Сергій Гукасов « Думки про Григорія Сковороду »

Пошук по сайту

* * *

Життя Сковороди - це споконвічне питання, чи можна геніальному філософові мешкати на периферії, не у визнаному центрі духовної культури, й чи можливо відкриття для себе думок такої людини через сотні років. Тяга мислячих людей до центрів культури природна, потрібно тільки вирішити, що є для тебе цим центром.

Сковорода знайшов насамперед, місце сприятливе для розвитку його ідей, багато в чому інтуїтивно потягнувся до перебування духовно близьких йому людей. Гр. Сав. визнав Слобідський край як споріднений собі землею, кліматом і за духом. А слобідчан - здатних зрозуміти його.

 

* * *

 

Якби Сковорода намагався б бути не старчиком, а шукати нові форми вираження або наслідувати європейців то вийшов би ще один «дамський філософ»[1] -як «охрестив» Сковорода свого сучасника-антипода швейцарця, вчителя по панських домах І.Вернета - в очах сучасників. Якщо хочеш щоб тебе розуміли - не нехтуй традицією. Ми зараз мислимо інтелігентністю 60 х. років. Не жалувати ж селян у дусі народників, ще невідомо кому кого.

Шанування мудреця в народі просвіченою верствою купців, полковників, і грамотних селян, а таких у той час була переважна більшість, говорить про високе моральне житіє народу. Наступні покоління освічених по європейські (у кантах і гегелях) показали їх, що як не пам'ятають споріднення. Заняття філософією стало долею схоластів від теорії.

 

* * *

Старецтво Афонське і мандровані старчикі України мають одні православні коріння. Відмінність - в характерах, вдачах, нації української і російської, - відмінність в способі життя. Російський старчик сидить в скиті і до нього йдуть поклонитися; український - ходить по селах і повчає.

Російська православна віра - більш ревна вимагаюча «чудесь великих», благосністі святих, поклоніння.

Козацька православна віра - в ній Христос сорат­ник в справах і в бою.

 

* * *

Для мене Сковорода насамперед людина близька за духом і прекрасний співрозмовник. Є, багато чудових талановитих філософів, що нехай навіть перевершують Сковороду ерудицією (Хто?), але з ними не утворюється внутрішнього діалогу. Не часто трапляється знайти в житті близьку за духом людину, але щоб у писемному світі було двох душ цілування - це удача, що може трапитися раз у житті, і те не кожному. Серед великих приклади подібної зустрічі це Булгаков - Гоголь, Ніцше -Шопенгауер у Сковороди це були греки, Еразм Ротердамський. Ще рідше зустрічається, що це твій земляк і великий мудрець. Від цього повага до своєї землі зростає незмірно - земля яка щедра Сковородою.

 

* * *

Сковорода дуже цінує щиросердечну настроєність, коли думки зайняті благим. У листі Михайлу про ченця він ремствував на поганий настрій. Дурні думки, дурні люди чорнять душу, йде настрій.«Что нам ползы приобрeсть цeлой вселенной владeніе, а душу потeрять? Что ты в мирe сыщешь толь дорогое и полезное, что б замeнять отважился за душу твою?» [2]

Даймон що відає - це від ведення дурного, непотрібного, збиває людину зі шляху вибраного, забирає час необхідний для досягнення мети. Даймон у Сковороди це внутрішній голос. Діалог іде в людині на два голоси.

Гріх - це помилка.«…о сем імею мненіе з Максимом Святим. Он говорит, что нет негде злости, ни в чем никогда. Как же так, если видим, что почти везде одна злость? Он учит, что злость не что иное, точію те ж от бога созданніи благіи вещы, приведенны кем в безпорядок»[3].

Храм - це настрій; потрібно створювати собі настрій. «Пам’ятай, що ти храм божий. Збережи тіло в чистоті! А перш за все збережи душу!» [4]

Сковорода говорив про мізерність сучасної йому філософської думки, це від розкиданості в читанні. Сучасники європейці його не цікавили (Руссо, Спіноза). Творчість його живили тільки стародавні греки святи і Біблія.

 

* * *

Цілих сто років до друкарських виданнь Сковороди ходили списки його трактатів серед освічених земляків краю. Розповсюдження рукописів Гр. Сав. за ці роки окрема тема для вивчення.

А чи користувався б Сковорода такою увагою і турботою у іншому місці і часу, як Слобідська Україна 18 століть, таким розумінням і пошаною його з боку грамотного, релігійного, талановитого народу. Сковорода був думками у вічному, але така чуйна і ранима людина не розкрилася б у іншому місці. «Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо».[5]

Поки є в якому ні будь Переяславі як це і було півтори сотні років назад невідомі знавці збирачі рукописів Сковороди, є сенс писати для них: навіть один праведник…, то і не дарма Булгаков і Сковорода протистояли Лікоспастовим.

 

* * *

Філософія Сковороди побудована не на чернечій відчуженості,

«якщо залишити осторонь книги, то для мене немає нічого приємнішого ніж розмовляти з своїми друзями, серед яких ти найперший».[6] Писав він Михайлові; Сковорода вважає, що дружня бесіда «є двох душ цілування», а чернечий аскетизм вимагає поглибленого споглядання. Феодосій Печерський в «Патеріку.» ходив по келіях і стежив, щоб ченці не розмовляли один з одним. Оптінські старці в цьому випадку відійшли від Печерських традицій. Христос теж розмовляв з учнями. Самітництво?!Сковорода Христа сприймав по козацькі: соратник у справах, мудрець, що зрозумів суть людської натури.«Но послушаймо! Так ли учит Христос наедине любезныя своя ученики? Как познавать? Что есть истинный человек? То есть сын человеч, или Христос, — все то едино»[7].

Ідеї Сковороди породжені духом споруджування краю. Моральне життя без надмірностей. «Правда, что было время и теперь бывает, что я для внутренней моей экономіи воздержуюсь и дозволенніи дни иногда от мясояствія и от вина. Ибо то известно, что все благосотворенніи от всещедраго творца вещы не всем и не всігда бывают по случившимся обстоятелствам полезны».[8] Але не аскетичне, а наповнене творчим змістом. Щастя для всіх можливо тільки серед людей що не задавлені рабством. Щастя на землі можливо для людини що займається свідомою працею по душі, у гармонічному суспільстві. Взагалі сама ідея щастя не за горами говорить про духовний клімат Слобідської України 18 ст.

* * *

Сковорода не квапився в ченці; одна справа Спас, інше - «стовпи необтесані»:«Ах, преподобные! — возразил он с горячностію, — я столботворєнія умножать собою не хочу, довольно и вас, столбов неотесаных во храме божіем». [9] Із чого б це їм поклонятися?

 

* * *

Історик Грушевський робить вивід, що в загальній масі українська шляхта правобережної України 16 століття, як і польська, того часу, до освіти краю була байдужа; весь прибуток йшов на прикраси зарубіжного виробництва, а край зубожів. Питання культури шляхту не цікавили.

Ідейним ядром культури на Україні було Запорізьке козацтво. Про це писав Яворницький[10], і новітні дослідники[11]. Козацтво, що прийшло на Слобідську Україну, висунуло своїх видатних діячів, в освоєнні краю це - полковники Квітка, Донець Захаржевський та ін.

Про культурний рівень козацьких полків що прийшли на Слобідську Україну можна судити по тому успіху в освоєнні території в яким вони домоглися за 17-18 століття. Жодного конфлікту із владою, бунтів, вирішення питань тільки політичним шляхом. Із цього зрозуміло поважне ставлення московським урядом до привілеїв козацтва. І це на тлі розпуску Запорізького козацтва. По контрасту з російським мужиком, схильним до безглуздих стихійних бунтів. Віковий пристрій козацького побуту на демократичних основах пройшов перевірку часом.

 

* * *

Сковорода не був таким вуж злиденним дідом ходячим із ключкою по селах, як це зображує В.Ерн. Жив він у знайомих поміщиків і по монастирях, мав запас токайського вина. Це говорить про те, що з Угорщини він вийшов не шарпаком і пішки (як для дотепу затверджував Гесс де Кальве). Спілкувався в основному з освіченим колом друзів земляків, їм же й адресував свої трактати.

Сковорода любив не юрбу, а дружню бесіду.«Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів, як говорить твій Лелій, найліпшою прикрасою життя».[12] Народного покликача й трибуна з нього, як не намагалися історики демократи, робити неправомірне, були бесіди з однодумцями учнями здатними зрозуміти складну пересипану біблійними цитатами сковородинівську думку.

І я думаю «ображатися» на велику кількість «незрозумілих» цитат з Біблії в трактатах Сковорода не потрібно, він спорудив своєрідний щит для українців проти змія Біблії.«Библіа есть то же, что сфинкс. Она портит и мучит не познавшаго самаго себе и слепца в собственном доме своем».[13]

Актуальність цього зберігається і зараз - всі ці новорелігійні …ізми, яких можна «бити» тільки біблейськими текстами.

З сучасників 20 ст. адже ніхто не читав Біблії, а якщо і читав, то мало що чіпало душу. Цитати Сковороди потрібно сприймати без зіставлення з самою біблією. Який був підхід Сковороди до них, кожен додумуйся сам

Сковорода містик по своєму світовідчуванню, він православний тільки за традицією, сприймає православ'я з історичної точки зору. Релігійна аргументація й тематика цитат з Біблії не роблять його релігійним діячем. «Він природний, а не церковний», - загадкова фраза Ерна. Цікаво, що Ерн розумів по природністю з його рафінованістю у філософії в підході до життя.

Сектантом Сковорода не був, у нього незалежна філософія (це із приводу зарахування Сковороди в сектантство видавцем його творів Бонч-Бруйовичом). «Речь доходила тут до разных толков или сект. — Всякая секта, — говорил он, — пахнет собственностью, а где собственномудріе, тут нет главной цели или главной мудрости».

«Любовь к ближнему не имеет никакой секты: на ней весь закон и пороки висят. Закон природы, яко самонужнейшій для блага человеческаго, есть всеобщій и напечатлен на сердце каждаго, дан всякому существу, даже последней песчинке. Благодареніе всеблаженному богу, что трудное сделал ненужным, а нужное нетрудным!».[14]

 

 



[1] див. у Д. Багалія «Мандрований філософ - Сковорода» стор. 116

[2] Разговор пяти путников об истином щастии в жизни т.1 стор.349

[3] Лист № 97 до В. Максимовича т.2 стор. 387

[4] Лист до Михаила Ковалинського № 49т.2 стор. 307

[5] Лист до Михаила Ковалинського № 68т.2 стор. 339

[6] Лист до Михаилу Ковалинського № 30 т.2 стор. 274

[7] Потоп зміїн т.2 стор. 163

[8] Лист Василю Максимовичу №97 т.1 стор. 388

[9] Життя Григорія Сковороди т 2 стор. 456

[10] Д.Яворницкий «История запорожских козаков» т.т.1-3

[11]Ю. Фігурнй «Історичні витоки українського лицарства» Київ 2004

[12] Лист до Михайла Ковалинського № 27 т.2 стор. 268

[13] Алфавит т.1 стор.7

[14] Жизнь Григория Сковороды т.2 стор.

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта