської анонімності.

Оманне враження анонімності давньоруських літописів, ми виводимо її з того, що нічого або майже нічого не знаємо про автора, його особистість. Але сам автор прекрасно знав себе, він і вважав літопис, написаний до нього, але якщо він був прочитаний ним, - своїм добутком; тому що він освоїв і зрозумів його своїм розумінням, і вніс виправлення - відредагував, як повноцінний автор. Інша справа, що авторство в розумінні літописців було інше ніж зараз. Там усе від цілісності світовідчування, спорідненості себе з богом і вітчизняною історією, як невід’ємною частиною свого існування. У цьому сила давньоруській літератури. Сковорода продовжувач цієї традиції – якою він скористався і у відношенні до Біблії, зробивши її своїм джерелом підбираючи цитати, як ілюстрації своїх думок.

Сковорода справжній спадкоємець літописців, він засвоїв всі традиції давньоруського мислення, поклавши це на козацьку душу. За допомогою сміху й «грубих слівець» (Ерн) він «знизив» істину, зробивши її доступної кожному мислячому земляку. В «пізнай себе» Сковорода бачив, насамперед, осяяння, містичне одкровення, пізнання невидимого миру, а не тільки виявлення яких не будь сторін своєї особистості шляхом тривалих роздумів і самоаналізу. Це для нього миттєвий акт, а не учнівське. Містичне в собі, Сковорода висловлював мовою біблейських цитат. "Мнe кажется, что и самая библія есть богом создана из священно-таинственных образов. Небо, луна, солнце, звeзды, вечер, утро, облак, дуга, рай, птицы, звeри, человeк и прочая. Все сіе суть образы высоты, небесной премудрости, показанной Моисею на горe; все сіе и вся тварь есть стень, образующая вeчность.» [4]

На противагу цьому Яков Беме скаржився на «без язиковність» в містиці.

Інтелігенція давно втратила подібний містичний підхід до інтелекту, замінивши його ерудицією. Це наслідок відділення особистості від світупід девізом наукового підходу до дійсності, замиканні на психології людини, що яскраво виявилося у творчості Кафки. Людина втратила бога в душі й залишилася самотній у всесвіті. Можна згадати й «вимученість» Толстого в другий насичений релігійними пошуками період його життя.

 

* * *

Потрібно як Сковорода народитися козаком, всотати в себе психологію козацтва з вихованням і житієм серед земляків щоб написати. «Но ничто же лучше есть благаго воспитанія: ни чин, ни богатство, ни фамиліа, ни милость вельмож, разве благое рожденіе. Оно едино есть лучше всего и сего, яко семя щастію и зерно воспитанію.

"Пишек. Благо родить разумееши ли что ли?

Еродій. Не знаю. Знаю же, что он сіе поставляет известным для единых избра́нных божіих. Иногда-де во убогом домике, исполненном страха божія, друг роду человеческому благо родится человек, не всегда же и в царских чертогах».[5] Це і є основа світогляду, без якого неможливо освоїти й зрозуміти мудрість інших століть. Два корені великих культур - античність і Біблія. Раціоналізм і людське. Особистість Сковороди, що була абсолютно повноцінна не защемлена рабством відкриває широкі границі пізнання миру.

 

* * *

Світогляду Сковороди далеке було всяке раціоналістичне, спекулятивне у підходові до пізнання світу. Копернікові мири його не займали. Праця мала для нього насамперед етичне значення, як необхідний атрибут морального здоров'я суспільства. Суспільство по Сковороді не прогресувало, а перебувало в якихось морально-етичних припливах і відливах своїх якостей, залежно від свідомості людей.

Сковорода не Декарт; він відштовхувався від світовідчування, а не «мислю - існую». З погляду раціоналістів (і в тому числі критиків Сковороди) його світогляд це набір еклектичних, незв'язних думок, які не створюють філософської системі, тобто логічної побудови. Хоча хаотичність тематики його трактатів тільки гадана; всі вони походять із самопізнання людини, як центру всесвіту. Це грані існування людини, його світовідчування, виховання, вибір життєвого шляху й т.д.Ці думки пронизують його трактати на всі лади.

Концепція життя по Сковороді ґрунтується на труднощі непотрібного й потреби неважкого. «Нельзя никак, чтоб натура нужное зделала трудным. Не нужно, сиречь не полезно…»[6]Людина повинна жити легко, радіючись. Від непотрібного розвивається невтоленність бажань і злість.«Теперь взойшли мне на ум тоскою, скукою, горестью среде изобилія мучащіеся. Сіи просят у бога богатства, а не удовольствія, великолепнаго стола, но не вкуса, мягкой постели, да не просят сладкаго сна, нежной одежи, не сердечнаго куража, чина, а не сладчайшія оныя кесаря Тита забавы: «О други мои! Потерял я день...» Ах, друг мой! Не проси дождя, по пословице, проси урожаю: бывает, что и дождь вредит плодоносію».[7]Жити треба радуючися.

 



[1] Кольцо т.1 стор.377

[2] Кольцо т.1 стор.396

[3] Сенека «Етичні листи до Луцилію», лист20

[4] Кольцо т.1 стор.379

[5] Благодарный Еродий т.2 стор. 101-102

[6] Алфавіт т.1 стор. 434

[7] Алфавит т.1 стор.419

 

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта