Григорій Сковорода - геній Слобідского краю

(Нар.  22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина)

 Григорій Сковорода, син Сави . Мандрований козацький філософ-мудрець, що жив на Україні в 18 столітті, передвісник інкарнації хіппі.

 Лице філософа Лице філософа

Що правда, ці «діти-квіти» і чутки не чували про мудреця. Але вільне від суспільства споживання життя, веселіє серця і важке в житті - непотрібним, потрібне неважким, першим застосував в теорії і на практиці все-таки слобідсьський мандрівник (мандрований філософ).

Основне моральне кредо Сковороди стисло викладене в трактаті «Розмова п'яти подорожніх про дійсний щастіі в житті».Там три «регулки».

"Киї три регулки? - "А ось вони.

 

1-я сия: 1-я ця: «Все те добре, що визначене і святим людям»


2-я: Все «те невелике, що отримують і беззаконники»

 

3-я: «Чого собі не хочеш, іншому не бажай.»

 

1-я і 2-а - домашнія, і я сам їх надумав, а 3-а є апостолський закон, для всіх мов даний. 1-а народила в мені Іовле терпіння і подяка; 2-а дарил свободою всіх мирських жадань; 3-а примирила мене з внутрішнім моїм паном.»

На відміну від решти філософів миру Сковорода був органічним породженням свого суспільства, суспільства вільних козаків і свобода ця ґрунтувалася на вістрі шаблі. А махати їй їм доводилося, ради цієї самої свободи, так століття зо три.

Зміст

1 Дитинство і юність

2 Петербург

3 Подорож до Угорщини

4 До дому

5 Харків

6 Подорож по Слобідському краю

7 Імениті, і не дуже, нащадки про мудреця

8 Мислитель

9 З пліток передаваних народними переказами і беззубими старухами :

10 Вибрані цитати

11 Посилання

12 Примітки

Дитинство і юність


Дитинство мислителя пройшло у вільному, але не позбавленому небезпек, татари ще пустували, козацькому світі. Серед української природи і побуту, що так дивно був описаний Гоголем.

По бажанню його віддали в спудєї Кивсько-Могилянськой академії. У ті благословенні часи блату у ВУЗах України ще не існувало, бо важке було напівголодне життя київського студиоза. Та ще і викладання на латині. Це з першого-то року навчань. І навіть спілкування між собою у хлопчаків відбувалося на цієї чудовій мертвій мові. Що і було, як показала практика, надзвичайно ефективно. Розповідали, що за помилку в латинської студиози передавали один одному певну миску і у кого до вечора вона виявлялася останньою - того пороли.* Ех, нам би щас так.))*.

Але молодий Григорій виявився на рідкість тямущим малим і обійшов в науках всіх своїх згодом іменитих однокурсників, на чолі з майбутнім митрополитом київським Міславським (а не Мілославським!). Хоча хлопець він був товариський і веселий і ніхто за це зла на нього не тримав.

 

Петербург


Оскільки в Російській імперії XVIII століття теж був свій Холлівуд (в особі царського палацу в Петербурзі у часи та на чолі веселої життєрадісної цариці Єлизавети, внучки Петра Великого), то на кастинг відбирали самих кращих хлопців-тенорів, незважаючи на їх босоноге минуле.

У фаворити потрапив Грицько Разумовський, що володів відмінним вокалом і справжньою кобелиною зовнішністю, що і допомогло йому дістатися до заповітного ліжка примадонни-розпорядника гала-концертів, тобто Цариці -веселици. І справа пішла - хлопці з України повалили натовпом. Відібрали на цю справу і нашого юного відмінно голосистого Григорія. Ну хто тут встоїть?

Пару років він там катався на цих балах як сир в маслі. А потім занудьгував по науці. Сучасників прохання не непритомнюватися - народ тоді був такий незайманий сучасною параноєю - успіху за всяку ціну. І повернувся до Києва в академію, підкинутий по шляху тієї, що заїхала туди, випадково, царицею. Отримавши досить пристойне на ті часи звання надвірного уставника *менеджера хору як по нашому*

 

Подорож до Угорщини


Нащадки, спохопившись у терміновому порядку наставили пам'ятників філософу-бессеребреннику по всій Україні...

Ех, хто в молодості не любить помандрувати. Ось і Григорій наш, на той час вже відучившись, вирішив скористатися оказією і ломонутися у винні сади Угорщини у складі царської місії генерала Вишнєвського по постачанню вин токаю. Ех знали царі, що тоді пити, і підходили до цієї проблеми поважно.

Сучасній людині, яка бачить весь світ по телевізору, важко усвідомити ту силу враження, яку отримувала людина XVIII століття (а це можна прочитати і в «Діканьках..» Гоголя), відкриваючи для себе Київ, Петербург, Європу. Ось і відкрив Григорій собі Європу, що на той час вільно говорив на шести живих і мертвих мовах. А якщо врахувати, що латинь іспокон віків була мовою філософії Європи - те і в тамтешніх бібліотеках, яких нас зараз позбавив Інтернет, Григорій відчував себе як вдома.

Говорять, що добрідав хлопець автостопом і до самої Італії і до серця її - Ватикану, і ксензи-єзуїти його там охмуряли (утв. Поліщук) але не охмурили. До речі, Залізної завіси тоді не було, і нашого брата спудея-українця вже тоді можна було зустріти і в Сорбоні, і в Оксфорді.

 

 

Додому


 

Але все хороше кінчається і Сковорода повернувся в рідні краї. Не побажавши отримати посвідки на проживання в благословенних процвітаючих країнах Євросоюзу.

Побувавши на могилах батьків, осів наш майбутній філософ в славному місті Переяславі в місцевому колегіумі *типа нашого гуманітарного ліцею*, та ще і викладачем піїтики (поезії). На чому і погорів, намагаючись утлумачити ломоносове, модерніше в порівнянні із старим нудним, бачення віршування. Заявивши на заперечення попа-ректора закладу «Інша справа пастирський жезл, інше - пастушача сопілка». На що єпископ - шеф закладу грюкнул цим жезлом і возопіл: «Не жівяще посеред будинку мого, що творить гординю».

Довелося нашому героєві відносити ноги не солоно хлебтавши. Хоча, думається, тодішня вчительська пайка була так само мізерна, як і нинішня. Та і нинішнє РАЙВНО криво дивиться на шкільну ініціативу.

Промикавшись наш герой влаштувався вчителем в сім'ю нувориша, з козаків - Томари, навчати молодого нащадка цього солідного сімейства. Справа пішла, хлопчик прив'язався до вчителя, але батьки опинилися не на висоті. Сковорода порівняв жартома пустотливі міркування вихованця зі свинячою головою. Доброзичлива челядь * як вона мені нагадує атмосферу радянсько-пострадянського НДІ*, тут же настукала хозевам. А баба-господиня була безглузда тітка на межі клімаксу, ну загалом довелося господареві-подкаблучнику, в душі пошкодувавши, відмовити вчителеві від місця.

І пішов наш герой знову бродити по Україні. Але не довго*все-таки батьківська любов виявилася сильнішою.* Затужив синок Томари Вася по життєрадісному дотепному вчителеві, довелося батькам засунути свою гордість і пихатість. А історія відбулася що той компот в голлівудському дусі. Сковороду, який уперався повернутися, обманом сплячого *а може, і добряче підхмеленого * завезли прямо до садиби Томари. Очевидців зустрічі не збереглося, але можна і так зрозуміти, що Григорій Савіч був тепер найбажанішим і шанобливішим.

Чотири роки Сковорода насолоджувався передихом на тлі долин і лугів благословенної Переяславщини, а потім учень виріс і подався в люди робити кар'єру, виправдовувати надії батьків тощо...

 

Харків


І ось нарешті кінцевий пункт подорожей нашого героя - Слобідський край (нині Харківщина). Тут Сковорода вчителював в місцевому колегіумі. Як завжди, мав тертя, наклепання і ворогів. Але губернатором був міцний дядько, ставленик Єкатерини I - Іван Щербінін. Ось він-то і прикривав бунтівного духом вчителя від підступів білгородського попівства, і прикривав, поки Сковороді самому не набридло вдовблювати в сопливі голови прописні істини.

Але і тут, у коллегіуму Григорію Савичу в одному повезло, *хоча, як говорив Воланд, просто так навіть цеглина на голову не падає*, - познайомився Сковорода з племінником свого друга Михайлом. І якось відразу проникся батьківськими відчуттями, узяв під крило виховання хлопця, що виявилось, в перспективі майбутнього, вельми і вельми вдало. Бо сидів генерал і таємний радник Михайло Ковалінський, під кінець життя, на нарадах і радах вище самого Міхайли Іларіоновіча Кутузова. І був автором блискучої і єдиної біографії вчителя…

Але це потім. А поки радість спілкування Сковороди була настільки велика, що він випліскував її на сторінки листів - вихованцеві. І все це на відмінній латині, *а нумо ноняшні*. Але і цей його улюблений учень виріс і випурхнув у ваблячу далечінь царської служби.

 

Подорожі по Слобідському краю


Ось і починається найбільший період мудреця - вільного існування в рідному краю серед розуміючих і поважаючих його земляків *невже ж таке буває?!*. Тридцять років мандрівний старчік переміряв пішки рідну землю, гостивши у цілком освічених по тому часу *не кажучи вже по нашему* спроможних поміщиків, купців, козацької старшини, сидячи в монастирських бібліотеках.

Та і простій - козацький люд *а іншого тоді на Слобожанщині не було* вважав за честь, якщо Григорій Савіч хоч на день зупиниться в його хатині. Казали, що портрети його, в цих самих хатинах, аж до Києва сотню років висіли нарівні з шевченківськими.(Ну а після 17-го року хатини почали горіти, та і портрети його молода радянська влада могла спокійно переплутати з Петлюрой, за що - цілковий гаплик господареві.).

До честі українського народу - який не піддався гуманітарним підступам європейського штибу, а так і почитав свого мислителя-мудреця, співав складені їм музику і пісні, найвідоміша з яких «Всякому місту вдача і права.»

 І завершив мудрець свій життєвий шлях словами:«Мир ловив мене але не зпіймав».

Словами які вибиті на його могилі в с. Сковородинівка (Пан Іванівка) Золочівського району Харківської області, поряд з будинком - музеєм Сковороди (колишнього маєтку його друга Коваленського)

 

Імениті, і не дуже імениті, нащадки про мудреця


 500 гривень. На папірці зображена сита роздута пика в лізаветінському парику, що відображає уявлення новоукраїнців про Сковороду. Лулз ще в тому, що Сковорода, який був цілковитий безсребреник, потрапив на найкрупнішу банкноту. Як можна ЙОГО - на найкрупнішу купюру???!!! 500 гривень. На папірці зображена сита роздута пика в лізаветінському парику, що відображає уявлення новоукраїнців про Сковороду. Лулз ще в тому, що Сковорода, який був цілковитий безсребреник, потрапив на найкрупнішу банкноту. Як можна ЙОГО - на найкрупнішу купюру???!!!

А ось інтелігенція, професура і інш. титани передової освіченої *ох вже і освіченої * демократичної думки 19 століття зганьбилася за повною програмою, забувши на цілих сто років свого мислителя.

І відродженого до пам'яті кухаркиним сином професором, і академіком згодом, Дмитром Багалєєм. Що відновив із забуття і історію заселення Слобідського краю в XVII столітті козаками*. Заселення яке можно зрівняти по масштабах з американським освоєнням Дикого Западу* І побут Слобідчіни, і вершину слобідського духу - Григорія Саввіча Сковороду. Д.Багалей знайшов в архівах Румянцевського музею збережені Ковалінським,та видав праці жіттерадісного старчика та біографію его що була написана самим Коваленським.

За що обом низький уклін від земляків.

Зате письмові «дослідження», тасазать дореволюційних учених, нагадують - натужне перетягання каната. Радикальні демократи його тягнуть в революціонери і контрреволюціонери.

Доходило до курйозів, типу Крестовського, що в юності мабуть ошаленів тугою на уроках латині і який пописував в дем. газетенках:

"Але яка думка турбувала нас невідступно з початку книги аж по самий її кінець: для чого і для кого невідомий видавець Сковороди видавав на світ всю цю схоластичну дурість, семінарську мертвечину? Навіщо, кому вона здалася? Як це відбулося, що зараз ми украй зажадали Сковороду?"

Що до нього, то це той самий Крестовский афтор жалісливою бульварного роману "Петербурзькі трущоби" згодом що плюнув на свої радикальні ідеали і дослужився до полковника.

Але якщо всяка шушваль (паськвіліст Крестовський), що модничала радикалізмом, не обходила «увагою» Сковороду - означає відгомін про нього ще в XIX столітті і в Росії був достатньо великий.

Є правда одне виключення: філософ початку XX «срібного» століття Володимир Ерн знайшов споріднену душу в особі простого козака і написав проникливу книгу.

Ну і звісно босоногий наш великий класик знатний косар і чобото- тачальник Лев Миколаїч Толстой щиро почитав Сковороду як свого вчителя.

А от соціалісти і націоналісти і проч ізмо- стурбовані робили його борцем. Ось тут важко зрозуміти: борцем за що?! Що до книг радянського періоду, а вірніше з початку легалізації Сковороди в 1972 р. зв'язку з його 250-м ювілеєм під егідою Юнеско, вони, ці дослідження, викликають тільки співчуття до авторів що вимушено освітлювали усе у дусі XXIV з'їзду КПРС, але проте були і такі, що сказали багато цікавого, це дослідники Махновець, Драч.

А головне, Ісайя *звісно не пророк* Табачников, підготував його ПСС, якому довелося в співавтори видання посадити всю кагалу тодішньої української літноменклатури. Ну та біс з нею, з тією кагалой, головне маємо те, що маємо - книги Сковороди в оригіналі, а Табачникову подяка.

 

Мислитель


У Сковороди є чудові вислови про дружбу:

*«Істінна дружба, правдиве щастя і струнка юність ніколи не занепаде. Тому, що дружба така божествена, така приємна річ, то здається, ніби вона сонце життя»


О природі спілкування:
*«Прекрасний ранок, світлий цей воскресіння день. Цей веселий сад, новий свій лист розвиває. Ця в нім горняя альтанка, священою біблії присутністю освячена і її ж картинами прикрашена. Чи не все це порушує тебе до бесіди»

*«Розмова є повідомлення думки і ніби взаємне сердець цілування; сіль і світло компаній - союз досконалості»


Радощі серця:
*«Якщо ти здоровий, радію; якщо ти до того ще і веселий, радію ще більше, тому що веселість - це здоров'я гармонійної душі.»

*«Люди у житті своєю трудяться, мятутся, сокровіществуют, а для чого, то багато хто і самі не знають. Якщо розсудити, то всім людським затіям, скільки їх там тисяч разних ні буває, видний один кінець - радість серця»


Виборі життєвого шляху:
*« Достатком забезпечується одне тільки тіло, а душу веселить споріднена робота.»

*«Природа і спорідненість означає природжене боже благовоління і таємний його закон, всіма тварнами керівник»

*«Залишся ж в природному твоєму званні, скільки воно ні підле. Краще тобі попрощатися з величезними хоромами, з просторовими грунтами, з прекрасними назвами, ніж розлучитися з душевним світом»

*«Вчися збирати марнування думок твоїх і обертати їх всередину тебе»


Сковорода був чоловік серйозний, але не нехтував і міцними виразами у пошуках істини:

*«Чучел той, не мудрець, що спершу учить не сам себе.»

*«Афедрон *жопа по сучасному))* зі всякою своєю особою є афедрон. Але храм божий завжди є вмістищем святині, хоча вигляд має блудних будинків. Жіноча плоть не заважає бути чоловіком чоловічому серцю.»

*«Царство небесне як дівоча невинність, любить, щоб його брали силою.»

Тим, хто ще не зовсім очманілий від поглинання книг про попаданцев, вампірятіни, фентезі і проч розважухи, а хоче задуматися про життя і дружбу, книга мудрості Сковороди - відмінна підмога в цьому.

 

З пліток передаваних народними переказами і беззубими старухами :


 * Сковорода любив поласувати лимонами. В ті часи це типу, як за радянськи часи - любити ананаси, ну та ноняшнім не зрозуміти.

 

* З деяких листів і висловів Сковороди учені (дуже вчені!), зробили вивід, що Григорій Савіч любив трішечки піддати гарячого вина. І навіть мав бочонок токайського міцного привезеного з Угорщини….що колись писав: «Подлинно всякой род пищи и питья полезен и добр есть, но разсуждать надобно время, место, меру и персону. И не бедствие ли было бы смешенное со смехом, если бы кто в колыбель лежащему младенцу налил сосать острого уксусу, а восьмилетному мальчику рюмку крепкой водки налил, но вернувшемуся с охоты кавалеру или озябшему от многолетствия старику поднес сладкого молока?."

 

* Сковорода мав придворне звання - Надвірного уставника, що було 14-м *останнім у списку* по Петровському табелю про ранги і тому був вільною людиною, міг легко «бродяжити» по всій кріпосній Російській імперії, що і робив.

 

*На Слобідчині, за часів мудреця, тусувався якийсь швейцарець Вернет, що невідомо як потрапив сюди. По характеру нахлібник в панських будинках, улюблений вислів якого був: «Треба любити тих, у кого обідаєш. Маєтки, одяг, екіпаж не міняють людини, не потрібно бути завжди епікурейцем. Дві або три страви і трохи англійській солі - і не буде нетравлення в шлунку. Спокій духу і задоволеність собою - ось дійсний камінь філософії.» ...такий собі антипод Сковороди.. .і якого Сковорода при зустрічі обізвав - чоловіком з бабиним розумом.

 

Вибрані цитати


* И сие-то есть с богом щасливо вступить в звание, когда человек не по своим прихотям и не по чужим советам, но, вникнув в самого себе и вняв живущему внутрь и зовущему его святому духу, последуя тайному его мановению, принимается и придержится той должности, для которой он в мире родился, самым Вышним к тому предопределен.

 

* «Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Муре, «рідко хто бере в руки».

 

* «Привчи себе до того, щоб щоденно через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише із святого письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки можеш, перетворюй у споживний і рятівний сік»

 

* «Казалось, что в доме моем все для мене равно приятели. А мне и на ум не всходило оное евангелское: „Враги человеку домашние его“. Наконец, усиливаясь, как пожар, в телесном домишке моем, нестройность буйности расточенных по безпутьям мыслей, будьто южный ветер потоки, собрала во едино, а мне на память и во увагу привела, реченное оное к исцелевшему бесноватому, слово Христово: „Возвратися в дом твой“. От того начала благоденствия моего весна возсияла»

 

* «якщо залишити осторонь книги, то для мене немає нічого приємнішого ніж розмовляти з своїми друзями, серед яких ти найперший»- другу Михайлу.

 

* «Верю. Кто что нашел и любит, тое своим ему быть может, а истина безначальна».

 

* «Узнать себе полно, познаться и задружить с собою сей есть неотъемлемый мир, истинное счастье и мудрость совершенная. Ах, естли б мог я напечатлeть теперь на сердцe твоем познание самаго себе!.»

 

* «Я знаю, така вже моя натура, що, будучи в стані великого гніву, я відразу м'який навіть по відношенню до найлютіших ворогів своїх, як тільки помічаю хоч би незначний прояв прихильності до мене»

 

 

* « Інше тeлесное здоров'я - інше дeло веселощі і жвавість серця».

 

* «Теперь взойшли мне на ум тоскою, скукою, горестью среде изобилия мучащиеся. Сии просят у бога богатства, а не удовольствия, великолепного стола, но не вкуса, мягкой постели да не просят сладкого сна, нежной одежи, не сердечного куража, чина, а не сладчайшей оной кесаря Тита забавы: „О други мои! Потерял я день…“

 

* „Мысли сердечные — они не видны, как будто их нeт, но от сей искры весь пожар, мятеж и сокрушеніе, от сего зерна зависит цeлое жизни нашей дерево; если зерно доброе — добрыми (в старости наипаче) наслаждаемся плодами; как сeеш, так и жнеш“.

 

* «Але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи і чарівності його світлим сторонам, але й зменшує страждання. І бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається».

 

* «Начало всему и вкус есть любовь. Как пища, так и наука, не действительна от нелюбимого. Итак, с помянутых ангелов избрать для себе одного, кой паче прочих понравится. Откушать несколько каждого или некоторых с них. В то время вдруг к одному особливое движение почувствуеш.»

 

* «Самое пресыщение не от скуки ли? Лучше умреть, нежель всю жизнь тосковать в несродностях.»

 

Най актуальне зауваження:

* «Многие, презрев природу, избирают для себе ремесло самое модное и прибыльное, но вовся обманываются. Прибыль не есть увеселение, но исполнение нужности телесной, а если увеселение, то не внутреннее; родное же увеселение сердечное обитает в деланьи сродном. Тем оно слаже, чем сроднее. Сие и дивно, и не дивно. Дивно, что мало кто усердствует заглядать внутрь, испытывать и узнавать себе. А не дивно потому, что непрерывная сия брань в каждом, до единого, сердце не усыпает»

 

 

* «Когда наш век или наша страна имеет мудрых мужей гаразда менее, нежели в других веках и сторонах, тогда виною сему есть то, что шатаемся по безчисленным и разнородным книг стадам — без меры, без разбору, без гавани».

 

* « Живо мне представляются два человека, одно и то же дело делающие. Но от сей души родится приятное, а от тоей неприятное дело. Сей самою ничтожною услугою веселит, а тот дорогим подарком огорчает».

 

* «Іноді могло здатися, що я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликана любов'ю, і прозорливісттю, тому що я краще від вас бачу, чого потрібно уникати і до чого прагнути »

 

… і нарешті, повчання мудреця всім придуркам що рвуться до влади, шані, зоряної слави:

* А если мой молокососный мудрец сделается двух или трех языков попугаем, побывав в знатных компаниях и в славных городах, если вооружится арифметикою и геометрическими кубами, пролетев несколько десятков любовных историй и гражданских и проглянув некоторое число коперниканских пилюль? Во время оно Платоны, Солоны, Сократы, Пифагоры, Цицероны и вся древность суть одни только мотыльки, над поверхностью земли летающие, в сравнении нашего высокопарного орла, к неподвижным солнцам возлетающего и все на океане острова пересчитавшего. Тут-то выныряют хвалители, проповедующие и удивляющиеся новорожденной в его мозге премудрости, утаенной от всех древних и непросвещенных веков, без которой, однако, не худо жизнь проживалась. Тогда-то уже всех древних веков речения великий сей Дий пересуживает и, будто ювелир камушки, по своему благоволению то одобряет, то обесценивает, сделавшись вселенским судьею. А что уже касается Мойсея и пророков — и говорить нечего; он и взгляда своего не удостаивает сих вздорных и скучных говорунов; сожалеет будто бы о ночных птичках и нетопырях, в несчастный мрак суеверия влюбившихся. Все то у него суеверие, что понять и принять горячка его не может.


Посилання


Григорій Сковорода твори біография дослідження

 

 

Copyring@ Сергей Гукасов  "Григорій Сковорода - геній Слобідского краю" 2012 г.

© Сергей Гукасов «Мысли о Гр. Сав. Сковороде» 2006 права защищены

Яндекс.Метрика
Besucherzahler get married with Russian brides
счетчик для сайта